АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-15445/2010     Головуючий в їй інстанції – Соколянська О.М.

        Категорія -42                                                                              Доповідач - Григорченко Е.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24  грудня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Костюченко Н.Є., Кіктенко Л.М.

при секретарі – Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про вселення та визначення порядку користування квартирою,

встановив:

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом і просили вселити їх в квартиру АДРЕСА_1, а також визначити порядок користування спірною квартирою, виділивши їм кімнату площею 17.0 кв.м., а відповідачу площею 11.4 кв.м., кухню, коридор, ванну кімнату та туалет  залишивши у спільному користуванні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилалися на те, що 29.04.1988 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з відповідачем. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач отримав двохкімнатну квартиру від Державного СП «Голубівське» на сім'ю з трьох осіб по АДРЕСА_1 загальною площею 53,6 кв.м., де вони зареєстровані.  З травня 2008 року шлюбні відносини з відповідачем були припинені і  04.07.2008 року шлюб між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем розірвано. 10.09.2008 року відповідач став жити в спірній квартирі з новою дружиною, а позивачів виставив з квартири. З цього часу став перешкоджати позивачці разом з донькою жити в спірній квартирі, не дає ключі.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 23 листопада 2010 року позовні вимоги задоволені, позивачі вселені в квартиру АДРЕСА_1. Також визначений порядок користування зазначеною квартирою і  виділено в користування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кімнату площею 17.0 кв.м., а ОСОБА_2 - кімнату жилою площею 11.4 кв.м., кухня, коридор, ванна кімната та туалет залишені в спільному користуванні.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, де ставить питання про його  скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те,  що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду – скасуванню в частині визначення порядку користування квартирою, скасувати з ухваленням нового рішення, згідно п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України  з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4,  суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_3 і відповідач знаходилися у шлюбі з 29.04.1988 року по 04.07.2008 рокую. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 17/.

Під час шлюбу відповідач отримав двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 28.4 кв.м., загальною площею 54.4 кв.м., де всі члени сім’ї зареєстровані /а.с. 15/.

 25 жовтня 2002 року сторони приватизували зазначену квартиру, і вона є їх спільною сумісної власністю /а.с. 13/.

 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з травня 2008 року припинили спільне проживання, і 04.07.2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано /а.с. 17/.

З вересня 2008 року відповідач перешкоджає позивачкам проживати в спірній квартирі /а.с. 16/.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач перешкоджає позивачкам в проживанні в квартирі, тому вони підлягають вселенню в квартиру, яка належить їм на праві власності.

Вирішуючи спір щодо вселення позивачів в квартиру, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 156 ЖК України,  ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про вселення відповідачок в квартиру, яка належить їм на праві власності, оскільки відповідач перешкоджає проживати їм в зазначеній квартирі.

Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідачем, що суд не зупинив провадження у справі до вирішення іншого спору щодо незаконної приватизації квартири, не є підставою для скасування рішення суду та відмови у позові про вселення, оскільки позивачі звернулися з позовом про вселення в квартиру, де вони зареєстровані /а.с. 10, 12/.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України відповідач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.

Проте будь-які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку, що позивачі не мають право на проживання в зазначеній квартирі де вони зареєстровані, суду не надані.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України п рипинення сімейних відносин з власником будинку (квартири),  не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах щодо незаконного вселення позивачів в квартиру, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Справа судом 1-ї інстанції в частині позовних вимогах про вселення в квартиру розглянута в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду  в цій частині.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що квартира складається з двох кімнат площею 17.0 кв.м. та 11.4 кв.м. Враховуючи те, що позивачі вселені в зазначену квартиру, а також те, що мінімальні та середні розміри житлової площі на одну людину в Дніпропетровській області на кожного члена сім'ї складають відповідно  6 кв.м. і  9 кв.м., суд прийшов до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню, виділивши ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користування кімнату площею 17.0 кв.м., ОСОБА_2 кімнату площею 11.4 кв.м.,  кухня, коридор, ванна кімната та туалет залишені в спільному користуванні.

З такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Визнаючи порядок користування квартирою, суд першої інстанції не врахував, що в квартирі проживають члени сім’ї відповідача,  його дружина та його малолітня дочка 2007 року народження, яка зареєстрована в цій квартирі.

Ці обставини сторони визнали в апеляційному суді, що відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню.

Таким чином, відповідачу виділено фактично в користування на двох членів сім’ї, які зареєстровані в квартирі,  кімнату площею 11,4 кв.м., при мінімальному розмірі житлової площі на одну людину 6 кв.м., чим погіршені їх житлові умови.

За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково,  рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування квартирою – скасувати, і в цих позовних вимогах відмовити. В  іншій частині рішення суду  залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, –

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2010 року в частині визначення порядку користування квартирою скасувати і в цих позовних вимогах відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

СУДДІ: