Справа № 2-1265-2007
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
м. Селидове 22 жовтня 2007 року
Селидівский міський суд Донецької області у складі: головуючого - судді Хейло Я.В., при секретарі Вязьміної О.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна, що є спільною сумісною власністю та за зустрічною позовної заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна ,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до суду із позовною заявою до відповідача про розподіл майна ,що є спільною сумісною власністю подружжя, в якій вказала, що з 12 листопада 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та зараз має намір розірвати з ним шлюб.В період спільного життя ними спільно було придбано майно, а саме холодільник “Норд” вартістю 850гривень,музичний центр вартістю 2300 гривень,телевизор “Самсунг” вартістю 2637 грн.,миючий пилосос вартістю 915гривень,водонагрівач вартістю 950 гривень,телевизор “Березка” вартістю 450 грн.,кухоний гарнітур вартістю 1800 гривень, пральна машинка “Ардо” вартістю 850 гривень. В осені 2004 року також було придбано автомобіль марки “ДАФ” та напівпричип до нього.Просила суд розділити спільне майно, виділив їй у власність музичний центр та телевизор “Самсунг”, а інше майно залишити у власність відповідачеві. Стягнути з відповідача на її користь 1\2 вартості автомобіля “ДАФ” та напівпричепа та судові витрати по справі.
Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про розподіл майна , просив суд включити до складу майна,що підлягає розділу компьютер ноутбук вартістю 4500 гривень, врахувати при розподілі майна той факт,що телевизор “Самсунг” було придбано за 2637 гривень на підставі кредитної угоди по якої він з березня 2007 року самостійно проводить виплати , а також врахувати при розподілі спільно нажитого майна боргові зобов,язання, які виникли в період шлюбу з позивачем на загальну суму 22 200 гривень та стягнути з позивача 1\2 цієї суми.Просив суд зобов,язати позивача змінити призвіще ОСОБА_2 на будь-яке інше.
У судовому засіданні позивач пояснила,що дійсно перебувала у шлюбі з відповідачем з 1999 року .У березні 2007 року шлюбно-сімейні відносини були припинені та решенням Селидівського міського суду від 29 травня 2007 року шлюб розірвано.Протягом спільного життя ними було придбане майно, побутова техника, вантажний автомобіль та напівпричеп до нього. Вона весь час працювала та вважає , що має право на 1\2 частку спільно нажитого майна.Свої позовні вимоги , вказані у заяві ,змінила просила суд виділити їй у власність музичний центр з системою “Караоке” вартістю 2300 гривень, телевизор “Березка” вартістю 450 гривень, компьютер ноутбук Асек вартістю 4500 гривень та електроводонагрівач вартістю 950 гривень на загальну суму 8200 гривень, а відповідачу залишити інше майно : холодильник, телевизор “Самсунг”,пилосос, кухоний гарнітур, пральну машину “Ардо”- на загальну суму 7052 гривень, стягнути з відповідача на її користь 1\2 вартості автомобіля “ДАФ” та напівпричепа до нього у сумі 50500 грн. , які відповідач продав без її згоди у травні 2007 року за 20 000 доларів США , що в еквіваленті складає 101 000гривень .Вона погоджується з цією вартістю та просить суд стягнути на її користь 50500 гривень , у якості компенсації від продажу цього майна.Доповнила свої вимоги , просила суд визнати також спільною сумісною власністю подружжя внесок до статутного фонду ТОВ “Топаз” у сумі 8250 грн., якій було зроблено ними у період спільного життя, коли відповідач став засновником цього товариства.Вказану суму відповідач отримав у квітні 2007 року, коли вийшов зі складу засновників товариства.Просила суд стягнути також з відповідача 1\2 частину цього внеску у розмірі 4125гривень та судові витрати по справі.Проти задоволення зустрічного позову заперечувала,оскільки їй не було відомо коли та які цілі відповідач брав гроші у борг та взагалі вона вважає фіктивними ці боргові зобов,язання відповідача , оскільки вони були зроблені без укладання угод та з особами , які знаходяться з відповідачем у родинних стосунках.Просила суд у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник позивача позовні вимоги повністю підпримав , просив суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково.Пояснив, що не заперечує залишити у власність позивача музичний центр з системою “Караоке” , водонагрівач, компьютер ноутбук та телевизор “Березка” на загальну суму 8200 гривень, а йому залишити інше майно на суму 7052 гривень.Вимоги щодо грошової компенсації різниці вартості майна на заявляв. Просив суд врахувати , що пральна машина “Ардо” було подарена йому братом, тому не може бути включена до переліку майна , що підлягає розділу. Проти стягнення на користь позивача 1\2 частки статутного фонду ТОВ “Топаз” у розмірі 4125 гривень, яку він отримав при виході з товариства у квітні 2007 року заперечував, оскільки віддав ці гроші у рахунок боргу , який ним було взято на потреби родини у період спільного життя. Проти стягнення на користь позивача 1\2 частини вартості автомобіля та напівпричипа до нього заперечував, оскільки це майно було придбано на кошти , які він взяв у борг у брата та інших осіб, позивач не є співвласником цього майна по данним реєстрації МРЄВ, тому ці вимоги не обгрунтовані. Зустрічний позов просив задовольнити, стягнути з позивача 1\2 частину боргових зобов,язань , які виникли у період шлюбу та складають 22 200грн. та зобов,зати позивача змінити призвіще ОСОБА_2 на будь-яке інше.
Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків,вивчив матеріали справи , законодавство, що регулює дані правовідносини, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про розподіл спільно нажитого майна обгрунтований та підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Зібраними у справі доказами судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 1999 року року, згідно свідоцтва про одруження від 12.11.1999року, виданого відділом РАЦСу м. Селидове Донецької області за актовим записом № 153 . Від шлюбу спільних дітей не мають.У березні 2007 року сторони припинили шлюбно-сімейні відносини, що не оспорювали у судовому засіданні та рішенням Селидівського міського суду від 29 травня 2007 року шлюб між ними розірвано. В період шлюбу ними було придбано наступне майно : холодільник “Норд” вартістю 850гривень,музичний центр вартістю 2300 гривень,телевизор “Самсунг” вартістю 2637 грн.,миючий пилосос вартістю 915гривень,водонагрівач вартістю 950 гривень,телевизор “Березка” вартістю 450 грн.,кухонний гарнітур вартістю 1800 гривень, пральна машинка “Ардо” вартістю 850 гривень,всього на загальну 15252 суму гривень, т.т. частка кожного становить 7626грн. 29.10.2004 року було придбано автомобіль марки “ДАФ” ТЕ 75 , НОМЕР_1 та напівпричеп до нього. В період шлюбу відповідач став засновником ТОВ “Топаз”з часткою у статутному фонді 8250 гривень.Згідно угоди купівлі продажу від 15 травня 2007 року відповідач продав автомобіль “ДАФ” та напівпричип марки WABASH до нього за 20 000 доларів США, що еквівалентно 101 000 гривень.Вартість речей та автомобіля з причепом сторонами не оспорюється. Позовні вимоги щодо грошової компенсації різниці вартості майна відповідачем заявлені не були.Згідно довідки від 17.10.2007 року станом на 15 травня 2007 року курс долара США складає 505 гривень за сто амеріканських доларів.Відповідно до розписок відповідач взяв у борг 05.09.2004 року 50 000 гривень у ОСОБА_4 зі строком повернення до 05.09.2006 року,05.09.2004року у ОСОБА_5 50 000 гривень до 05.09.2006,07.06.2006 року три тісячи доларів у ОСОБА_6 до 01.02.2007року. Згідно довідки виконкому Селидівської міської ради ОСОБА_7 був засновником ТОВ “Топаз” з 25.09.2002 року по 25.04.2007 року з часткою у статутному фонді 8250 гривень та як не оспорював у судовому засіданні відповідач ці гроші він фактично отримав при виході з товариства у квітні 2007 року.
Відповідно до ст.18 Сімейного Кодексу України кожний учасник сімейних відносин має право на звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ,набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування , є об,єктом права спільної сумісної власності подружжя.При цьому кількість, форма трудової участі, розміри прибутків не впливають на виникнення спільного майна та на обсяг прав подружжя на це майно.Подружжя має рівні права, щодо володіння , користування та розпорядження ним.Згідно роз,яснень наданих у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім,ю України” вирішуючи спори між подружжям про майно , необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного час припинення спільного ведення господарства,з,ясувати джерело та час придбання зазначеного майна.При цьому слід виходить з того, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме та не рухоме майно, яке може бути об,єктом права приватної власності крім майна нажитого кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу.
Згідно до ст.69,70 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають право поділити майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності за взаємною згодою.У разі поділу майна, що є об,єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.Оскільки у судовому засіданні сторони не оспорюючи вартість речей та факт їх спільного придбання дійшли згоди про їх розподіл, суд вважає, що позов в цієй частині підлягає задоволенню та позивачу слід залишити у власність музичний центр з системою “Караоке” вартістю 2300 гривень, телевизор “Березка” вартістю 450 гривень,ноутбук вартістю 4500 гривень, водонагрівач вартістю 950 гривень, всього на загальну суму 8200 гривень, відповідачу залишити у власність холодільник “Норд” вартістю 850 гривень,телевизор “Самсунг” вартістю 2637гривень,миючий пилосос вартістю 915 гривень,кухонний гарнітур вартістю 1800 гривень,пральну машину “Ардо” вартістю 850 гривень, всього на загальну суму 7052гривень.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення на користь позивача 1\2 частки від статутного фонду у розмірі 4125 гривень, яку відповідач фактично отримав у квітні 2007 року у розмірі 8250 гривень, після припинення шлюбно-сімейних відносин з позивачем, що не оспорював у судовому засіданні, суд виходить з того, що згідно до ст.61 Сімейного Кодексу України об,єктами права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, інші доходи , одержані одним із подружжя .Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім,ї, то гроші інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об,єктом спільної сумісної власності подружжя.За таких обставин суд вважає,що позовні вимоги в цієї частині підлягають задоволенню та з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 4125 гривень у якості компенсації 1\2частки статутного фонду , отриманого відповідачем. Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача, що позивач не має права на ці кошти, оскільки вони були витрачені на повернення боргу ОСОБА_6, який виник у період спільного життя, оскільки вони не грунтуються на законі. Із змісту ст.60 Сімейного Кодексу України вбачається, що до складу спільного майна подружжя входять речі ,що належать їм на праві власності та забов,язальні майнові права, що виникають у період шлюбу, які не пов,язані з особистістю одного з подружжя, при цьому майно стає спільним коли на нього виникло право. Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, приблизно в осені 2006 року відповідач позичив в неї три тисячи амеріканських доларів на лікування свого сина , тому суд вважає, що ці зобов,язання є особистими та позивач не може нести відповідальність по ним.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення 1\2 вартості автомобіля та причепа до нього у розмірі 50500 гривень, суд виходить з того, що згідно ст.61,63 Сімейного Кодексу України об,єктом права спільної сумісної власності є будь-яке рухоме та нерухоме майно набуте подружжям у період шлюбу.Дружина та чоловік мають рівні права на володіння , розпоряждення та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.Згідно до ст.65,68 Сімейного Кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном,що є об,єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.Розпорядження майном, що є об,єктом права спільної сумісної власності , після розірвання шлюбу, т.т.після припинення режиму спільності майна подружжя,здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою відповідно до Цивільного Кодексу України. Стаття 369 ЦК України встановлює,що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників. Оскільки будь-які угоди ,щодо користування та розпорядження спільним майном між сторонами не укладалися, позивач свою згоду на продаж автомобіля та причепа не надавала, але відповідач після припинення шлюбно-сімейних відносин у березні 2007року, 15.05.2007 року без погодження з позивачем продав майно,що є спільної сумісною власністю подружжя за 101000 гривень,суд вважає, що на користь позивача підлягає стягнення з відповідача 1\2 частина вартості зазначеного майна яка складає 50500 гривень. Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача , про те що, він мав право на розпоряждення автомобилем та причепом через те , що позивач не є співвлаником зазначеного майна, так як не зазначена у реєстраційних документах,як співвласник, оскільки вони не грунтуються на законі.Процедура реєстрації має формальний характер і не визначає права власності подружжя.Тому незалежно від реєстрації майна на ім,я одного з них , якщо воно було набуто за час шлюбу, майно вважається спільним на загальних підставах.
Вирішуючи зустрічний позов відповідача про стягнення з позивача 10100 гривень на відшкодування 1\2 частини грошових зобов,язань,що виникли під час шлюбу подружжя, суд вважає, що вони не грунтуються на законі та не підлягають задоволенню.Як пояснила у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 відповідач в осені 2006 року позичав у неї гроші на лікування свого сина у розмір 3000 доларів США, що виключає участь позивача у зазначених витратат, свідок ОСОБА_7 є рідним братом відповідача та як пояснив у судовому засіданні надав відповідачу 15000 доларів на підставі усної домовленості , що не відповідає вимогам діючого цивільного законодавства, щодо форми угоди позики та не може бути підставою для стягненн 1\2 частки неповернутої суми боргу з позивача. Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що надав відповідачу 10 000 доларів в борг у вересні 2004 року та на теперішній час борг йому повернуто у повному обсязі. Як вбачається з розписки укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 05.09.2004 року на підтвердження позики, позивач ОСОБА_2 не є стороною цієї угоди позики, не давала згоди на її укладання , тому не може нести відповідальності за ці боргові зобов,язанні відповідача. Позовні вимоги відповідача про примушення позивача щодо зміни призвіща на будь-яке інше також не грунтуються на законі та не підлягають задоволенню . Враховуючи викладене у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.
Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача, в тієї частині, що з переліку майна подружжя, що підлягає розділу слід виключити пральну машинку “Ардо” вартістю 850 гривень, як подарунок його брата, так як допитаний у судовому засіданні у якості свідка брат відповідача ОСОБА_7 спростував ці твердження та підтвердив що продав машинку подружжю та отримав за неї 150 доларів США.
Відповідно до ст.88 ЦПК стороні на користь якої постановлено рішення суд присуджує з другої сторони всі понесені по справі та документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 188,77гривень.
На підставі ст.ст.367-369 ЦК України, ст.18,60-71 Сімейного Кодексу України, Постанови Пленуму Верховного суду України № 16 від 12.06.1998 “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім,ю України” , керуючись ст.ст.ст.ст.88,213-215 ЦПК України, суд ,-
В и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 задовольнити. Поділити майно, що є спільною сумісної власністю подружжя та виділити на праві приватної власності ОСОБА_1 телевизор “Березка” вартістю 450 гривень, електричний водонагрівач вартістю 950 гривень,мінікомпонентну систему з функцією “Караоке” та ДВД-прогривачем вартістю 2300 гривень, компьютер ноутбук марки Асек3634 вартістю 4500 гривень, всього на загальну суму 8200 гривень. ОСОБА_2 виділити на праві приватної власності холодільник “Норд” вартістю 850 гривень,телевизор “Самсунг” вартістю 2637гривень,миючий пилосос “LG” вартістю 915 гривень,кухонний гарнітур вартістю 1800 гривень, пральну машину “Ардо” вартістю 850 гривень, всього на суму 7052 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у сумі 54625 гривень та 188,77 гривень на відшкодування понесених судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна -відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до Апелляційного суду Донецької області може бути подано через Селидівський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя :