Справа № 2-3524/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” про визнання свідоцтва про право власності, договору дарування, іпотечного договору недійсними, визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, -
В С Т А Н О В И В :
В Малиновський районний суд м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного подружжя (т. 1, а.с.3-4). Позивач просив поділити квартиру, набуту сторонами за час шлюбу.
Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги (т.1,а.с.25-27, а.с.76-77, а.с.146).
23.12.2008 року до участі у справі в якості третьої особи було притягнуто ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” (т.1, а.с.58) .
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2009 року провадження у цивільній справі № 2–948/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” про визнання недійсним договорів, було зупинено строком на 6 місяців до залучення до участі у справі правонаступника померлого ОСОБА_4, який був відповідачем у справі.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2009 року провадження у цивільній справі № 2–948/09 було відновлено (т.1, а.с.145) .
Відповідно до останньої редакції позовних вимог позивач просив визнати недійсним свідоцтво №4226 про право власності на квартиру від 27.01.1998 року, визнати недійсним договір дарування квартири від 22.09.2004 року, визнати іпотечний договір від 26.12.2007 року, визнати квартиру АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідачки ОСОБА_2 уточнений позов визнав.
Представник ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” заперечував проти задоволення позову, надав письмові заперечення (т.1,а.с.179-182) .
Суд, заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено у судовому засіданні в квітні 1967 року між позивачем і відповідачкою був зареєстрований шлюб. 27.05.1987 року, зазначений шлюб було розірвано, про що зроблено відповідний актовий запис під №355 (т.1, а.с.5).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно зі ст. 75 ЦК УРСР п озовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Таким чином позовні вимоги в частині визнання свідоцтва про право власності недійсним не підлягають задоволенню за пропуском строку позовної давності. При цьому з матеріалів справи вбачається наступне. Згідно Свідоцтва про право власності на квартиру №4226 від 27.01.1998 року ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_1 (т.1,а.с.64) . Як вбачається з довідки ЖБК „Центральній-4” (т.1, а.с. 119) відповідачка ОСОБА_5 є членом кооперативу з 1981 року. Одночасно з довідки вбачається, що пай було виплачено в тому ж році, що є неможливим економічно для відповідачки. Як вбачається з пояснень самої ОСОБА_2, які були надані на початку провадження власноруч (до смерті ОСОБА_4 та зміни процесуальної позиції, т.1, а.с.11 ) вказана квартира була набута шляхом обміну квартири по АДРЕСА_2 на кооперативну по АДРЕСА_1 без доплати. Таким чином, за відсутності відповідних документів (т.1, а.с. 216, 218, 220, 230, 231) та за врахуванням того, що до матеріалів справи було приєднано архівний матеріал щодо видачі ордеру (т.1,а.с.236), суд вважає такий факт відповідаючим реально існувавши життєвим обставинам. Згідно зі ст.15 Закону України „Про власність”, який має зворотню силу в часі, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи” N 9 від 18.09.1987 при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст.146 ЖК України, ст.15 Закону "Про власність", п.43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України) , враховуючи таке: а) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому суд повинен враховувати суму боргу, яку один з подружжя зобов'язаний повернути кредитору.
В розглядаємому випадку внесення паю не відбувалось, а здійснювався обмін, тобто виключне право на отримання у власність квартири отримала відповідачка, яка реалізувала своє право.
Відповідно до ст. 22 КпШС України набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя не підлягають задоволенню, так як спірна квартира була отримана відповідачкою у власність після розірвання шлюбу.
Щодо чисельних довідок за підписом голови ЖСК ОСОБА_1 про реєстрацію в спірній квартирі, суд вважає, що вони не можуть бути прийняті як докази, бо підписані самим позивачем. Крім того, суд сприймає критично посилання позивача на ту обставину, що йому не було відомо, як голові кооперативу про статус спірної квартири.
Згідно договору дарування від 22.09.2004 року ОСОБА_2 подарувала, а її син – ОСОБА_4 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 (т.1,а.с.64) , зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6. Копії всіх документів пов’язаних з посвідченням цього договору, були витребуванні та приєднанні до матеріалів справи.
Згідно ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачкою його права як співвласника (ч.4 ст.369 ЦК України) квартири АДРЕСА_1, так як вважає себе співвласником спірного майна. Враховуючи вищевикладене, а саме, що квартира належала на праві власності лише відповідачки, а тому при укладанні договору дарування від 22.09.2004 року майнові права позивача вона не порушувала, суд вважає що позовні вимоги в частині визнання договору дарування від 22.09.2004 року недійсним не підлягають задоволенню.
Відповідно до іпотечного договору від 26.12.2007 року, укладеного між ВАТ „Райффайзенбанк Аваль” та ОСОБА_4, останній був майновим поручителем ОСОБА_7 (т.1,а.с.52) . Судом також були витребувані копії всіх документів, пов’язаних з посвідченням приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлач М.А., іпотечного договору від 26 грудня 2007 року між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_4 щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходить з того, що оскільки спірна квартира не належить до спільного сумісного майна подружжя, позивачем не доказаний факт придбання квартири за спільні з відповідачкою кошти, ним також пропущений строк позовної давності, то відповідно усі дії відповідачки щодо реалізації свого права власника цієї квартири, в тому числі договір дарування, не яким чином не порушують права позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 75 ЦК УРСР, ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 130, 208, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” про визнання свідоцтва про право власності, договору дарування, іпотечного договору недійсними, визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК