ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 2 – 4568 /2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

15 грудня 2010  року              Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді – БІЛЮНАС В. Ю.

при секретарі – Куценко Є. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акционерного товариства (ПАТ) «Банк «Національний кредит» про  зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку і стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

    Позивачка, уточнив позовні вимоги,  просить суд  зобов’язати ПАТ «Банк «Національний кредит» змінити дату звільнення  у трудовій книжці і наказу про звільнення у зв’язку з скороченням штатної кількості, вказав дату на підставі рішення суду, стягнути середньомісячний  заробіток  за  весь  час  вимушеного  прогулу  з 03.08.10 року по день фактичного розрахунку разом з компенсацією за невикористану відпустку  та   зобов’язати внести зміну у трудову книжку, а також суму в відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка працювала на посаді начальника відділу автоматизованої обробки інформації, а потім інженером-технологом з 23 квітня 1997 року. Згідно наказу голови правління банку, позивачка була звільнена з займаної посади 02 серпня 2010 року у зв'язку з скороченням штату робітників по п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що її повинні були  своєчасно  попередити про наступне звільнення працівників , але не попередили за 2 місяця до звільнення.  Незаконними діями відповідача позивачці заподіяно моральні страждання, що пов’язані з відсутністю грошових коштів, нервуванням у зв’язку з порушенням її трудових прав. Позивачка    підтримала  заявлені позовні  вимоги у судовому засіданні.

            Представники відповідача   проти задоволення заявлених позовних вимог заперечували у повному обсязі, так як підстав для задоволення вимог не мається, наголошуючи на тому, що власник скористався своїм правом і припинив трудовий договір на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України згідно наказу № 383-к від 02 серпня 2010 року правомірно. Відповідач у термін передбачений законом, попередив  позивачку  про  скорочення  займаної  нею  посади,  вона отримала  трудову  книжку   та  остаточний розрахунок було їй видано.

          Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60, 131 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи  не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК, надавши відповідні докази чи повідомивши про них суд до або під час попереднього судового засідання.

    На підставі наказу № 2 лс від 20 грудня 1999 року ОСОБА_1 була прийнята  на посаду начальника відділу автоматизованої обробки інформації  філію ПАТ «Банк «Національний кредит» (а.с. 11).  

У зв’язку з реорганізацією була переведена на посаду головного інженером-технологом наказом № 20-к  від 22 січня 2010 року. Наказом № 383-к  від 02 серпня 2010 року ОСОБА_1  було звільнено з посади з 02 серпня 2010 року у зв’язку зі скороченням чисельності штатів за п. 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 63).

У відповідності до статті 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноважений ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі  ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

 Як зазначено у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду трудових спорів”,  розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався звільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджував ся він за два місяці про наступне звільнення.

Так, суд бере до уваги, що скорочення штатів і чисельності працівників дійсно мало місце і безпосередньо пов’язано з процесом працювання ПАТ «Банк «Національний кредит», який розпочався відповідно до протоколу Правління банку за № 42  від 17 червня 2010 року про зміну організаційної структури ПАТ «Банк «Національний кредит». Врегулювання ж питань організації діяльності юридичної особи суб’єкта господарювання відноситься до виключної компетенції власника і суд згідно ст. 64 Господарського Кодексу України не вправі втручатися у внутрішні відносини цих суб’єктів, розглядаючи доцільність або правомірність змін організації праці, організаційної структури, штатної чисельності.

Про наступне вивільнення позивачку було попереджено 2 серпня 2010 року та в цей же день був складений наказ № 383-к  від 02 серпня 2010 року яким ОСОБА_1  було звільнено з посади з 02 серпня 2010 року у зв’язку зі скороченням чисельності штатів за п. 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 7).

Суд приходе до висновку про порушення закону при складанні наказу про звільнення ОСОБА_1 з 02.08.10 року, оскільки вона не була попереджена про звільнення за 2 місяця до складання наказу про звільнення  по ч.1 ст.40 КЗпП України, тому цей наказ слід скасувати.

Що стосується самої процедури з складанням нового попередження та визначати новий строк звільнення це є винятковою компетенцією  керівництва підприємства, а не суду, тому до компетенції суди   не входить вирішення питання про майбутнє звільнення позивачки, оскільки вона повинна знову персонально, під розпис, бути попереджена за два місяця і запропонована інша робота на сьогоднішній час,   тому видання нового наказу про зміну дати  звільнення є правом власника установи.

Суд не вважає можливим прийняти до уваги посилання представника, що потрібно керуватись розпорядженням № 46 від 16.11.09 року, на підставі якого і було прийнято рішення  про вивільнення працівників філії ПАТ «Банк «Національний кредит» і яким  керуючий філії повинний був попередити робітників філії. Оскільки після цього ОСОБА_1 була переведена на посаду головного інженера-технолога наказом № 20-к  від 22 січня 2010 року, тому на неї не може вже розповсюджуватись це розпорядження (а.с. 65).

Таким чином, суд дійшов висновку, що звільнення було здійснене без дотриманням законодавства, що регулює звільнення працівника, і є неправомірним.

Позивачу  при  звільнені  була  виплачена заробітна  плата,  вихідна  допомога  та  компенсація  за  невикористану  відпустку  за  50 днів, розрахунок  з  позивачем  був  проведений на 02.08.2010 року.   Відповідачем  надана до  матеріалів  справи  довідка про   середню заробітну плату.

На виконання частини 3 ст. 235 КЗпП України, у зв’язку з звільненням яке не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли  це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, суд одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого встановлено за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. При цьому середній заробіток повинен бути стягнутий за період з 03 серпня 2010 року по 15 грудня 2010 року (дата ухвалення рішення суду), що складає – 6797,16 грн.  (1554,67х3 мес.8дн.)

    В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, суд, керуючись імперативними приписами частини 1 ст. 367 ЦПК України, допускає негайне виконання.

Ст. 235 КЗпП України відзначає, що у випадку затримки поновлення на роботі незаконно звільненого робітника, власник або уповноважений ним орган повинен ухвалити рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час затримки.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки компенсацію за час примусового прогулу у розмірі 6797,16  гривень. Розрахунок складається з помноження 4 місяців 8 днів на 1554. 67 гривень середньої заробітної плати, Щодо вимог позивачки, суд встановив, що компенсації за невикористану відпустку, не існує, оскільки позивачеві не надані суду письмові докази про це ні розрахунок.

          Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв’язку з незаконним наказом про звільнення з посади, ОСОБА_1 залишилися без коштів, були змінені її життєві зв’язки і від неї вимагалися додаткові зусилля для організації життя.

           При таких обставинах вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, з урахуванням принципу розумності, суд вважає за необхідне знизити суму моральної шкоди до 1000 гривень.

Питання про розподіл судових витрат належить вирішити відповідно до ст. 88 ЦПК України.  

На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 32, 40 ч. 1,  47, 49-2, 79, 83, 103, 116, 232, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

    Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Національний кредит» про  зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку і стягнення моральної шкоди —  задовольнити частково .

    Скасувати наказ Публічного акціонерного  товариства «Банк «Національний кредит» № 383- к від 2 серпня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з 2 серпня 2010 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Національний кредит» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6797,16 гривень, без урахування обов’язкових відрахувань та платежів, а також моральну шкоду в сумі 1000 гривень, а всього 7797,16  (сім тисяч сімсот дев’яносто сім) гривень 16 коп.

В інший частині позову — відмовити .

            Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Національний кредит» судовий збір на користь держави в сумі 51 (п’ятдесят одна) гривня і витрати по інформаційно – технічному забезпеченню справи в сумі 120 (тридцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АРК через Ялтинський міський суд у строки та порядку, передбаченому ст. ст. 294, 296 ЦПК України.        

СУДДЯ

    Ялтинського міського суду                         В. Білюнас