Справа № 2-1615/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Комунального підприємства „Домоуправління №18” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в особі відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користуватись жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Домоуправління №18”, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи – ОСОБА_3, Одеська міська рада про визнання особи такою, що має право користування службовим жилим приміщенням та про визнання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради частково недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
До Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в особі відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користуватись жилим приміщенням звернулося Комунальне підприємство „Домоуправління №18”. Обгрунтовуючи поданий позов посилалось на те, що відповідачі більш ніж шість місяців не мешкають за спірною адресою в зв’язку з чим просили постановити відповідне рішення суду про визнання втратившими право користування (а.с. 3-4).
Відповідачі подали зустрічний позов, в якому просили постановити рішення, яким визнати ОСОБА_1 особою, яка має право постійного користування службовою жилою площею у кімнатах № І № 3 квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.03.2009 р., стосовно включення кімнат № 1 і № 3 квартири АДРЕСА_1 у Перелік житлових приміщень комунальної власності, включених до фонду житла для тимчасового проживання; зобов'язати виконавчий комітет Одеської міської ради виключити кімнати № 1 і № 3 у квартири АДРЕСА_1 з Переліку житлових приміщень комунальної власності, включених до фонду житла для тимчасового проживання; зобов'язати КП «Д/У № 18» надати ОСОБА_1, кімнати № 1 і № 3 у квартири АДРЕСА_1 як службову жилу площу із правом постійного користування; притягнути до відповідальності за службову недбалість службових осіб КП «Д/У № 18». чиє несумлінне ставлення до своїх службових обов'язків спричинило безлад у документації КП «Д/У № 18» та порушило право позивача на житло (а.с. 22-27).
В зв’язку з заявленням позовних вимог щодо скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №207 від 19.03.2009 р. останній було притягнуто до участі в розгляді справи в якості співвідповідача.
Суд, заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені позови підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 та члені її родини не проживають за адресою: кімната №1 квартири АДРЕСА_4, оскільки мешкають в кімнатах №1 та №3 квартири АДРЕСА_1
Вказані обставинами сторонами визнаються, більш того зустрічний позов ґрунтується на вказаному факті. Право користування кімнатою №1 квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_3 третьої особи по справі іншими учасниками провадження не оспорюється.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Після спливу цього строку в ідповідно до ст. 72 ЖК України, особа, може бути визнана в судовому порядку такою, що втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.
Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою. Згідно зі ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Відповідно первинний позов підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Згідно зі ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, рішення суду по справі про задоволення позову після набрання ним законної сили є підставою для скасування реєстрації відповідача за вищевказаною адресою.
Разом з тим, зустрічний позов також підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивачки - ОСОБА_5, працював у КП «Д/У № 18» з 26 вересня 1980 року (наказ № 187 від 25.09.80 р.) по 25 вересня 1992 року(12 років) слюсарем-сантехніком і був звільнений за станом здоров'я (наказ № 42 від 25.09.92 р.), інвалідність другої групи (а.с. 29).
20 березня 1981 року ОСОБА_5 на підставі рішення Малиновського виконкому № 191 від 20.03.81 р., отримав посвідчення № 833 на право заняття службової жилої площі, яка складається з одної кімнати площею 11,8 кв.м, у кімнаті № 1 квартири АДРЕСА_4 (а.с. 27).
10 грудня 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб (а.с. 30).
20 грудня 1982 року ОСОБА_1 була зареєстрована у кімнаті № 1 квартири АДРЕСА_4 разом з донькою ОСОБА_2 (а.с. 28, 31) (на час розгляду справи – ОСОБА_2 в зв’язку з знаходженням в шлюбі). Після смерті чоловіка позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 32) позивачка, продовжила мешкати у кімнаті № 1 квартири АДРЕСА_4
Як вбачається з матеріалів справи, у 1993 році КП «Д/У № 18» надало для проживання родині позивачки кімнати № 1 і № 3 квартири АДРЕСА_1 З врахуванням площі, яка фактично була надана родині ОСОБА_1 в користування, суд погоджується з твердженням сторони відповідача, що приєднання службової площі відбулось відповідно до ст. 49 Житлового Кодексу УРСР, пункту 11 Положення про порядок ткання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37 у зв'язку з важкою хронічною хворобою чоловіка позивачки (туберкульоз легенів). На користь такого висновку суду також свідчить те, що протягом сімнадцяти років статус відповідачів як користувачів спірними жилими приміщень не оспорювався позивачем. Спірні кімнати займають ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та дворічний онук ОСОБА_8.
На неодноразові запиту суду відповідні державні органи повідомили, що документи щодо розподілу житлової площі у них відсутні. З пояснень учасників процесу вбачається, що оскільки у позивача на станом на 2009 рік не було знайдено документального підтвердження законності проживання відповідачів по первинному позову, то рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №207 від 19.03.2009 р. ці кімнати були включені у Перелік житлових приміщень комунальної власності, включених до фонду житла для тимчасового проживання (м. Одеса).
Згідно із частинами 3 і 6 ст. 125 ЖК УРСР і абзацами другим та п'ятим пункту 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37 ані покійний чоловік позивачки, як інвалід 2 групи і як особа, яка пропрацювала на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, ані позивачка, як член сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення, не могли бути виселені без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Позивачка знаходиться на обліку, як особа, що потребує поліпшення житлових умов з 02.03.1984 року та є за № 329 в загальній черзі (а.с. 32). Відповідно позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_1 особою, що має право користування службовою житловою площею за адресою: кімнати №1 та №3 квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню. Таке рішення суду відповідає загальним засадам цивільного законодавства, оскільки інше, зокрема твердження позивача про безпідставність вселення родини відповідачів в кімнати №1 та №3 квартири АДРЕСА_1, створює неможливу з точки зору права та законодавства ситуацію, коли особа з радянських часів мешкає з родиною „безпідставно”, захоплює „безпідставно” житлову площу, яка знаходиться на спеціальному обліку як службова, проте жодних дій адміністрація позивача дев’ятнадцять років не вчиняла. При цьому відповідачка була прописана весь цей час за адресою гуртожитку.
Одночасно задовольняючи позовні вимоги в частині часткового скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 207 від 2009 р., суд виходить з положень пункту 4 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. N 422, відповідно до якого до переліку житла для тимчасового проживання можуть бути включені тільки вільні житлові приміщення. Відповідачу по зустрічному позову „Комунальному підприємству „Домоуправління №18” було відомо про тривале проживання родини ОСОБА_1 на законних підставах, проте це не було враховано позивачем, а тому співвідповідачу по зустрічному позову виконавчому комітету Одеської міської ради було подано інформацію, яка не відповідала дійсності, що мало наслідком помилкове включення зайнятої відповідачами житлової площі до переліку.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
На підставі викладеного та керуючись ст.. 47 Конституції України, ч. 2 ст. 58, 71, 72, ч. 1 ст. 1. частинами 3 і 6 статті 125 ЖК УРСР, пунктами 4, 21, 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37, ст.ст. 6,7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 61, 130, 208, 209, 212, 213-215, 217 ЦПК України, СУД –
ВИРІШИВ:
Позов Комунального підприємства „Домоуправління №18” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в особі відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, третя особа - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користуватись жилим приміщенням – задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особами, що втратили право користування житловою площею за адресою: кімната №1 квартири АДРЕСА_4.
Встановити порядок виконання рішення суду відповідно якого це рішення у разі набрання ними законної сили є підставою для Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в особі ВГІРФО Малиновського ВМ зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: кімната №1 квартири АДРЕСА_4.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Домоуправління №18”, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи – ОСОБА_3, Одеська міська рада про визнання особи такою, що має право користування службовим жилим приміщенням та про визнання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради частково недійсним – задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 особою, що має право користування службовою житловою площею за адресою: кімнати №1 та №3 квартири АДРЕСА_1
Визнати частково недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №207 від 19.03.2009 р. стосовно включення кімнат №1 та №3 квартири АДРЕСА_1 до Переліку житлових приміщень комунальної власності, включених до фонду житла для тимчасового проживання.
Зобов’язати Виконавчий комітет Одеської міської ради виключити кімнати №1 та №3 квартири АДРЕСА_1 з Переліку житлових приміщень комунальної власності, включених до фонду житла для тимчасового проживання.
Зобов’язати Комунальне підприємство „Домоуправління №18” надати ОСОБА_1 кімнати №1 та №3 квартири АДРЕСА_1 в якості службової житлової площі із правом постійного користування.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через суд першої інстанції.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК