Справа № 2-а-318/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ                  УКРАЇНИ

      28 грудня 2010 року                                                                             м. Липовець

Суддя  Липовецького районного суду  Вінницької області   МОЧУЛЬСЬКА Л.Т., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до  УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  ПРО визнання відмови протиправною,   зобов”язання здійснити перерахунок та  СТЯГНУТИ  НЕДОПЛАЧЕНУ щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із даною позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області, в якій просив визнати відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – протиправною, зобов’язати нарахувати та  стягнути з нього на його користь недоплачені з 01.01.2008 року по 01.12.2010 року кошти (4419,30 грн.) щомісячної державної соціальної допомоги, визначені Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, які у вказаний період йому виплачувалась не у повному розмірі. Також просив зобов’язати відповідача нараховувати допомогу та виплачувати її в подальшому згідно із Законом.  Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він має статус  дитини війни, та на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою суду від 13.12.2010 року, позовні вимоги в частині стягнення недоплачених сум щомісячного підвищення до пенсії за період з 01.01.2008 року по 08.06.2010 року залишено без розгляду.

В іншій частині позовних вимог, за останні 6 місяців, відкрито провадження і на підставі пункту 2 частини першої статті 183-2 КАС України справа розглянута в порядку скороченого провадження.

    Відповідач позов не визнав, зіславшись у запереченнях на те, що Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі здійснювало проведення виплат, передбачених ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в межах фінансування, передбаченого Державним бюджетом України на відповідний рік, де були  відсутні кошти в обсязі, зазначеному даним Законом для здійснення соціальних виплат дітям війни; діяло  Управління правомірно і обчислювало вказане підвищення відповідно до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, що є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює дане питання, а отже інтереси позивача ними порушені не були. Просив у задоволенні позову відмовити.  

    Отже, факт  неотримання позивачем   підвищення до пенсії  у встановленому Законом розмірі  не заперечується   відповідачем.  

На підставі ст. 6 КАС України, кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим Кодексом,  звернутися  до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси, за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно  ч. 3 статті 8 Кодексу Адміністративного судочинства України  звернення  до    адміністративного  суду  для  захисту  прав і  свобод  людини і громадянина  безпосередньо  на  підставі   Конституції України  гарантується.

    Розглянувши справу, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши докази та давши їм оцінку в сукупності, суд  вважає, що є достатні підстави лише  для часткового задоволення позову.

    Так, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»  № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

    Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення  (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  ОСОБА_1 згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 23 лютого 2006  року, народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто він є громадянином України та станом на 02 вересня 1945 року йому було майже 8 років, тому останній  має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».  

    Відповідно до пункту 2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №  107 від 05.04.2006 року «Про порядок посвідчення права особи на  пільги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»» - штамп встановленої форми, який проставляється у пенсійних посвідченнях і засвідчує належність особи до категорії дітей війни. Тому, статус дитини війни позивача підтверджується ксерокопією пенсійного посвідчення НОМЕР_2, в якому і проставлено штамп встановленої форми «Дитина війни» і вказано, що йому призначена пенсія за віком.

    Отже, судом встановлено, що позивач   має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням, та перебуває на пенсійному обліку в УПРАВЛІННІ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ .  

 Відповідно до  ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Водночас, статею 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.  

        Тому, доводи представника відповідача про необхідність застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року про “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” для визначення розміру соціальної допомоги дітям війни починаючи  з 09.06.2010 року  - суд відкидає, оскільки визначений в постанові розмір допомоги суперечить положенням ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни”.    

Разом з тим, згідно  ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження обсягу та  змісту існуючих прав та свобод.

Отже, відповідно до ст. ст. 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Виходячи із системного аналізу норм Конституції України -   право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права  можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.  

    При цьому , статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. А Законом України «Про соціальний  захист дітей війни» реалізовано таке  конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

  Варто вказати й на те, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Тому згідно з Положенням  про ПФУ -    на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, інших соціальних виплат.

        Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті  позивачеві щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме  на органи пенсійного фонду  за місцем його проживання.  Районним   Управління Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 є  Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області.

         С удом встановлено, що виплата позивачеві   Управлінням Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області підвищення до пенсії у розмірі, згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни», - не відбувалась, оскільки доплата здійснювалась починаючи з 01.01.2008 року відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», розмір якої є значно меншим від 30 % мінімальної пенсії за віком.

Однак, враховуючи, що норми Закону України № 2195 не змінені, залишаються діючими і підлягають до застосування, - позивач  має право на отримання соціальної допомоги саме у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з встановленого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не вказана  постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач у своєму письмовому запереченні, яка є підзаконним нормативним актом і не повинна була застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

Починаючи з 09.06.2010 року і станом на 09.12.2010 року (в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду)  розмір соціальної допомоги дітям війни, передбаченої Законом від 18.11.2004 року, залишався незмінним.

Отже, нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у вказаний вище період, - повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки положення статті 6 даного Закону не були обмежені у дії ,  тому є діючими і підлягають застосуванню, а вимоги позивача, що стосуються викладеного  -  задоволенню.  

    Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України» зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.»    

Як вбачається із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. А ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» закріплює, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Тому, суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний статус дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод є головним її обов’язком.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни , він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Крім цього, суд приходить до висновку, що вимоги позивача  про нарахування та здійснення виплати недоплаченої щомісячної державної допомоги  як дитині війни у розмірі, передбаченому Законом від 18.11.2004 року в подальшому - задоволенню не підлягають виходячи з того, що суд не вправі зобов’язати відповідача в майбутньому виплачувати щомісячну соціальну допомогу у розмірі, визначеному Законом України № 2195-IV від 18.11.2004 року, оскільки законодавство змінюється  і невідомо чи буде розмір щомісячної соціальної допомоги незмінним, таким самим як у теперішній час закріплено ст.. 6 згаданого вище Закону України.

А зважаючи на те, що здійснення перерахунку пенсії та інших соціальних виплат відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд визнає необхідним зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу позивача    починаючи з 09.06.2010 року і по 09.12.2010 року (в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права), відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийнявши до уваги суму фактично виплаченого за вказаний період. Враховуючи, що суд не здійснює перерахунок пенсій та інших соціальних виплат, у частині стягнення конкретної суми (4419,30 грн.) недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги -  позовні вимоги задоволенню не підлягають .

Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України , у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії. Тому, аналогічна вимога позивача задовольняється .

          На підставі  ст.ст. 3 , 8,19 , 22, 46, 64  Конституції України; ст.ст. 1, 3, 6, 7  Закону України «Про соціальний статус дітей війни» № 2195 від 18.11.2004 року (із змінами та доповненнями); Положення про Пенсійний фонд  України та керуючись ст.ст.4, 6, 8, 18, 99, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В  И  В:

Позов    задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   по невиконанню  з  09.06.2010 року по 09.12.2010 року приписів ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ».

Зобов’язати УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 у відповідності із ст. 6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» за період з 09.06.2010 року і по 09.12.2010 року.

Стягнути з УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ на користь ОСОБА_1 невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу, встановлену ст..6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ» в розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком, за період з 09.06.2010 року і по 09.12.2010 року,  з урахуванням фактично виплаченого.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом ДЕСЯТИ ДНІВ з  моменту отримання копії постанови. Після закінчення цього строку постанова набирає законної сили, якщо не буде подано апеляційної скарги.

                                 Суддя:                                                                Л.Т.МОЧУЛЬСЬКА