АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-296/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Прінь І.П.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – Банк), треті особи: Бердянська міська рада, фізична особа – підприємець ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором оренди,
ВСТАНОВИЛА :
У січні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Зазначав, що як власник комплексу будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1, уклав з Банком у жовтні 2006 року договір оренди приміщення, площею 140 кв. м, строком до 15.07. 2013 року.
02.09.2008 року орендар письмово попередив ОСОБА_4 про розірвання з ним орендних відносин у зв’язку зі зміною власника орендованого приміщення і з жовтня 2008 року припинив вносити орендну плату.
У 2009 році Банк виїхав із орендованого приміщення, проте за актом приймання-передачі позивачеві предмет оренди не передавав, залишивши в ньому частину свого майна.
Посилаючись на те, що являється єдиним законним власником спірної нерухомості, своєї згоди на розірвання договору оренди не давав, просив стягнути заборгованість з орендної плату за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року у сумі 318 150,00 грн., а також пеню у сумі 35 049,60 грн.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що за рішенням виконкому Бердянської міської ради від 21.07.2008 року і виданому на його підставі свідоцтвом про право власності, зареєстрованому в органах БТІ, власником орендованого Банком приміщення являвся приватний підприємець ОСОБА_5, з яким у жовтні 2008 року і був укладений новий договір оренди. У січні 2009 року у зв’язку з ліквідацією Прибережного відділення Банку, яке було розташоване в орендованому приміщенні, останній звільнив займану ним нерухомість і за актом прийому-передачі передав її підприємцю.
Вважає, що орендні відносини між сторонами припинилися з жовтня 2008 року, з цього ж часу орендна плата вносилась Банком на рахунок нового власника нерухомості своєчасно до січня 2009 року, а з січня 2009 року орендоване приміщення за актом прийому-передачі було повернуто орендодавцю – ОСОБА_5 Із вказаних підстав просив відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позову.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 листопада 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_4 орендну плату за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року у сумі 318 150 грн., пеню за період з 26.01.2009 року по 30.09.2009 року у сумі 24 014,35 грн., а також судові витрати в загальній сумі 1736 грн.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові Банк посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
За змістом ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у жовтні 2006 року був укладений договір оренди нерухомого майна. В порядку, передбаченому законом і договором оренди, сторони договір не розірвали, рішення виконкому про передачу приміщення у власність приватному підприємцю ОСОБА_5 в судовому порядку визнано незаконним та скасовано, а тому Банк зобов’язаний сплатити позивачеві як орендодавцю і власнику орендованого приміщення заборгованість з орендної плати і пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального права, а тому з ними не можна погодитись.
За змістом ст.ст. 640 ч.3, 793 ч.2, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, а, отже, він не створює для сторін ніяких юридичних наслідків.
Встановлено, що Банк 15 липня 2003 року уклав у простій письмовій формі з попереднім власником нежитлового приміщення договір оренди строком на 10 років (а.с.11-12).
1 жовтня 2006 року у зв’язку із переходом права власності на орендовану нерухомість до позивача ОСОБА_4 до вказаного договору були внесені відповідні зміни щодо орендодавця і розміру орендної плати. Зміни щодо строку дії договору оренди не вносились, термін оренди мав закінчуватися у липні 2013 року. Нотаріально договір не посвідчувався, його державна реєстрація не здійснювалась (а.с.13).
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, які буди укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зважаючи на те, що законодавством, яке регулювало спірні правовідносини станом на 1 жовтня 2006 року, передбачалась обов’язкова нотаріальна форма договору оренди будівлі на строк понад один рік і його державна реєстрація, сторони при внесенні змін до раніше підписаного договору, укладеного на строк понад один рік, цих вимог Цивільного кодексу не дотримались, а тому відповідно до ст.ст. 210, 640, 654, 793, 794 ЦК України вказаний договір є неукладеним і ніяких юридичних наслідків для сторін не створює.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що між сторонами існували орендні відносини, а тому у суду не було достатніх правових підстав стягувати з відповідача на користь власника будівлі заборгованість з орендної плати і пеню за прострочення виконання боргового зобов’язання за неукладеним договором.
Сплата Банком з жовтня 2006 року до жовтня 2008 року на користь ОСОБА_4 щомісячної плати за користування спірною нерухомістю не свідчить про існування між сторонами договірних відносин, оскільки діючим законодавством момент укладення (зміни) договору оренди нерухомості на строк понад три роки пов’язаний з дотриманням сторонами нотаріальної форми договору і його державною реєстрацією. Ці вимоги цивільного законодавства сторонами не виконані.
На підставі викладеного оскаржуване рішення відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у позові.
Порушене право позивача підлягає захисту в інший спосіб, але, в усякому разі, не шляхом стягнення заборгованості з орендної плати за неукладеним правочином.
Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Банком при подачі апеляційної скарги сплачено 850 грн. судового збору і 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього – 970грн. судових витрат (а.с.256,257). Вказані кошти відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст.88, 307, 309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 листопада 2010 року у цій справі скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за договором оренди залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 970 грн. (дев’ятсот сімдесят гривень) – компенсації судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :