Справа № 2-а-181/10

                                              П О С Т А Н О В А            

                                    ІМЕНЕМ                  УКРАЇНИ

  29 листопада 2010 року                                                                             м. Липовець

Суддя   Липовецького районного суду  Вінницької області МОЧУЛЬСЬКА Л.Т., розглянувши адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до  УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  ПРО визнання бездіяльності неправомірною та СТЯГНЕННЯ  НЕДОПЛАЧЕНОЇ щомісячної СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ»,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із даною позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області, в якій просив визнати бездіяльність неправомірною та стягнути з відповідача на його користь недоплачені з 11.05.2010 року по 11.11.2010 року кошти щомісячної державної допомоги, визначені Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, які у вказаний період виплачувалась не у повному розмірі, з мотивів відсутності належного фінансування. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що  він    має статус  дитини війни, та згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

    Дана справа розглянута в порядку пункту 2 частини першої статті 183-2 КАС України,  без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, тобто застосовано скорочене провадження.

    Представником відповідача в особі начальника Управління, у строк, визначений ч.3 ст. 183-2 КАС України,  до суду було подане заперечення проти позову. У запереченні викладено  наступне: Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі здійснювало проведення виплат, передбачених ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в межах фінансування, передбаченого Державним бюджетом України, де були  відсутні кошти в обсязі, зазначеному даним Законом для здійснення соціальних виплат дітям війни; діяло  Управління правомірно і обчислювало вказане підвищення відповідно до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, що є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює дане питання, а отже інтереси позивача ними порушені не були.  Просив у задоволенні позову відмовити.  

    Отже, факт  неотримання позивачем підвищення до пенсії  у встановленому Законом розмірі  не заперечується   відповідачем.  

Встановлені судом правовідносини регулюються п.3 ч.1 ст. 18 КАС України, згідно якого  місцевим загальним судом  як адміністративним судам підсудні  усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб»єктами владних повноважень з приводу обчислення,  призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним   громадянам,   виплат   за    загальнообов'язковим державним  соціальним  страхуванням  та  інших  соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

На підставі ст..6 КАС України, кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим Кодексом,  звернутися  до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси, за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно  ч. 3 статті 8 Кодексу Адміністративного судочинства України  звернення  до    адміністративного  суду  для  захисту  прав і  свобод  людини і громадянина  безпосередньо  на  підставі   Конституції України  гарантується.

    Розглянувши справу, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши інші докази та давши їм оцінку в сукупності, суд  вважає, що є достатні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

    Так, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»  № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

    Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення  (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. ОСОБА_1, згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 20 лютого 1999 року (а.с. 5), народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто він є громадянином України та станом на 02 вересня 1945 року йому було півтора року, тому останній має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».  

    Згідно відомостей Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації, позивач має статус дитини війни та користується пільгами відповідно до Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» /а.с. 7/.

    Отже, судом встановлено, що позивач має правовий статус дитини війни, та перебуває на пенсійному обліку в УПРАВЛІННІ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.

 Відповідно до  ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Водночас, статею 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.  

      Тому, доводи представника відповідача про необхідність застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року про “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” для визначення розміру соціальної допомоги дітям війни у період з 11.05.2010 року по 11.11.2010 року,  - суд відкидає, оскільки визначений в постанові розмір допомоги суперечить положенням ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни”.    

Разом з тим, згідно  ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження обсягу та  змісту існуючих прав та свобод.

Отже, відповідно до ст. ст. 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Виходячи із системного аналізу норм Конституції України -   право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права  можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.  

    При цьому , статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. А Законом України «Про соціальний  захист дітей війни» реалізовано таке  конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Варто вказати й на те, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Тому згідно з Положенням  про ПФУ -    на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, інших соціальних виплат.

          Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме  на органи пенсійного фонду  за місцем його  проживання.  Районним   Управління Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 є  Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області.

        С удом встановлено, що виплата позивачу   Управлінням Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області підвищення до пенсії у розмірі, згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни», - не відбувалась, оскільки доплата здійснювалась відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», розмір якої є значно меншим від 30 % мінімальної пенсії за віком.

Однак, враховуючи, що норми Закону України № 2195 не змінені, залишаються діючими і підлягають до застосування, - позивач  має право на отримання підвищення до пенсії саме на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з встановленого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не вказана  постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач у своєму письмовому запереченні, яка є підзаконним нормативним актом і не повинна була застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

Протягом 2010 року і станом на 29.11.2010 року  (дату винесення постанови) розмір соціальної допомоги дітям війни, передбаченої Законом від 18.11.2004 року, залишався незмінним.

Отже, нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії з 11.05.2010 року і по 11.11.2010 року включно, - повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки положення статті 6 даного Закону, не були обмежені у дії , а тому є діючими і підлягають застосуванню.    

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача  про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги  як дитині війни, у чітко встановленому розмірі -30 відсотків мінімальної пенсії за віком, який передбачений Законом від 18.11.2004 року - підлягають задоволенню.  

    Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України» зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.»    

Як вбачається із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. А ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» закріплює, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Тому, суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний статус дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод є головним її обов»язком.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни , він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Зважаючи на те, що здійснення перерахунку пенсії відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд  визнає необхідним стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області недоплачене підвищення до пенсії позивачці  починаючи з 11.05.2010 року і до 11.11.2010 року, включно, відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийнявши до уваги суму фактично виплаченої надбавки за вказаний період.

Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України , у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.  Тому, аналогічна вимога ОСОБА_1 також підлягає задоволенню.

Разом з тим, судом з»ясовано,  що позивачем ставляться вимоги, що стосуються останніх півроку, тобто ним подано адміністративний позов в межах строку звернення до адміністративного суду (ч.2 ст.99  КАС України)   за захистом свого порушеного права.

В силу, ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на корить сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені  нею документально підтверджені  судові витрати з Державного бюджету України. Отже, на користь позивача суд стягує сплачений ним за квитанцією на переказ готівки № 21 від 04.11.2010 року  судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

          На підставі  ст.ст. 3 , 8,19 , 22, 46, 64  Конституції України; ст.ст. 1, 3, 6, 7  Закону України «Про соціальний статус дітей війни» № 2195 від 18.11.2004 року (із змінами та доповненнями); Положення про Пенсійний фонд  України та керуючись ст.ст.4, 6, 8, 18, 94, 99, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В  И  Р  І  Ш  И  В:

Позов    задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   по невиконанню  з  11.05.2010 року по 11.11.2010 року приписів ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ».

 Стягнути з УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   на користь ОСОБА_1 невиплачену щомісячну соціальну допомогу, встановлену ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» в розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком,  з урахуванням фактично виплаченого.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 (три) грн.. 40 коп., сплаченого нею судового збору.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом ДЕСЯТИ ДНІВ з  моменту отримання копії постанови. Після закінчення цього строку постанова набирає законної сили, якщо не буде подано апеляційної скарги.

                    Суддя:                                                                Л.Т.МОЧУЛЬСЬКА