Справа № 22-ц-30908/2010 р.                            Головуючий 1 інстанції

                    Музиченко В.О.

Категорія: стягнення                                          Доповідач: Овсяннікова А.І.

боргу

У  Х  В  А  Л  А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2010 р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого       – Овсяннікової А.І.,      

суддів         – Ситник О.М., Сащенко І.С.,

при секретарі     – Москаленко Е.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 – про стягнення суми; за зустрічним позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 – про визнання договору недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, -

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а:

 У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 вказав, що 26 вересня 2007 року він передав ОСОБА_2 у борг кошти в сумі; еквівалентній 20 тисячам доларам США, що підтверджується його особистою розпискою.

30 липня 2008 року він знову за договором позики передав ОСОБА_2 кошти в сумі, еквівалентній 100 тисячам доларам США.

На даний час відповідач відмовляється повертати кошти, а тому він просить стягнути з ОСОБА_2 кошти у розмірі 900 тисяч гривень, що є еквівалентом 120 тисячам доларів США.

Крім того, такими діями відповідача йому причинено моральну шкоду, на відшкодування якої він просить стягнути з відповідача 50 тисяч гривень.

У наступному відповідач неодноразово уточнював свої вимоги і остаточно позов ним пред’явлено до ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3

Борг отримано в інтересах сім’ї, а тому просить стягнути з відповідачів солідарно еквівалент 120 тисяч доларів США, що становить 949 392 гривні.

Стягнути пряму матеріальну шкоду у розмірі  13 750 доларів США, що становить 12, 5 % відсотків по договору, який він вимушений був укласти з Банком і за умовами якого сплачував цю банківську ставку.

Стягнути 50 тисяч гривень по відшкодуванню моральної шкоди та 1950 гривень судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав частково і пояснив, що дійсно отримував від ОСОБА_4 кошти, але раніше ніж 26.09.2007 року та 30.07.2008 року та в гривні. Фактично він отримав 101 тисячу гривень, що було еквівалентом 20 тисяч доларів США та 505 тисяч гривень – еквівалент 100 тисяч доларів США. ОСОБА_4 ці кошти надавались для внесення їх в торгівельний оборот спільної з ОСОБА_4 підприємницької діяльності для отримання прибутку пропорційно внесених сум.

 Внаслідок економічної кризи оборот підприємства впав. ОСОБА_4 почав вимагати свої кошти, але він не міг вилучити таку суму з обороту, оскільки це могло привести до банкрутства підприємства.

У зв’язку з чим він вимушений був написати розписки 26.09.2007 року та 30.07.2008 року, де на вимогу позичальника позики відобразив у сумі еквівалентній іноземній на день їх внесення в бізнес.

Вважає, що ці угоди він уклав внаслідок впливу тяжких обставин і відповідно до вимог ст. 233 ЦК України просить визнати їх недійсними, звернувшись до суду з зустрічною позовною заявою.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала.

Звернулась до суду з зустрічною позовною заявою,  в якій просить ці угоди визнати недійсними, посилаючись на те, що їй нічого не відомо про укладені договори.

Її підпису на цих договорах немає.

Договори на 120 тисяч доларів виходять за межі дрібних побутових; порушують її майнові права і відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України на укладення договору стосовно цінного майна повинна бути її письмова згода. Така згода відсутня, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 949 тисяч 392 гривні.

В задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 50 тисяч гривень та матеріальної шкоди у сумі еквівалентній 13 750 доларів США – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2  в рівних частинах 1700 гривень державного мита та 250 гривень – витрат на ІТЗ, а всього 1950 гривень.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким визнати, що розмір позики становить 606 тисяч гривень, а сума, яку він повинен погасити, становить 545 351 гривні, посилаючись на те, що гроші він отримав у гривні для розвитку підприємства. Частково борг погасив, повернувши його побутовою технікою. Ці обставини підтверджують свідки та надані ним накладні.

 В апеляційній1 скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги та визнати договору займу недійсними, посилаючись на те, що їй нічого не відомо про отримання боргу її чоловіком. При укладенні цих договорів вона присутня не була; її підпис відсутній на розписках.

ОСОБА_2 діяв не від імені сім’ї, а в своїх інтересах, оскільки брав кошти для розвитку свого бізнесу.

Все майно, яке належить їх сім’ї, було придбано за період з 2004 по 2007 рік, а тому їх сім’я не мала потреби у цих коштах.

Судова колегія, вислухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи 26 вересня 2007 року та 30 липня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були укладені договори позики, згідно умов яких ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв 20 тисяч доларів США та 100 тисяч доларів США.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стягуючи з відповідачів 949 392 гривень еквівалент 120 тисяч доларів США – суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вище вказаних вимог закону.

Посилання ОСОБА_2, що кошти він отримав саме у гривні у загальній сумі 606 тисяч гривень, а не 120  тисяч доларів  обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції і не приймається судовою колегією.

В тексті розписки про отримання 100 тисяч доларів чітко вказано про отримання саме 100  тисяч доларів, а в розписці про отримання іншої суми вказано, що отримано  ОСОБА_2 еквівалент 20 тисяч доларів. Тобто, визначення суми боргу у гривні розписки не містять, а тому підстав вважати, що ОСОБА_2 отримано саме 606 тисяч гривень і що саме 606 тисяч гривень є сума боргу – не можна.

Факт написання розписки саме такого змісту ОСОБА_2 не оспорюється.

Що стосується рішення суду у частині відмови ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у задоволенні їх позовів про визнання цих угод недійсними, то рішення і в цій частині відповідає вимогам закону.

Ставлячи питання про визнання угод не дійсними ОСОБА_3 посилається на вимоги ч. 3 ст. 65 СК України та, відповідно, вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

ОСОБА_3 посилається, що укладення договорів її чоловіком на суму 606 тисяч гривень, що було еквівалентом 120  тисяч доларів  є цінним майном, а її згода письмово викладена не була, що є підставою для визнання угод недійсними.

Однак вимоги ч. 3 ст. 65 СК України цих правовідносин не стосуються, оскільки цією статтею врегульовано право подружжя на розпорядження їх майном, а в даному випадку майно ними отримано, а не відчужено.

Безпідставні посилання відповідачів і стосовно того, що ці кошти не були витрачені на потреби сім’ї, а витрачені особисто ОСОБА_2 на підприємницьку діяльність.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним з подружжя  в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Кожна сторона, згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Будь-яких беззаперечних доказів щодо використання цих коштів на підприємницьку діяльність відповідачами не надано.

При цьому ОСОБА_4 надані витяги з реєстрів, довідки з БТІ, ДАІ про придбання майна  відповідачами,  що  свідчить    про  використання  отриманих  ОСОБА_2  коштів  в   інтересах  сім'ї.

 До того ж   ОСОБА_2  не  оспорюється наявність   на   земельній   ділянці   жилого будинку,  який   вони   з  дружиною, як він вказує, добудовували.  

Колегія   враховує,  що  шлюб  між  відповідачами  укладено  21.12.2007   року,  тобто  після   укладення  договору   ОСОБА_2  26.09.2007   року  на  отримання  коштів  в   еквіваленті   20  тисяч   доларів.  Однак,  як   підтвердили   і   ОСОБА_3  і   ОСОБА_2  в   суді   апеляційної  інстанції  однією  сім’єю вони   фактично  проживають   з  2004   року,  мають  сина    ІНФОРМАЦІЯ_1,  а   тому   все   майно  придбане  ними   з  2004   року,  є  їх  спільним   майном.

Тому   підстав  для   зменшення   суми стягнення   з  ОСОБА_3  колегія   не   вбачає.

Оскільки  відповідачами   не   надано  доказів  на   використання     отриманих  коштів на   підприємницьку   діяльність  ОСОБА_2,  то  підстав для  задоволення   його  позову  також  не   вбачається.

Доказів   на   використання  коштів   на   підприємницьку  діяльність  і,  відповідно,  вірогідне   банкрутство -  відповідачем   не   надано,  а тому  вважати,  що  договори   ним   укладено  внаслідок  впливу  тяжкої  обставини -  не   можна.

 Не   протирічить  вимогам   ст..  192   ЦК   України   і   факт   укладення   угод  у   доларах  США,  оскільки  це  встановлюється  для   стабілізації  суми  повернення,  а   сама   сума,  яка   підлягає  поверненню,  стягується   судом   у   гривні.

Отже  рішення  судом   постановлено  з  дотриманням  вимог  матеріального  та   процесуального  права,  підстав для   його  скасування  чи   зміни  не   вбачається.

Посилання   ОСОБА_2,  щодо часткового  повергнення  ним   боргу електротехнікою  та   меблями,  колегією    також  не   приймаються.  Надані   ним   копії  накладних  взагалі  не   містять  підпису   ОСОБА_4

 В   суді   апеляційної  інстанції  ОСОБА_4  не   заперечував, що  ОСОБА_2 самостійно,  без  погодження  з  ним   завіз йому додому   якісь  товари,  які   стоять  не   розпакованими,  оскільки  він  їх  прийняти   не  бажає  у   зв’язку з  надто  завишеною  ціною  на   ці   товари,  про  що  повідомив  ОСОБА_2, а ОСОБА_2  до  сих  під  їх  не  забрав.

 Керуючись  ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК   України  колегія   суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну   скаргу  ОСОБА_2-  відхилити.

Апеляційну   скаргу   ОСОБА_3-  відхилити.

Рішення   Комінтернівського районного суду   м. Харкова   від  20  жовтня   2010 року -  залишити без  змін.

 Ухвала   суду  апеляційної  інстанції набирає  чинності негайно,  однак  може   бути   оскаржена   до  Вищого  спеціалізованого  суду   України   з  розгляду  цивільних  та   кримінальних  справ  протягом   двадцяти   днів.

Головуючий-  

Судді-