Судове рішення 22-23360/10 від 12.01.2011

Судове рішення #13078115

Справа №22-23360/10

У К Р А Ї Н А

Головуючий у 1 інстанції - Ступак О.В.

Доповідач - Українець Л.Д.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду міста Києва

В складі : головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Черненко В.А.

- Амеліна В.І.

при секретарі - Мороз О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи – приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Досінчук Федір Іванович, Андрушко Наталія Петрівна про визнання договору купівлі-продажу в частині покупця недійсним і переведення прав покупця, про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на частину квартири, вселення, встановлення порядку користування

в с т а н о в и л а :

У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу в частині покупця недійсним і переведення прав покупця, про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на частину квартири, вселення, встановлення порядку користування.

Мотивувала свої вимоги тим, що з 20 грудня 1995 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 В шлюбі мають двох дітей. 27 липня 2001 року вони продали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належала відповідачу ОСОБА_3 та купили 01 серпня 2001 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 – спірну квартиру. Вся сім’я переїхала до нової квартири.

Сімейне життя з відповідачем не склалось, тому 16 жовтня 2008 року шлюб було розірвано в судовому порядку. До середини 2007 року вона не знала, що спірна квартира придбана на ім’я ОСОБА_4 – сина колишнього чоловіка. Вважає, що квартира куплена не сином відповідача ОСОБА_4, а відповідачем ОСОБА_3 для їх з останнім сім»ї за частково спільні кошти, а саме: 41 870 грн. – це особисті кошти ОСОБА_3, а 26 130 грн. – це спільні кошти її та ОСОБА_3, тобто ОСОБА_3 належить 62/100 та 19/100 квартири, а їй – 19/100 квартири.

З урахуванням наявності двох неповнолітніх дітей, при поділі спільного майна подружжя, якими є 38/100 частин квартири, просила відступити від рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на 28/100 квартири.

Також просила:

- визнати договір від 01 серпня 2001 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 недійсним в частині покупця ОСОБА_4 і перевести право покупця на ОСОБА_3 і ОСОБА_2;

- визнати договір дарування від 21 серпня 2001 року недійсним;

- визнати за нею право власності на 28/100 частини квартири АДРЕСА_2, а за ОСОБА_3 – відповідно 72/100 спірної квартири;

- надати їй у володіння і користування в спірній квартирі кімнату площею 13,1 кв. м., а ОСОБА_3 – кімнати площею 18 кв. м з балконом та 10 кв. м, місця загального користування залишити у спільному користуванні;

- вселити її в квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року в задоволені вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі.

Зазначила, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не в повній мірі з’ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач пред»явила позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав, передбачених ч.2 ст. 58 ЦК України в редакції Закону 1963 року, якою передбачено, що якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду,яку сторони дійсно мали на увазі.

З наданої суду копії договору купівлі-продажу квартири вбачається, що позивач не була стороною договору купівлі-продажу квартири. Її доводи про те, що сторони уклали не ту угоду, яку мали на увазі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони договору купівлі-продажу квартири мали на мету укласти договір купівлі-продажу квартири і саме такий договір уклали.

Суд перевірив і доводи ОСОБА_2 щодо укладення сторонами договору купівлі-продажу, як мнимої угоди (ч.1 ст. 58 ЦК України) та встановив, що 01 серпня 2001 року ОСОБА_3, який діяв від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_4, сина від першого шлюбу придбав спірну квартиру на ім»я свого сина ОСОБА_4, який подарував квартиру своєму батьку ОСОБА_3

ОСОБА_7 пояснила, що претендує лише на 19 /100 частини квартири, оскільки відповідач ОСОБА_3 сплатив завдаток за спірну квартиру в сумі 2500 доларів США зі спільних їх коштів та просила з цих підстав визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири в частині покупця та перевести на неї та ОСОБА_3 права та обов»язки покупця за цим договором.

Суд підставно дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню. ОСОБА_3 не пред»являв вимог про переведення на нього прав та обов»язків покупця і не наділяв такими повноваженнями ОСОБА_7

Крім того, при визнанні угоди недійсною, законом передбачено повернення сторін у попередній стан.

Наведе свідчить про те, що суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволені позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартиру та переведення прав та обов»язків покупця на неї та ОСОБА_3, з зазначених нею у позові підстав.

Відповідно суд обгрнутовано відмовив і у задоволенні інших вимог, які є похідними від першої вимоги.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростовання рішення суду. ОСОБА_3 посилається на ті ж докази, які були предметом судового дослідження і суд дав їм оцінку.

При перевірці доводів апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що суд повно та всебічно з»ясував дійсні обставини справи, дав їм належну правову оцінки і дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позову в межах заявлених позовних вимог.

Рішення суду відповідає вимогам закону і підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :