Справа № 2-а-185/10

                                              П О С Т А Н О В А            

                                    ІМЕНЕМ                  УКРАЇНИ

  29 листопада 2010 року                                                                             м. Липовець

Суддя   Липовецького районного суду  Вінницької області МОЧУЛЬСЬКА Л.Т., розглянувши адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до  УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  ПРО зобов»язання здійснити перерахунок та СТЯГНЕННЯ  НЕДОПЛАЧЕНОЇ щомісячної СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ»,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із даною позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області, в якій просила зобов»язати відповідача здійснити перерахунок  та стягнути з нього на її користь недоплачені з 16.05.2010 року і довічно кошти щомісячної державної допомоги, визначені Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, які виплачувалась не у повному розмірі. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що  вона    має статус  дитини війни, та згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

    Дана справа розглянута в порядку пункту 2 частини першої статті 183-2 КАС України,  без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, тобто застосовано скорочене провадження.

    Представником відповідача в особі начальника Управління, у строк, визначений ч.3 ст. 183-2 КАС України,  до суду було подане заперечення проти позову. У запереченні викладено  наступне: Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі здійснювало проведення виплат, передбачених ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в межах фінансування, передбаченого Державним бюджетом України, де були  відсутні кошти в обсязі, зазначеному даним Законом для здійснення соціальних виплат дітям війни; діяло  Управління правомірно і обчислювало вказане підвищення відповідно до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, що є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює дане питання, а отже інтереси позивачки ними порушені не були.  Просив у задоволенні позову відмовити.  

    Отже, факт  неотримання позивачкою підвищення до пенсії  у встановленому Законом розмірі  не заперечується   відповідачем.    

Встановлені судом правовідносини регулюються п.3 ч.1 ст. 18 КАС України, згідно якого  місцевим загальним судом  як адміністративним судам підсудні  усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб»єктами владних повноважень з приводу обчислення,  призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним   громадянам,   виплат   за    загальнообов'язковим державним  соціальним  страхуванням  та  інших  соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

На підставі ст..6 КАС України, кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим Кодексом,  звернутися  до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси, за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно  ч. 3 статті 8 Кодексу Адміністративного судочинства України  звернення  до    адміністративного  суду  для  захисту  прав і  свобод  людини і громадянина  безпосередньо  на  підставі   Конституції України  гарантується.

    Розглянувши справу, оцінивши повідомлені позивачкою та відповідачем обставини, дослідивши інші докази та давши їм оцінку в сукупності, суд  вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

    Так, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»  № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

    Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення  (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. ОСОБА_1, згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1, виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 27 серпня 2001 року (а.с. 6), народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто вона є громадянином України та станом на 02 вересня 1945 року їй було 6 років, тому остання  має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».  

    Відповідно до пункту 2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №  107 від 05.04.2006 року «Про порядок посвідчення права особи на  пільги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»» - штамп встановленої форми, який проставляється у пенсійних посвідченнях і засвідчує належність особи до категорії дітей війни. Тому, статус дитини війни позивачки підтверджується ксерокопією пенсійного посвідчення НОМЕР_2, в якому і проставлено штамп встановленої форми «Дитина війни» і вказано, що їй призначена пенсія за віком.

    Отже, судом встановлено, що позивачка має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням, та перебуває на пенсійному обліку в УПРАВЛІННІ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ .

     Відповідно до  ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Водночас, статею 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.  

        Тому, доводи представника відповідача про необхідність застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року про “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” для визначення розміру соціальної допомоги дітям війни,  - суд відкидає, оскільки визначений в постанові розмір допомоги суперечить положенням ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни”.    

Разом з тим, згідно  ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження обсягу та  змісту існуючих прав та свобод.

Отже, відповідно до ст. ст. 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Виходячи із системного аналізу норм Конституції України -   право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права  можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.  

    При цьому , статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. А Законом України «Про соціальний  захист дітей війни» реалізовано таке  конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Варто вказати й на те, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Тому згідно з Положенням  про ПФУ -    на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, інших соціальних виплат.

          Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивачці, передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме  на органи пенсійного фонду  за місцем її проживання.  Районним   Управління Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_3 є  Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області.

        С удом встановлено, що виплата позивачці   Управлінням Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області підвищення до пенсії у розмірі, згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни», - не відбувалась, оскільки доплата здійснювалась відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», розмір якої є значно меншим від 30 % мінімальної пенсії за віком.

Однак, враховуючи, що норми Закону України № 2195 не змінені, залишаються діючими і підлягають до застосування, - позивачка  має право на отримання підвищення до пенсії саме на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з встановленого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не вказана  постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач у своєму письмовому запереченні, яка є підзаконним нормативним актом і не повинна була застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

Протягом 2010 року і станом на 29.11.2010 року  (дату винесення постанови) розмір соціальної допомоги дітям війни, передбаченої Законом від 18.11.2004 року, залишався незмінним.

Отже, нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії з 16.05.2010 року і, - повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки положення статті 6 даного Закону, не були обмежені у дії , а тому є діючими і підлягають застосуванню.    

    Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України» зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.»    

Як вбачається із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. А ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» закріплює, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Тому, суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний статус дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод є головним її обов»язком.

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни , вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки  про перерахунок та  стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги  як дитині війни, у період часу з 16.05.2010 року і довічно, передбаченому Законом від 18.11.2004 року - підлягають  частковому задоволенню виходячи з того, що суд не вправі зобов»язати відповідача в подальшому виплачувати щомісячну соціальну допомогу у розмірі, визначеному Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, оскільки законодавство змінюється  і невідомо чи буде розмір щомісячної соціальної допомоги незмінним, таким самим як у теперішній час закріплено ст.. 6 згаданого вище Закону України. Тому вимога ОСОБА_1  на майбутнє задоволенню не підлягає.

Разом з тим, судом з»ясовано,  що позивачкою ставляться вимоги, що стосуються періоду часу починаючи з 16.05.2010 року.

Відповідно до частини 1 статті 99 КАС,  адміністративний позов  може бути подано  в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого  КАС України та іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду  за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється  з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. На підставі викладеного, суд задовольняє позов лише в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду,  а саме: з 16.05.2010р року і по 16.11.2010 року.

Зважаючи на те, що здійснення перерахунку пенсії відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд визнає необхідним зобов»язати перерахувати Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області та  стягнути з нього недоплачене підвищення до пенсії позивачці,  починаючи з 16.05.2010 року і по 16.11.2010 року, включно, відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийнявши до уваги суму фактично виплаченої надбавки за вказаний період.

В силу, ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на корить сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені  нею документально підтверджені  судові витрати з Державного бюджету України. Отже, на користь позивачки суд стягує сплачений нею за квитанцією на переказ готівки № 7 від 27.10.2010 року  судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

          На підставі  ст.ст. 3 , 8,19 , 22, 46, 64  Конституції України; ст.ст. 1, 3, 6, 7  Закону України «Про соціальний статус дітей війни» № 2195 від 18.11.2004 року (із змінами та доповненнями); Положення про Пенсійний фонд  України та керуючись ст.ст.4, 6, 8, 18, 94, 99, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В  И  Р  І  Ш  И  В:

Позов    задовольнити частково.

Зобов»язати УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ здійснити перерахунок щомісячної соціальної допомоги ОСОБА_1 у відповідності із ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» за період з 16.05.2010 року і по 16.11.2010 року.

Стягнути з УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   на користь ОСОБА_1 невиплачену щомісячну соціальну допомогу, встановлену ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» в розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком, за період з 16.05.2010 року і по 16.11.2010 року,  з урахуванням фактично виплаченого.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 (три) грн.. 40 коп., сплаченого нею судового збору.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом ДЕСЯТИ ДНІВ з  моменту отримання копії постанови. Після закінчення цього строку постанова набирає законної сили, якщо не буде подано апеляційної скарги.

                    Суддя:                                                                Л.Т.МОЧУЛЬСЬКА