Справа № 2а-1401/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року Малиновський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» безпідставною та зобов’язання його вчинити певні дії , -
ВСТАНОВИВ:
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» безпідставною та зобов’язання його вчинити певні дії. Позивачка обґрунтувала свої вимоги тим, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» її повинна була виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, відповідними законами «Про державний бюджет» на 2007р. та 2008р. дія цієї норми була призупинена, але рішеннями Конституційного суду № 6-рп від 09.07.2007р. та № 10-рп від 22.05.2008р. такі обмеження в соціальному захисті визнавались неконституційними. Відповідач в добровільному порядку відмовився виплатити щомісячну соціальну допомогу в повному обсязі. На підставі цього позивачка звернулася до суду з відповідним позовом та просила нарахувати та виплатити її недоплачену щомісячну соціальну допомоги за період з липня 2007 року по грудень 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 1 січня по 31 грудня 2009 року, з січня 2010 року по цей час включно. Також вона просила поновити її строк на звернення до суду.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни». Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка є особою, яка відноситься до категорії «Діти війни». Це підтверджується наступним. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діти війни – це ті, яким на 2 вересня 1945р. не виповнилось 18 років. Так, згідно паспортних даних ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, отже на неї розповсюджується дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вона має право на отримання державної соціальної підтримки – підвищення пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Проте, відповідачем не проводилось нарахування та виплата зазначеної соціальної допомоги у 2006-2007 роках, а в 2008 році виплати проводились в неналежному розмірі – меншому, ніж встановлено законом (замість 30% в даному випадку виплачувалось 10% згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»).
Суд вважає, що відповідач повинний був здійснити нарахування та виплату коштів в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за 2007 рік з липня по грудень, за 2008 рік з травня по грудень, виходячи з наступного.
Оскільки зазначені соціальні виплати мають щомісячний характер, суд приходить до висновку, що їх виплата відновляється з місяця, в якому прийнято рішення про їх відновлення.
Дійсно, згідно зі ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.», п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік зупинена дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на відповідний поточний рік.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень ст.ст. 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, п.7, 9, 12-14, 23, 29, 30, 41, 43-46 ст.71, ст.ст.98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в тому числі положення п. 3, 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлена на 2007 рік з 7 липня 2007 р. та нарахування і виплата соціальної допомоги дітям війни повинно проводитись з липня по грудень 2007 року в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень ст.65 розділу І, п.61, 62, 63, 66 розділу ІІ, п.3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний Бюджет України на 2008 рік…» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України положень ст.67 розділу І, п.п.1-4, 6-22, 24-100 розділу ІІ цього ж Закону, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в тому числі положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів».
Таким чином, вищенаведені соціальні доплати дітям війни поновлені з 22.05.2008 року. Відповідно до ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Отже, в 2008 році позивач має право на перерахунок йому доплат до пенсії з травня по грудень.
За отриманням державної соціальної допомоги як дитині війни позивачка звернулася до відповідача, на що отримала відмову, що підтверджується листом останнього № 406 від 27.07.10 року. У своїй відповіді Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси посилається на відсутність законодавчих підстав для виплати державної соціальної допомоги, а також зазначає, що з травня 2008 року проводились виплати в розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведені обставини правомірності дій щодо не нарахування та невиплати позивачу державної соціальної допомоги дітям війни за період з липня по грудень 2007 року, з травня по грудень 2008 року в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18.11.2004р., чинний у 2009-2010 роках) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно зі ст. 8 Конституції України її положення мають найвищу юридичну силу. Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, у тому числі і для ветеранів війни, відносно яких ч.3. ст. 2 Закону України № 3551-ХІІ, встановлено, що «нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними». При цьому слід виходити з правової позиції Конституційного суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян і відповідно до якої зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. Статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень. Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням.
Згідно зі ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з Прав Людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та протоколи до неї, і практику Європейського суду, як джерело права, то суд враховує, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства, і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст. 1 ч. 1 Першого Протоколу до Конвенції, і яке не обмежено лише власністю на фізичні речі, та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як «майнові права», і, таким чином, як власність. Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначити, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити призупинення чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинним (п.23 рішення суду). В зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього закону, на думку Уряду України, превалює як lex spesialis. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26 рішення Кечко проти України). Крім того, відсутність коштів у бюджеті й відповідно неможливості їхнього виділення на проведення виплат передбачених законом не може виправдати бездіяльність держави, про що зазначив Європейський суд із прав людини (справа «Войтенко проти України») в рішенні від 29 червня 2004 року.
Відповідно до ч.1,2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6 місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів.
Відповідно до ст.100 КАС України а дміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно поновлюючи строк на звернення до суду з адміністративними позовом суд виходе зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються суд ом. Оскільки неправомірні дії відповідача позбавили можливості позивачів реалізувати своє конституційне право та виходячи з сенсу вищевказаної статті суд вважає, що пропуск строку на звернення до суду був незначним, а тому клопотання про поновлення строку на звернення до суду підлягає задоволенню. При цьому суд керується принципами викладеними в ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, та вважає, що поновлення строку в даному конкретному випадку забезпечує позивача на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З огляду на наведені обставини, суд вважає необхідним захистити права та інтереси позивача шляхом зобов’язання відповідача здійснити перерахунок доплат соціальної допомоги та стягнення відповідних грошових коштів за 2007-2010 роки. Суд не зазначає конкретні суми нарахування, оскільки це є повноваженнями органів Пенсійного Фонду України. Проте, наголошує, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в виду того, що іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Керуючись ст.ст.8, 22, 64, 55, 150,152 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р., № 10-рп від 22.05.2008 року, ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 11, 12, 71, 86, 99, 100, 128, 159-163, 256 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» безпідставною та зобов’язання його вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси щодо перерахунку і виплати щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі в м. Одесі нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу з 01 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р.; з 01 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р.; з 1 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р.; з 1 січня 2010 р. по 09 листопада 2010 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І.ДРІШЛЮК