Справа № 2-а-238/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ                  УКРАЇНИ

  15 грудня 2010 року                                                                             м. Липовець

Суддя  Липовецького районного суду  Вінницької області   МОЧУЛЬСЬКА Л.Т., розглянувши адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1   до  УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  ПРО визнання відмови  протиправною,   зобов”язання здійснити перерахунок та   СТЯГНУТИ  НЕДОПЛАЧЕНУ щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

ОСОБА_1  звернулася до суду із даною позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області, в якій просила визнати відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – протиправною, зобов’язати нарахувати та  стягнути з нього на її користь недоплачені з 01.01.2006 року по теперішній час кошти щомісячної державної соціальної допомоги, визначені Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, які у вказаний період їй виплачувалась не у повному розмірі. Також просила зобов’язати відповідача нараховувати допомогу та виплачувати її в подальшому згідно із Законом.  Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що вона має статус  дитини війни, та на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком .

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 03.12.2010 року  позивачці поновлено строк звернення до суду.

На підставі пункту 2 частини першої статті 183-2 КАС України справа розглянута в порядку скороченого провадження.    

    Відповідач позов не визнав, зіславшись у запереченнях на те, що Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі здійснювало проведення виплат, передбачених ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в межах фінансування, передбаченого Державним бюджетом України на відповідний рік, де були  відсутні кошти в обсязі, зазначеному даним Законом для здійснення соціальних виплат дітям війни; діяло  Управління правомірно і обчислювало вказане підвищення відповідно до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, що є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює дане питання, а отже інтереси позивачки ними порушені не були. Звернув увагу на пропущення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду. Просив у задоволенні позову відмовити.  

    Отже, факт  неотримання позивачкою   підвищення до пенсії  у встановленому Законом розмірі  не заперечується   відповідачем.  

На підставі ст. 6 КАС України, кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим Кодексом,  звернутися  до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси, за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно  ч. 3 статті 8 Кодексу Адміністративного судочинства України  звернення  до    адміністративного  суду  для  захисту  прав і  свобод  людини і громадянина  безпосередньо  на  підставі   Конституції України  гарантується.

    Розглянувши справу, оцінивши повідомлені позивачкою та відповідачем обставини, дослідивши докази та давши їм оцінку в сукупності, суд  вважає, що є достатні підстави лише  для часткового задоволення позову.

    Так, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»  № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

    Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення  (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. ОСОБА_1 , згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 18 листопада  1998 року (а. с. 5), народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто вона є громадянином України та станом на 02 вересня 1945 року їй було 5 років, тому остання  має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» .  

    Згідно відомостей Управління праці та соціального захисту населення Липовецької райдержадміністрації, позивачка має статус дитини війни та користується пільгами відповідно до Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» /а.с. 7/.

    Отже, судом встановлено, що позивачка має правовий статус дитини війни, та перебуває на пенсійному обліку в УПРАВЛІННІ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.  

 Відповідно до  ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Водночас, статею 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.  

        Тому, доводи представника відповідача про необхідність застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року про “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” для визначення розміру соціальної допомоги дітям війни - суд відкидає, оскільки визначений в постанові розмір допомоги суперечить положенням ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни”.    

Разом з тим, згідно  ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження обсягу та  змісту існуючих прав та свобод.

Отже, відповідно до ст. ст. 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Виходячи із системного аналізу норм Конституції України -   право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права  можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.  

    Конституційний Суд України в рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового  скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235 від 20.12.2005 року дію статті 6 було зупинено на 2006 рік та відновлено пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»» № 3367 від 19.01.2006 року, встановивши, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України «Про соціальний статус дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтю 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради з питань бюджету.

Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 02 квітня 2006 року. Тобто з другого квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися. З огляду на те, що  встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни у 2006 році не настали, - суд відмовляє позивачці у задоволенні позову у цій частині, оскільки у 2006 році позивачка не мала правових  підстав на отримання підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни, а Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області не зобов»язане було здійснювати відповідне підвищення до її  пенсії  у зв»язку із вищевикладеним.

    Пунктом 12 статті 71 розділу 4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489  від 19.12.2006 року було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Конституційний Суд України своїм рішенням від  09  липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст29,36,ч.2 ст. 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45, 46 статті 71, статей 98,101,111  Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” ( справа про соціальні гарантії  громадян),  визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71  Закону України “Про Державний бюджет України  на 2007 рік, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.

У відповідності з ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня постановлення Конституційним Судом України рішення про  їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином з 01 січня по 09 липня 2007 року до спірних правовіденосин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, як такі, що прийняті пізніше у часі, у зв»язку з чим мали пріоритет порівняно із спеціальною нормою – статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто протягом вказаного періоду відповідач не зобов»язаний був виплачувати позивачці пільги, передбачені даною спеціальною нормою, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити. Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107 від 28.12.2007 року, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – тобто на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність. Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

Рішенням Конституційного Суду України від  22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3  Закону України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ( справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України ),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ,яким внесено зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» шляхом викладення її у новій редакції.

Таким чином, із 01 січня по 22 травня 2008 року до спірних правовідносин підлягали застосуванню приписи Закону України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року,  поновили свою дію з 22 травня 2008 року. Отже, з цієї дати позивачка як особа, яка має статус  дитини війни, має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що виплата позивачці Управлінням Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області підвищення до пенсії, згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006  та 2007 роки  не відбулась, а з 01 січня 2008 року їй як особі, яка має статус дитини війни, встановлено підвищення до пенсії на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність, на підставі вказаного Закону України  в редакції від 28.12.2007 року в розмірі: з 01.01.2008 року –  по 47,00 грн., з 01.04.2008 року – по 48,10 грн.,  а з 01.10.2008 року –  по 49,80 грн. З 22 травня 2008 року на підставі рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 відповідачем  перерахунок розміру пенсії з урахуванням ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вже в редакції від 18.11.2004 року не проводився. Тому, суд дійшов висновку, що з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року позивачці правомірно встановлено підвищення до пенсії на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність, у зв»язку з чим у цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Починаючи з 22.05.2008  року позивачка має право на отримання підвищення до пенсії не на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність, а на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.  

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.  

Станом на час розгляду справи розмір соціальної допомоги дітям війни, передбаченої Законом від 18.11.2004 року, залишався незмінним.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році та  з початку 2010 року  і до 15.12.2010 року включно - дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки положення статті 6 даного Закону  не були обмежені у дії, тому є діючими і підлягають застосуванню.

    Таким чином, враховуючи всі зазначені обставини, у зв”язку з визнанням неконституційними положень Законів, згідно яких така виплата підвищення до пенсії не проводилась або проводилась у розмірі меншому, ніж гарантовано державою, суд вважає, що  зазначене підвищення до пенсії як дитині війни підлягає перерахунку та виплаті відповідачем на користь позивачки у обсязі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» у чітко визначені періоди часу.          

Виходячи з встановленого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не вказана  постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач у своєму письмовому запереченні, яка є підзаконним нормативним актом і не повинна була застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

При цьому , статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. А Законом України «Про соціальний  захист дітей війни» реалізовано таке  конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

  Варто вказати й на те, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Тому згідно з Положенням  про ПФУ -    на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, інших соціальних виплат.

        Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті  позивачці   щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме  на органи пенсійного фонду  за місцем її   проживання.  Районним   Управління Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 є  Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області.

    Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України» зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.»    

Як вбачається із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. А ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» закріплює, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Тому, суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний статус дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод є головним її обов’язком.

Враховуючи те, що позивачка   є дитиною війни , вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Крім цього, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки  про нарахування та здійснення виплати недоплаченої щомісячної державної допомоги  як дитині війни у розмірі, передбаченому Законом від 18.11.2004 року в подальшому - задоволенню не підлягають виходячи з того, що суд не вправі зобов’язати відповідача в майбутньому виплачувати щомісячну соціальну допомогу у розмірі, визначеному Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, оскільки законодавство змінюється  і невідомо чи буде розмір щомісячної соціальної допомоги незмінним, таким самим як у теперішній час закріплено ст.. 6 згаданого вище Закону України.

А зважаючи на те, що здійснення перерахунку пенсії та інших соціальних виплат відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд визнає необхідним зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу позивачки, відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийнявши до уваги суму фактично виплаченого.  Враховуючи, що суд не здійснює перерахунок пенсій та інших соціальних виплат, у частині стягнення конкретної суми недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги -  позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України , у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.  Тому, аналогічна  вимога позивачки також підлягає задоволенню.

          На підставі  ст.ст. 3 , 8,19 , 22, 46, 64  Конституції України; ст.ст. 1, 3, 6, 7  Закону України «Про соціальний статус дітей війни» № 2195 від 18.11.2004 року (із змінами та доповненнями); Положення про Пенсійний фонд  України та керуючись ст.ст.4, 6, 8, 18, 99, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В  И  В:

Позов    задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   по невиконанню  з  09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 15.12.2010 року приписів ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ».

Зобов’язати УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 у відповідності із ст. 6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 15.12.2010 року.

Стягнути з УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   на користь ОСОБА_1    невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу, встановлену ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» в розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 15.12.2010 року,  з урахуванням фактично виплаченого.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом ДЕСЯТИ ДНІВ з  моменту отримання копії постанови. Після закінчення цього строку постанова набирає законної сили, якщо не буде подано апеляційної скарги.

                    Суддя:                                                                Л.Т.МОЧУЛЬСЬКА