АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-10952/2010 Головуючий в 1й інстанції – Бурда П.О.
Категорія – 37 Доповідач - Григорченко Е.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Костюченко Н.Є.
суддів –Григорченка Е.І., Кіктенко Л.М.
при секретарі – Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2004 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Петропавлівського відділу державного казначейства про визнання права власності на житловий будинок,
встановив:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і просила поновити строк для прийняття спадщини та визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3
Після його смерті залишилась спадщина - будинок АДРЕСА_1, в якому він проживав. Заповіт батько не залишив, спадщину після його смерті вона своєчасно не оформила через відсутність правовстановлюючих документів на будинок і брак грошей, але вона фактично прийняла спадщину, бо ще під час хвороби батька проживала з ним разом і після його смерті залишилась проживати в вказаному будинку. Строк на прийняття спадщини пропустила з поважної причини, тому вважає, що суд може поновити пропущений строк на підставі ст. 1272 ЦК України і визнати за нею право власності на вказаний будинок як за спадкоємцем за законом.
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2004 року позовні вимоги задоволені, поновлено строк для прийняття спадщини та за позивачкою визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_3, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення, згідно п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції ухвалив рішення в порушення вимог ст. ст. 213, 215 ЦПК України, яке є необґрунтованим, в рішенні відсутня мотивувальна частина, а лише викладений зміст позовної заяви.
Усупереч вимогам ст. 212 ЦПК України суд належним чином доводи позивачки, і надані нею докази, не перевірив і оцінки не дав у сукупності з іншими доказами.
Судом першої інстанції не зазначені у рішенні правовідносини, зумовлені встановленими фактами, та правова норма, яка регулює ці правовідносини.
Як вбачається з позовної заяви, позивачка просила суд, керуючись ст. ст. 1272, 1268, 1225 ЦК України поновити строк для прийняття спадщини та визнати право власності як за спадкоємцем на житловий будинок.
Відповідно до ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Зазначеною нормою закону не передбачено поновлення строку для прийняття спадщини.
Законом не передбачено і визнання права власності на спадкове майно в разі пропуску строку на прийняття спадщини, в даному випадку суд може визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У відповідності до ст. 10 ЦПК України позивачка повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені нею обставини.
Проте будь які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку, що позивачка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, в матеріалах справи відсутні і суду не надані.
Згідно довідки Хорошівської сільради, ОСОБА_3 на день смерті проживав в жилому будинку один /а.с. 5/.
27 січня 1993 року секретарем виконкому Хорошівської сільради посвідчено заповіт ОСОБА_3, який зробив заповітне розпорядження та заповів належний йому на праві власності житловий будинок ОСОБА_1 /а.с. 21/.
Між тим суд не встановив коло спадкоємців і не вирішив питання відповідно до ст. 105 ЦПК України(1963р.), про залучення до участі у справі ОСОБА_1 як співвідповідача
Крім того, апеляційний суд вважає, що в даному випадку державне казначейство, до якого пред’явлений позов, не є належним відповідачем, оскільки казначейство ніяким чином не порушувало права позивачки.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не може бути визнане законним та підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції – скасувати та ухвалити нове рішення, відмовивши ОСОБА_2 у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, –
вирішив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2004 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.
Рішення суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня проголошення.
СУДДІ: