Справа № 2 - 647/07

                                                       Р І Ш Е Н Н Я

                                         І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

« 26 » листопада  2007 року                                                                  смт. Добровеличківка

                 Добровеличківський районний суд , Кіровоградської області , в складі :

Головуючого судді                                                                                              Цоток В.В.

при секретарі                                                                                                       Новашицькій О.К.

з участю позивача                                                                                               ОСОБА_1

представника позивача                                                                                      ОСОБА_2

представників відповідача                                                                                 Пашко С.Г.

                                                                                                                              Ліхунжан С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Добровеличківського районного суду, Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Одеської залізниці про внесення запису в трудову книжку про звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

        В С Т А Н О В И В :                                         

            ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про внесення запису в трудову книжку про звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якій зазначила, що наказом начальника вагонного депо станції   Помічна   Одеської   залізниці  від 31.10.2006 року № 148 її звільнено з посади секретаря - друкарки  за власним бажанням. Однак  станом на 10.10.2007 року запис про звільнення позивача до її трудової книжки не внесений . Вважає, що за таких обставин днем її звільнення має бути  визнано день фактичного вчинення такого запису до її трудової книжки , що в свою чергу надає їй право вимагати стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу . Крім того  зазначила, що при звільненні її із займаної посади  відповідач виплатив  їй вихідну допомогу  в меншому розмірі, аніж передбаченому  колективним договором, а тому просила стягнути з останнього різницю між сумою отриманої нею допомоги та сумою допомоги на яку позивач фактично має право . Також вказала , що незаконними діями відповідача їй  заподіяна моральна шкода, яку також просила стягнути з останнього .                                                        

            В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали повністю та обґрунтували їх обставинами викладеними в позовній заяві, доповнили, що не внесення запису до трудової книжки ОСОБА_1 щодо її звільнення з посади секретаря - друкарки вагонного депо станції Помічна сталося з вини адміністрації депо, оскільки саме остання  направивши трудову книжку позивача до Управління  Пенсійного фонду України в Добровеличківському районі, Кіровоградської області ( далі по тексту УПФУ ) для призначення пенсії за віком, не вжила заходів по її поверненню на підприємство, оскільки ОСОБА_1 після досягнення пенсійного віку продовжувала трудову діяльність. Позивач стверджувала, що отримала  належну їй трудову книжку в УПФУ після  того, як була звільнена із займаної посади тобто після 31.10.2006 року .

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача недоотриманої вихідної допомоги посилалися на  п. 4.16 розділу 4 колективного договору , мотивуючи тим, що ОСОБА_1, як особа з  трудовим стажем в даній галузі  понад 35 років,  має право на отримання грошової допомоги в розмірі п'ять середньомісячних заробітків в той час, як при звільненні їй було виплачено допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків . Крім того вважають, що відповідно до вказаного  пункту договору зазначена вище грошова допомога має бути збільшена на 50 відсотків, оскільки позивач нагороджена почесним званням « Ветеран праці » .

При обґрунтуванні позовних вимог в частині відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди посилалися на ті обставини, що на протязі кількох місяців, що передували дню звільнення позивача адміністрація  вагонного депо чинила на першу психологічний тиск, примушуючи ОСОБА_1  звільнитися із займаної посади, що в свою чергу негативно впливало на стан її здоров'я. В обґрунтування своїх доводів надали виписку з медичної карти № 2571/699, згідно якої  ОСОБА_1 в період з 20.09.2006 року по 29.09.2006 року  проходила курс стаціонарного лікування у відділковій  лікарні станції Котовськ з діагнозом  дисгормональна міокардіопатія , СН-1.

Представники відповідача в судовому засіданні заявлених вимог не визнали повністю та пояснили, що відсутність запису про звільнення в трудовій книжці позивача  є наслідком  недобросовісних умисних дій останньої, оскільки саме ОСОБА_1 після призначення їй пенсії, продовжуючи свою трудову діяльність у вагонному депо, достовірно знаючи про необхідність подачі трудової книжки  на підприємство,  утримувала її у себе , а  після свого звільнення відмовлялася надати адміністрації депо  для вчинення запису про звільнення . Заявили ,  що  відповідач  погоджується вчинити запис про звільнення ОСОБА_1  з посади секретаря - друкарки днем її фактичного звільнення тобто 31.10.2006 року , при умові надання  останньою до адміністрації вагонного депо трудової  книжки .

Невизнання позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу мотивували відсутністю вини відповідача у невидачі позивачеві трудової книжки та невнесенні  запису про її звільнення .

Вимоги в частині стягнення  грошової допомоги вважали необґрунтованими мотивуючи тим, що ОСОБА_1 отримала таку допомогу в розмірі трьох середньомісячних  заробітків, як передбачено частиною 6 п.4.16 розділу 4 колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом вагонного депо , затвердженого конференцією трудового колективу 20.03.2006 року та зареєстрованого  за № 2 від 26.04.2006 року в Помічнянській міській раді  ( далі по тексту колективний договір ).

Також   вважають ,  що   позивач не має права на збільшення їй  грошової  допомоги на 50 %, оскільки вона не має почесних звань та не нагороджена нагрудними знаками, передбаченими частиною 3 п.4.16 розділу 4 колективного договору .

            Заперечували проти вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування заподіяної їй моральної шкоди мотивуючи тим, що  при звільненні останньої порушень її законних прав зі сторони відповідача не допускалося .

            Крім того вважають, що позивач пропустила передбачений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, оскільки з моменту ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про її звільнення минув майже рік, що на їх думку є також підставою для відмови в задоволенні позову .

            Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини :  ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем  з 08.06.1971 року. Наказом начальника вагонного депо від 16.10.1986 року за № 432 позивач переведена на посаду секретаря - друкарки .

Після досягнення Галецькою пенсійного віку , що мало місце 16.08.2005 року, остання продовжила свою трудову діяльність, а адміністрація депо звернулася до  Управління  Пенсійного фонду України в Добровеличківському районі, Кіровоградської області з поданням про призначення позивачеві пенсії за віком . Серед інших документів, долучених до подання, на адресу УПФУ була направлена трудова книжка, складена на ім'я ОСОБА_1

            Наказом начальника вагонного депо станції Помічна Одеської залізниці від 31.10.2006 року за № 148 ОСОБА_1  звільнено з посади секретаря-друкарки по статті 38 КЗпП України  за власним бажанням у зв'язку з переходом на пенсію за віком. Підставою видачі наказу стала заява позивача від 20.10.2006 року .

            На момент  розгляду справи по суті  запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про її звільнення відсутній, а сама трудова книжка знаходиться у розпорядженні позивача .

            Вказані вище обставини визнані сторонами , а тому відповідно до  вимог частини 1 статті 60 ЦПК України  не підлягають доказуванню .

            17.03.2006 року, тобто в період, коли позивач  продовжувала перебувати в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_1 особисто отримала в УПФУ належну їй трудову книжку.

            18.01.2007 року тобто після припинення трудових відносин між сторонами позивач  звернулася до УПФУ із заявою про проведення перерахунку пенсії та надала до УПФУ трудову книжку .

            19.02.2007 року трудова книжка ОСОБА_1 була  повторно видана працівниками УПФУ особисто позивачеві .

Наведені обставини справи підтверджуються  показаннями допитаних в судовому засіданні в якості свідків працівників УПФУ ОСОБА_3 та ОСОБА_4, матеріалами  пенсійної справи, заведеної на ім 'я позивача, довідкою  від 13.07.2007 року № 2400/07, виданою заступником начальника УПФУ . 

Крім того з показань свідка ОСОБА_3 та листа помічника начальника  депо по кадрам  від 23.07.2007 року № 164, встановлено, що адміністрація вагонного депо зверталася з вимогами видати їм трудову книжку ОСОБА_1  як до УПФУ так і до позивача . Однак такі вимоги виконані не були .

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України « Про трудові книжки працівників » , від 27.04.1993 року № 301 із змінами та доповненнями ( далі по тексту Постанова ) при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше.

Відповідно до п. 3  Постанови  трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку .

 Таким чином , зібрані у справі докази та їх належна оцінка  дають підстави суду зробити висновок про те , що трудова книжка ОСОБА_1 в період з 17.03.2006 року по 18.01.2007 року та з 19.02.2007 року по день розгляду справи по суті знаходилася у розпорядженні позивача, а остання, продовжуючи трудову діяльність у відповідача та достовірно знаючи про обов'язковість зберігання її трудової книжки в адміністрації  вагонного депо, умисно не подала вказаний документ на підприємство, а після свого звільнення умисно перешкоджала адміністрації вагонного депо вчинити запис про її звільнення, шляхом відмови в наданні трудової книжки .

            Відповідно до частини 4 статті 235 КЗпП України  у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого  ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу .

Відповідно до вимог п. 4.1. Інструкції « Про порядок ведення  трудових книжок працівників », затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 17.08.1993 року за № 110 із змінами та доповненнями,  власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його  трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення . При затримці видачі трудової книжки з вини власника  або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі  вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається  наказ і вноситься запис до трудової книжки  працівника.

            З врахуванням тих обставин, що невидача трудової книжки ОСОБА_1 у день її звільнення сталася саме  через недобросовісну поведінку позивача без наявності вини відповідача, суд вважає необґрунтованими  позовні вимоги в частині внесення  до  трудової книжки ОСОБА_1 запису про її звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію за віком, вказавши дату звільнення « 01 » жовтня 2007 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.11.2006 року по 01.10.2007 року  в розмірі 14747 гривень 37 копійок .

            Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача одноразової грошової допомоги суд  керується положеннями колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом вагонного депо Помічна Одеської залізниці на 2006-2010 роки, затвердженого конференцією трудового колективу вагонного депо Помічна 20.03.2006 року, зареєстрованого в Помічнянській міській раді, Добровеличківського району, Кіровоградської області 26.04.2006 року за № 2 ( далі по тексту колективний договір) .

            Відповідно до ч.1 п. 4.16 колективного договору  при звільненні працівників в зв'язку з переходом на пенсію вперше, виплачується одноразова грошова допомога при наявності стажу роботи в галузі понад 10 років - три середньомісячних заробітки .

            З пояснень позивача та довідки від 03.10.2007 року № 417, виданої начальником вагонного депо Помічна , встановлено, що ОСОБА_1 нараховано одноразову матеріальну допомогу в розмірі трьох  середньомісячних посадових окладів у сумі 3744 гривні 69 копійок .

            Доводи  позивача  про її право на отримання грошової допомоги в розмірі п'яти середньомісячних заробітків суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи спростовуються  положеннями ч. 6 п. 4.16 колективного договору, згідно якої  працівникам, які побажали продовжити трудову діяльність після спливу трьох місяців з моменту виникнення права на пенсію, одноразова грошова допомога при звільненні в зв'язку з переходом на пенсію виплачується в залежності від стажу роботи в галузі, але не більше трьох середньомісячних заробітків  .

            Вимоги ОСОБА_1 про її право на отримання  додаткового грошового утримання, передбаченого ч.3 п. 4.16 колективного договору  суд також вважає необґрунтованими, оскільки позивач не має нагород , передбачених даним пунктом,  а наявний у неї нагрудний знак « Ветеран праці » не входить до переліку почесних   звань , передбачених п.8  Положення « Про почесні звання України », затвердженого Указом Президента України від 29.06.2001 року за № 476/2001 .

            Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя .

            При обґрунтуванні позовних вимог в частині відшкодування заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 посилалася  на ті обставини, що на протязі кількох місяців, що передували дню її звільнення адміністрація  вагонного депо чинила на першу психологічний тиск, примушуючи ОСОБА_1  звільнитися із займаної посади, що в свою чергу негативно впливало на стан її здоров'я.

Однак доказів, які б підтвердили  факт заподіяння відповідачем  ОСОБА_1 моральної шкоди , яка б  знаходиться у прямому причинному зв'язку із невнесенням до її трудової книжки запису про звільнення та неповною виплатою грошової допомоги останньою не надано та не заявлялося клопотань про їх витребування .

            Крім того до уваги судом приймаються й ті обставини, що на момент розгляду справи по суті позивач не оскаржувала рішення про своє звільнення .

            Також судом звертається увага і на той факт що ОСОБА_1 пропущено  місячний строк для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України .

            З огляду на вказане суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю .

На підставі ст.ст. 232-235,237-1 КЗпП України, п.п. 4.1., 4.2. Інструкції  « Про порядок ведення трудових книжок працівників », затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 17.08.1993 року за № 110 із змінами та доповненнями,  п.п. 2,3 Постанови Кабінету Міністрів України « Про трудові книжки працівників » від 27.04.1993 року № 301 із змінами та доповненнями, п.8  Положення « Про почесні звання України », затвердженого Указом Президента України від 29.06.2001 року за № 476/2001, Постанови Кабінету Міністрів України « Про порядок видачі посвідчення і нагрудного знака « Ветеран праці », від 29.07.1994 року № 521 із змінами та доповненнями, п.4.16 колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом вагонного депо Помічна Одеської залізниці на 2006-2010 роки, затвердженого конференцією трудового колективу вагонного депо Помічна 20.03.2006 року, керуючись ст.ст. 10,11,60,88, 212-215  ЦПК України, суд, -

     В И Р І Ш И В :

            В задоволенні позову відмовити повністю .

            Відмовити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, жительці АДРЕСА_1( ідентифікаційний код НОМЕР_1 )   в зобов'язанні Одеської залізниці ( 65012, Одеська область, місто Одеса , вулиця Пантелеймонівська 19, ідентифікаційний код 01071315 ) внести до її трудової книжки запису про її звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію за віком, вказавши дату звільнення « 01 » жовтня 2007 року . 

            Відмовити ОСОБА_1 в стягненні з Одеської залізниці на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.11.2006 року по 01.10.2007 року  в розмірі 14747 ( чотирнадцять тисяч сімсот сорок сім ) гривень 37 копійок .

            Відмовити ОСОБА_1 в стягненні з Одеської залізниці на її користь недоотриманої нею  вихідної допомоги в розмірі 6310 ( шість тисяч триста десять ) гривень .

Відмовити ОСОБА_1 в стягненні з Одеської залізниці на її користь відшкодувань за спричинену їй моральну шкоду в сумі 5000 ( п'ять тисяч ) гривень .

Рішення  суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду  Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку частини 4 статті 295 ЦПК України .

Суддя

            Добровеличківського районного суду

            Кіровоградської області                                                               Цоток В.В.