АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 14834/ 2010 Головуючий в 1 інстанції - Кушнірчук Р.О.
Категорія - 44 Доповідач - Пищида М.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Баранніка О.П.
суддів - Пищиди М.М, Кіктенко Л.М.
при секретарі - Лещинській О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, Відділ громадянства, реєстрації та імміграції фізичних осіб Самарського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, Комунальне виробниче житлово-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2010 року позивач звернувся до суду з вище зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 21 квітня 1970 року його батькові ОСОБА_5, та членам його сім'ї було видано ордер № 178 на право вселення в квартиру АДРЕСА_1. 07 серпня 1982 року позивач уклав шлюб з відповідачкою, від якого в них 05 липня 1984 року народився син – ОСОБА_4 Шлюбні відносини з відповідачкою ОСОБА_3 не склалися, і у вересні 2009 р. вона покинула сім'ю та виїхала на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2., що стало причиною звернення позивача до суду з вказаним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі ст. 107 Житлового кодексу України.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2010 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 104-105).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України – рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України – під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21 квітня 1970 року батькові позивача, ОСОБА_5 та членам його сім'ї було видано ордер № 178 на право вселення в квартиру АДРЕСА_1 (а.с.5). Квартира є не приватизованою. Особовий рахунок відкрито на ім'я позивача (а.с.6). 07 серпня 1982 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який розірвано 15 червня 2010 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.79). 05 липня 1984 року від шлюбу в них народився син - ОСОБА_4 На теперішній час за вказаною вище адресою зареєстровані позивач, відповідач та третя особа, їхній син, що підтверджується довідкою КВЖРЕП (а.с.12).
У відповідності з ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму не розривається, а член сім'ї, який вибув на постійне проживання в інше місце, втрачає право користування цим приміщенням з дня вибуття.
Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови N 2 від 12 квітня 1985 р. "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснив, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт і постійна там прописка, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачка дійсно виїжджала та тимчасово проживала у найманому ній житловому приміщенні з 29 вересня 2009 року по березень 2010 року у АДРЕСА_2, оскільки 29 вересня 2009 року позивач вигнав її з квартири, погрожуючи фізичною розправою в тому разі, якщо вона повернеться. Ці обставини також були підтверджені в судовому засіданні з боку третьої особи, їхнього сина ОСОБА_4, який повідомив, що життя матері стало нестерпним, так як вона постійно перебувала в стресовому стані, не маючи спокою з тих причин, що батько (позивач), змушував її покинути квартиру, приводив в квартиру іншу жінку, з якою пиячили та вели аморальний спосіб життя, що також підтверджується постановою про відмову у порушенні кримінальної справи Самарського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 18.01.2010 року (а.с.50). З березня місяця 2010 року відповідачка фактично проживає у АДРЕСА_1, що було встановлено у судовому засіданні та не заперечувалося з боку самого позивача.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’ язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі врахував вище зазначені обставини, застосував саме ті норми права, які мають бути застосовані до виникнувших спірних правовідносин, а тому обґрунтовано відмовив в задоволені позову.
Доводи, вказані позивачем в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з’ясував обставини по справі, а наданим його доказам не надав належної оцінки, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: