АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-338/11 Головуючий у 1-й інстанції: Смолка І.О.
Суддя-доповідач: Гончар О.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Бондаря М.С.
суддів Гончара О.С., Кухаря С.В.
при секретарі Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 28 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації про визнання права власності, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулась в суд із вказаним позовом. Зазначала, що сторони є колишнім подружжям. Під час їхнього шлюбу ними придбано квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру було зареєстровано лише за відповідачем. Шлюбні стосунки між сторонами припинились, шлюб розірвано. В зв’язку з чим, ОСОБА_2 просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири, як майно набуте подружжям в період шлюбу.
ОСОБА_3 позов не визнав, вважаючи спірну квартиру особистою власністю, оскільки вона придбана за кошти отримані від продажу іншої квартири, яка належала йому на праві особистої власності.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 28 жовтня 2010 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила його рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є особистою власністю відповідача, оскільки ним вона придбана за кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_3 на праві особистої власності.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Суд першої інстанції на підставі належних доказів обґрунтовано встановив, що відповідачеві на праві особистої власності належала квартира АДРЕСА_2.
З даним висновком суду сторони погодились і не оспорювали.
Відповідач стверджував, що на кошти виручені від продажу 24.10.2006 року зазначеної квартири 20.11.2006 року була придбана спірна квартира.
З цим запереченням відповідача частково погоджується й позивачка, яка, звертаючись до суду, письмово зазначила, що оскільки спірна квартира коштувала 126250 грн., а продана лише 106050 грн., доплату різниці в сумі 20200 грн. сторони здійснили з їхніх спільних заощаджень, накопичених в період шлюбу. (а.с. 36)
Такі ж пояснення вона дала і в суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справі дійсно вбачається, що квартира АДРЕСА_2 продана 24.10.2006 року за 106050 грн. (а.с. 30)
Квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_3 20.11.2006 року за 126250 грн. (а.с. 28)
Різниця складає 20200 грн.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.
В порушення вимог ст.ст. 10, 11 ЦПК відповідач не довів, що 20200 грн. є також його особистими коштами.
Таким чином, 4/25 частин спірної квартири, вартість якої складала саме 20200 грн., є спільним сумісним майном і лише решта – особистою власністю ОСОБА_3.
З огляду на положення ст. 70 СК частки подружжя ОСОБА_3 в їх спільній сумісній власності є рівними. Отже, позивачка має права вимагати за нею визнання права власності на 2/25 частки спірної квартири.
Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Оскільки позов ОСОБА_2 задоволено частково, судові витрати також підлягають частковому відшкодуванню в сумі 391,5 грн. (10100/100+120+10100/2/100+120).
Керуючись ст.ст. 307, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 28 жовтня 2010 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/25 частки квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 23/25 частки квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 391,5 грн. судових витрат, сплачених позивачем при зверненні до суду першої і апеляційної інстанцій.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя суддя суддя
Бондар М.С. Гончар О.С. Кухар С.В.