АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22- 11304/2010             Головуючий у 1-й інстанції:  Мануйлова Н.Ю.  

                                                                        Суддя-доповідач:  Дзярук М. П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     22 грудня 2010 року                                 м. Запоріжжя

     Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

      Головуючого:     Приймака В.М.

      суддів:         Дзярука М.П.

            Дашковської А.В.

     при секретарі:     Черненко А.В.

     розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу  ОСОБА_3  на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня  2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання права власності на 1/2 частину майна, яке є спільною сумісною власністю,

УСТАНОВИЛА :

     Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 та Вільнянської міської ради Запорізької області, який згодом уточнив, про визнання права на 1/2 частину нежитлових будівель, які є спільною сумісною власністю за договором купівлі-продажу від 19.04.2006 № 925, узаконення самочинно проведену реконструкцію вказаних нежитлових будівель, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та поділ житлового будинку  та виділення в натурі 1/2 частину житлового будинку.

     За клопотанням представника відповідачки ОСОБА_4 судом було виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_3 про узаконення самочинного будівництва, визнання права власності на 1/2 житлового будинку, поділ житлового будинку та виділення в натурі 1/2 вказаного будинку, оскільки спільний розгляд поєднаних в позові вимог ускладнював вирішення справи.

     На обгрунтування позову  ОСОБА_3 посилається на те, що 19.04.2006 між ПП «АГРО-СЕРВІС», від імені якого він діяв засновник,, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель: літери «А», «Б», «В», «Г», «Д», що знаходяться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що належить Вільнянській міській раді Запорізької області.

     Вказане нерухоме майно позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, оскільки з грудня 2005 року проживав однією сім’єю з відповідачкою ОСОБА_4, з якою 29 квітня 2006 року уклав шлюб. Крім того, право власності до відповідачки перейшло 12.05.2006, коли було здійснено повний розрахунок за договором купівлі-продажу, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 5 та випискою із касової книги від тієї ж дати. 12.05.2006 було підписано і акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу – нежитлових приміщень.

     Пославшись на вказані обставини, просив суд визнати за ним  право власності на

1/2 частину вказаного нерухомого майна, яке є спільною власністю подружжя.

     Рішенням  Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня  2010 року  у  задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання права власності на 1/2 частину майна, яке є спільною сумісною власністю відмовлено.

     ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення  судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.  

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників  позивача, представника відповідача, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає відхиленню з наступних підстав.

     Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про

відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

     Згідно ст.308 ЦПК України  апеляційний суд  відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм  матеріального і процесуального права.

      Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

     Судом встановлено, що 19 квітня 2006 року між ПМП «АГРО-СЕРВІС» в особі засновника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1. Продаж було вчинено за 4 501 грн.                  

     Згідно п. 11 вказаного договору право власності на будівлі, які є предметом договору, виникає у покупця з моменту розрахунку за цим договором, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

     Відповідно наданого витягу з Державного реєстру правочинів, державна реєстрація вказаного договору купівлі-продажу було здійснено 19.04.2006 року.  Реєстрація права власності на нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 19.04.2006 року за ОСОБА_4 була здійснено 07.06.2006, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.  

     Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд виходив з наступного.

     Частинами третьою та четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що право  власності  на  майно  за  договором,  який підлягає нотаріальному посвідченню,  виникає у набувача  з  моменту  такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо  договір  про  відчуження  майна  підлягає  державній реєстрації,  право  власності  у  набувача виникає з моменту такої реєстрації.

     Згідно частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації  лише  у  випадках, встановлених  законом.  Такий  правочин  є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

     Договір купівлі-продажу, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації за статтею 657 ЦК України.      

     Разом з тим статтею 182 ЦК України передбачена необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості.

     Таким чином, державна реєстрація договору  про відчуження майна та державна реєстрація права власності на нерухому річ є окремими видами реєстрації.

     Державна реєстрація правочинів здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і полягає у внесенні реєстратором інформації про вчинений правочин до Державного реєстру речових  прав  на  нерухоме майно та їх обмежень.

     Пунктом 5 Прикінцевих положень цього Закону встановлено, що до  створення  єдиної  системи органів реєстрації прав,  а також до формування Державного реєстру у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

     Однак реєстрація речових прав на  нерухоме майно та їх обмежень підприємствами бюро технічної інвентаризації на теперішній час не здійснюється. Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, на підприємства бюро  технічної інвентаризації покладено обов'язок здійснювати лише реєстрацію права власності на нерухоме майно. 

     Пунктами 1 і 2 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого  постановою  Кабінету  Міністрів  України від 26 травня 2004 року N 671, визначено, що державна  реєстрація  правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів, а реєстраторами правочинів є державні   нотаріальні  контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.                                     

     Таким чином, дані про вчинення правочину, пов'язаного з переходом речового права на об'єкти нерухомості, вносяться до Державного реєстру правочинів нотаріусом під час посвідчення правочину.

     Також, чинним законодавством сторонам дозволено встановлення іншого моменту набуття права власності на предмет договору, пов’язаного з вчиненням певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

     Доводи, міркування та нормативно-правове обґрунтування правової позиції ОСОБА_3 щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, що за його переконанням здійснює БТІ, а не нотаріус під час посвідчення правочину, шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру право чинів, викладені в апеляційній скарзі,  повністю спростовує лист ОП ЗМБТІ від 09.06.2010 року № 7598 (т.2 а.с. 205), щодо моменту виникнення права власності за договором купівлі-продажу від 19.04.2006 року.

В даному листі також розкрита суть повноважень БТІ  щодо реєстрації прав власності, а не моменту виникнення права власності у покупця, що в свою чергу пов’язане з реєстрацією договору у реєстрі правочинів, а не в реєстрі прав власності.

     Згідно п. 11 договору купівлі-продажу від 19.04.2006 момент виникнення права власності на предмет договору виникає у покупця з моменту розрахунку за цим договором.

     Відповідно до акту прийому-передачі основних засобів від 25.04.2006 МПП «АГРО-СЕРВІС» згідно договору купівлі-продажу від 19.04.2006 нежитлових будівель передало, а покупець ОСОБА_4 прийняла у власність цілісний майновий комплекс – нежитлові будівлі за адресою: Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Першотравнева, 49. Згідно цього акту розрахунок між сторонами проведений повністю згідно прибуткового ордеру № 4 від 25 квітня 2006 року в сумі 4 501 грн. Даний акт, підписаний сторонами та скріплений печаткою МПП «АГРО-СЕРВІС», було подано разом з іншими документами до БТІ для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_4

     Акт прийому-передачі основних засобів від 12.05.2006, наданий позивачем, суд правильно до уваги не взяв, оскільки на ньому відсутній підпис ОСОБА_4

     Вказаний факт повного розрахунку за договором від 19.04.2006 підтверджується і наданими копіями декларацій з податку на додану вартість МПП «АГРО-СЕРВІС» за квітень та травень 2006 року, із яких вбачається, що у квітні 2006 року у розділі обсяги поставки відображено суму 4 665,00 грн. та відповідну сплачену суму ПДВ 933,00 грн., а в травні 2006 року обсяги поставки та сума ПДВ дорівнюють нулю.

     За таких обставин посилання позивача на те, що право власності виникло у ОСОБА_4 07.06.2006 під час шлюбу, в момент реєстрації права власності в БТІ, є такими,  що не ґрунтується на нормах закону та не відповідає умовам договору.

     Також на підтвердження договору дарування суд прийняв як належний доказ письмову розписку від 19.04.2006, згідно якої мати відповідачки ОСОБА_6 подарувала своїй дочці гроші на придбання нерухомого майна в сумі 4 501 грн. Дана розписка складена була у присутності свідків, які поставили свої підписи, та підтвердили факт дарування   у судовому засіданні під присягою.

     Так само, є безпідставним і твердження заяви представника ОСОБА_3, що відповідачка не має належних доказів, на підтвердження нею повного розрахунку за об’єкти нерухомості, оскільки таким є акт від 25.04.2006 року, в якому є посилання на п/о № 4, сума в якому співпадає з сумою вказаною у п.4 договору купівлі-продажу.

     Суд критично оцінив покази свідка ОСОБА_7, який вказав, що між ним та ОСОБА_4 було укладено договір оренди нежитлових приміщень від 26.04.2006, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

    Також суд правильно зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 зводилися до визнання за ним права власності на 1/2 частину майна в спільній власності із ОСОБА_4, набутої за час проживання однією сім'єю, починаючи з грудня 2005 року з підстав, передбачених ст. 74 СК України.  Разом з тим, позивачем питання про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу не ставилося.

     Відповідно до роз’яснень, викладених у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли між чоловіком та жінкою, які не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

     Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

     Судом правильно послався на те, що зазначено, що жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не підтвердив факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом проживали однією сім’єю, вели спільне господарство та що за час проживання у них виникли взаємні права та обов’язки. При цьому суд правильно визначив, що факт сумісної подорожі на курорт та факт вагітності відповідачки на момент укладення шлюбу не є доказом виникнення сімейних відносин. Надана довідка про склад сім’ї від 01.02.2007 року  відображає інший проміжок часу, коли подружжя знаходилось у зареєстрованому шлюбі.

     З огляду на викладене  не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта щодо  визнання об’єктів нерухомості спільною сумісною власністю його та відповідачки, оскільки вони на час укладення договору купівлі-продажу проживали до шлюбу однією сім’єю.

     На підтвердження останньої обставини апелянт зазначає, що маючи намір побудувати будинок для майбутньої сім’ї, сприяв укладанню договору купівлі-продажу.

     Разом з тим, спростовуючи  ці твердження, апелянт у доповненій  апеляційній  скарзі  зазначає, що відповідачка шляхом реальних погроз позбутися дитини, змусила його укласти договір купівлі-продажу.

     За наявності таких взаємовідносин між чоловіком та жінкою є сумнівними твердження апелянта про наявність між сторонами усталених відносин, притаманних подружжю.

     Крім того, в доповненій апеляційній скарзі ОСОБА_8 зазначив, що договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 19 квітня 2006 року, укладений між сторонами, є недійсним.

    Переконання та позиція ОСОБА_3 щодо недійсності договору купівлі-продажу, також підтверджується позовною заявою від 20 жовтня 2010 року, поданою підприємством, власником якого він є та за підписом самого ОСОБА_3, до господарського суду Запорізької області, про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу від 19.04.2006 року, що підтверджується  оригіналом даної позовної заяви, разом з іншими документами наданими до апеляційного суду. В цій заяві вказано, що підставою для відчуження об’єктів нерухомості, стало тяжке матеріальне становище підприємства, відсутність коштів на рахунку та заборгованість по заробітній платі.

     Тим самим, спростовуються твердження відповідача, про те, що на час укладення договору купівлі-продажу об’єктів нерухомості він діяв в інтересах сім’ї, а також, що відповідачка змусила його до відчуження об’єктів нерухомості погрозами та шантажем, погрожуючи шляхом аборту позбутися майбутньої дитини.  

     З наданого до апеляційного суду адміністративного позову  поданим підприємством, власником якого є ОСОБА_3 за підписом останнього до Запорізького окружного адміністративного суду до  ОП ЗМБТІ, вбачається, що останнє незаконно здійснило реєстрацію права власності  на зазначені об’єкти нерухомості  07 червня 2006 року.

     Ставлячи питання про незаконність зазначеної реєстрації ОП ЗМБТІ 07 червня 2006 та її скасування, апелянт тим самим спростовує свої твердження про виникнення права спільної сумісної власності подружжя на об’єкти нерухомості з моменту реєстрації в БТІ, яка відбулася 07 червня 2006 року.

     Посилання апелянта на те, що судом при розгляді справи порушений порядок подання доказів, є безпідставним та спростовується матеріалами справи. .

     За весь час розгляду справи, відповідачкою (в особі представників) був поданий тільки один доказ, це лист ОП ЗМБТІ від 09.06.2010 р. № 7598 (т.2 а.с. 205), щодо моменту виникнення права власності за договором купівлі-продажу та реєстру правочинів.

Як вбачається з його дати, він був отриманий відповідачкою після проведення попереднього судового засідання, у зв’язку з чим судом долучений до матеріалів справи за відповідним клопотанням і представник ОСОБА_3 будь-яких заперечень з цього приводу не надавав.

     Також не можуть бути взяті до уваги як безпідставні твердження апелянта про те, що  суд переклав на себе обов’язки в частині витребування доказів, вони спростовуються матеріалами справи.:

      Під час   розгляду справи, відповідачкою було заявлено два клопотання про витребовування доказів.

     Перше клопотання, було заявлене після допиту свідків, які у своїх свідченнях вказали на нові обставини, зазначивши, що у зв’язку з неприязними стосунками з відповідачкою, докази нададуть тільки на вимогу суду. У зв’язку з чим і було заявлене клопотання про витребовування документів від  ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

     Друге клопотання, було заявлене після допиту свідка ОСОБА_9 (головного бухгалтера). При цьому, на той час, суд вже витребував копію інвентарної справи з БТІ з якою ознайомилася відповідачка, а отже свідчення ОСОБА_9 (щодо акту від 12.05.06р. та розрахунку по договору купівлі-продажу на підставі п/о № 3 та п/о № 5)  знаходилися у протиріччі з інвентарною справою ОП ЗМБТІ, в якій знаходився акт прийому-передачі основних засобів від 25.04.06р., та в якому було посилання на прибутковий ордер (надалі - п/о) № 4 від 25.04.06р.. У зв’язку з чим, було заявлене клопотання про витребування відомостей від податкової інспекції, для з’ясування питання про податкову звітність підприємства ОСОБА_3 щодо ПДВ.

     При цьому всі клопотання подавалися в письмовій формі. Про підстави, щодо відсутності можливості отримати відповідні відомості самостійно, або вказувалося у клопотаннях, або про це заявляли самі особи, від яких витребувалися документи, або витребувані відомості стосувалися інформації з обмеженим доступом, яка надається тільки на вимогу суду.

     Посилання апелянта на те, що судом не виконані вказівки апеляційного суду в частині з’ясування  дати державної реєстрації договору купівлі-продажу є безпідставними,

оскільки про це зазначено в рішенні районного суду, також підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с. 205) та копією витягу з реєстру правочинів, щодо реєстрації договору купівлі-продажу від 19.04.2006 р.

     Крім того, суду надався оригінал договору купівлі-продажу, витяг з реєстру правочинів та витяг ОП ЗМБТІ, вказані документи оглядалися судом та представником ОСОБА_3, а їх зміст оголошувався у судовому засіданні, що підтверджується фіксацію судового  технічними засобами. І саме тоді представник ОСОБА_3 дізнався про дату реєстрації в ОП ЗМБТІ, що відбулася 07.06.2006 р.

     Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

     Аналізуючи в своїй сукупності фактичні обставини, встановлені по справі, та надані позивачем та відповідачем докази, суд прийшов правильного висновку щодо необґрунтованості  заявленого позову і відсутності підстав для його задоволення.

     Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування або зміни.

     Керуючись ст.ст.307,308,314,315,317,319 ЦПК  України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

     Апеляційну скаргу  ОСОБА_3   відхилити.  

     Рішення  Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 жовтня  2010 року  у цій справі залишити без змін.

     Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

      Головуючий:                          

     судді: