ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122
РІШЕННЯ
Іменем України
21.12.2010Справа №2-31/5091-2010
За позовом Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15),
до відповідача – Підприємства «Бона», (95014, АР Крим, М. Сімферополь, вул. Москальова, 12; ЗКПО 22300079)
про стягнення 3 300,00 грн.
Суддя А.В. Привалова
Представники:
від позивача Голубова Г.В. – представник, довіреність від 02.11.2010 №11815/24/01-55,
від відповідача Гуртовой О.О. – представник, довіреність від 15.10.2010,
Обставини справи:
Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з Підприємства «Бона» 3000,00 грн. заборгованості за договором та штрафу у сумі 300,00грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань зі сплати пайового внеску на створення і розвиток інженерно – транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту за договором від 08.06.2007 року, посилаючись на ст. 526, ст. 629 ЦК України.
У судовому засіданні 20.12.2010р. оголошено перерву до 21.12.2010р.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, за мотивами викладеними у відзиві на позовну заяву. Також відповідач у судовому засіданні надав заяву про застосування строку позовної давності у справі і просить відмовити позивачеві в задоволення позову.
Розгляд справи відкладався в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд
ВСТАНОВИВ:
08.06.2007 року між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та Підприємством «Бона» був укладений договір про участь в комплексному соціально-економічному розвитку міста (далі Договір) (а.с. 8-9).
Згідно п.1.1 Договору, предметом договору є участь в комплексному соціально-економічному розвитку міста, в розвитку об’єктів інженерної і соціальної інфраструктури за земельною ділянкою, наданому рішенням 32-ї сесії міської ради IV скликання від 15.09.2005р. №462 в короткострокову оренду строком на п’ять років, площею 0,3722га, вул. Москалева, 12, для обслуговування оптової бази будматеріалів.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору Підприємство «Бона» зобов’язалось на протязі місяця з дня підписання даного договору перерахувати кошти на розвиток інженерної і соціальної інфраструктури міста в сумі 8677,00грн. до місцевого (міського) бюджету.
Пунктом 3.1.6 Договору Підприємство «Бона» взяло на себе зобов’язання надати Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради на протязі 10 днів з моменту оплати завірені копії платіжних доручень по внесенню коштів, згідно п. 2.1.1 Договору.
Відповідно до п. 4.5 Договору усі спори, котрі виникають в процесі виконання даного договору, вирішуються за згодою сторін або у судовому порядку.
Підприємство «Бона» у виконання умов договору у 2007р. перерахувало частково кошти на розвиток інженерної і соціальної інфраструктури міста в сумі 5677,00грн. до місцевого (міського) бюджету.
Даний факт підтверджено довідкою Управління фінансів Сімферопольської міської ради №37-02-06/519 від 19.03.2010р. (а.с. 11) та не спростовується відповідачем.
Решта грошових коштів на розвиток соціальної і інженерної інфраструктури міста, передбачених договором від 08.06.2007р. від Підприємства «Бона» до бюджету не надходило.
Позивач направив на адресу відповідача претензію від 26.11.2009р. №24/01-11/2752 з вимогою про сплату суми заборгованості у розмірі 3000,00грн. у зв’язку з невиконанням умов договору від 08.06.2007 року, проте відповідачем вказана сума боргу сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Сторони надали суду письмові пояснення відносно того, що договір від 08.06.2007р., укладений між сторонами, є діючим він не розірваний, не визнаний недійсним, зміни до нього не вносились (а.с. 26).
Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного бору в сумі 3000,00грн. виходячи з наступного.
Згідно ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» встановлено, зокрема, що пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів, крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею. Спори, пов'язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом.
Договором про участь в комплексному соціально-економічному розвитку міста від 08.06.2007 р. сторони визначили пайову участь підприємства у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м.Сімферополя, яка складає 8677,00грн. і яку відповідач зобов’язався перерахувати до місцевого бюджету протягом місяця з дня підписання даного договору.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають на підставах, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Сторонами не надано доказів припинення договору, зміни його умов або визнання договору недійсним у встановленому законом порядку. Отже, судом вбачається, що згідно п.4.2 договору договір від 08.06.2007 діє на час розгляду справи, за яким відповідач зобов’язався перерахувати позивачу суму внеску на розвиток інженерної і соціальної інфраструктури міста в сумі 8677,00грн. до місцевого (міського) бюджету.
Як свідчать матеріали справи, відповідач свого зобов’язання щодо перерахування грошових коштів до місцевого бюджету у повному обсязі не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 3000,00грн. Доказів сплати даної суми боргу відповідачем суду не надано.
Стаття ст.526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума боргу за договором у розмірі 3000,00грн.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки відповідачем не враховано положення ст.264 Цивільного кодексу України, за якими перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Оскільки відповідач частково 10.12.2007 року сплатив грошові кошти за вказаним договором про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста, визнавши таким чином наявність свого обов’язку за договором щодо сплати внеску на розвиток інженерної і соціальної інфраструктури, строк позовної давності почався заново і спливає 10.12.2010р., в той час як позивачем подано позов 18.10.2010р.
Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності, тому заява відповідача про застосування строків позовної давності щодо стягнення суми заборгованості не приймається судом до уваги.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штраф, пеня).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Умовами Договору від 08.06.2007р. передбачена відповідальність Підприємства «Бона» за несвоєчасне внесення платежу, передбаченого п.2.1.1 даного договору, у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від суми платежу (п.4.3 договору).
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, то в силу наведеного пункту договору зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми платежу, що складає 300,00 грн.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосування скороченої позовної давності в один рік).
Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач у судовому засідання 21.12.2010р. таку заяву письмово заявив. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення штрафу лише 18.10.2010р., тобто з пропуском строку позовної давності. Клопотання про поновлення строку позовної давності позивачем заявлено не було. Жодних доказів поважності причин пропуску позовної давності позивачем не представлено. Натомість відповідач наполягає на застосуванні позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми штрафу у розмірі 300,00грн. задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам у порядку ст. 49 ГПК України.
Вступна та резолютивна частина рішення оголошена в судовому засіданні 21.12.2010р. Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення оформлено та підписано 27.12.2010р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Підприємства «Бона», (95014, АР Крим, М. Сімферополь, вул. Москальова, 12; ЗКПО 22300079) на користь Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15; р/р 31514931700002 в Головному управлінні Державного казначейства в АР Крим, МФО 824026, код ЗКПО 04055630) 3000,00грн. боргу за договором від 08.06.2007р., 92,73грн. державного мита та 214,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Привалова А.В.