Справа № 2-12

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

9 липня 2010 року         Тельманівський районний суд         Донецької області

у складі: головуючого судді                                            Чиньонова О.В.,

при секретарі                                         Сокирко І.М.,

представника ОСОБА_1 – адвоката                                  ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваною угодою, визнання ? частини будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину ? частини житлового будинку,

в с т а н о в и в:

23 липня 2007 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до Тельманівського районного суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про виселення з житлового приміщення, вказуючи, що згідно до договору дарування від 8 листопада 2000 року, вона є власницею ? частки будинку АДРЕСА_1. У 2006 році шлюб з відповідачем було розірвано, вона з двома неповнолітніми дітьми вимушена була піти жити до своєї матері. Відповідач зареєстрував шлюб з іншою жінкою і проживає разом з нею в будинку, що належить позивачці. Відповідач добровільно звільнити помешкання не погоджується. Вона ж, в свою чергу, має намір разом з дітьми вселитися в свій будинок, але сумісне проживання з відповідачем неможливе, оскільки він запрошує до будинку людей, з якими розпиває спиртні напої, висловлюються нецензурною лайкою, тобто використовують житло не за призначенням. Просила суд виселити ОСОБА_1 з належного їй будинку, без надання іншого помешкання. 13 вересня 2007 року позивачка доповнила свої позовні вимоги. Просила залучити в якості співвідповідача дружину ОСОБА_1 - ОСОБА_4 Зазначила, що після розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_1 не втратив право користуватися жилим приміщенням, в яке раніше вселився на правах члена родини, але після розірвання шлюбу з власником житла, не набув права поселяти в займане ним приміщення інших осіб. Просила суд визнати дії співвідповідачів неправомірними, виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення, як особам, які зайняли жиле приміщення самовільно, вселити в спірний житловий будинок позивачку та її дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6

28 серпня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Тельманівського районного суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому зазначив, що з відповідачкою перебував в зареєстрованому шлюбі з 1995 року. Свого житла сім'я не мала, тому доводилося наймати квартиру. Сім'я дуже потребувала покращення житлових умов, тому, коли чоловік його сестрі, ОСОБА_7 повідомив, що в с. Тельманове продається ? спадкового будинку, вирішили його купити. Оскільки власник будинку проживав в м. Луганську, то звернулися до ОСОБА_8, який підтримував стосунки з власником будинку. ОСОБА_8 показав будинок і повідомив, що власник бажає за нього 800 доларів США. Ціна їх влаштувала і тому вони домовилися з ОСОБА_9, власником будинку, що сплатять йому 400 доларів США відразу, а останні 400 доларів США восени. Після плати грошей ОСОБА_9 та ОСОБА_3 почали оформлювати купівлю-продаж будинку, він участі в цьому не брав, оскільки на той момент не мав паспорту. Про те, що будинок оформлений договором дарування, а не договором купівлі-продажу, дізнався лише після отримання копії позовної заяви про виселення. Просив визнати договір дарування від 8 листопада 2000 року, посвідчений в Тельманівській державній нотаріальній конторі за № 760 удаваним, визнати ? житлового будинку №40 по вул. Леніна в смт. Тельманове сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на ? частину цієї ? житлового будинку, судові витрати пов'язані зі сплатою правової допомоги адвоката, покласти на відповідачку.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 на своїх вимогах наполягала, підтвердила обставини, викладені в позовній заяві, суду доповнила, що за рік до оформлення договору дарування спірної частини дому вона вселилася в нього разом з чоловіком та дітьми. Цей будинок їм запропонував їх знайомий ОСОБА_7, який дав номер телефону ОСОБА_9, який мешкав у м. Луганську. З власником будинку ОСОБА_9 в родинних відносинах не перебувала і раніше з ним знайома не була. Будинок він їй подарував із співчуття. Чоловік приймати участь у оформленні угоди відмовився, тому вона все оформлювала сама, але він про все знав. В нотаріальну контору для оформлення угоди її та ОСОБА_9, який в той час приїхав до свого родича ОСОБА_8, мешкаючого в с. Зернове, їх на своєму автомобілі возив ОСОБА_10. Колишнього чоловіка – відповідача по справі, вона залишила у 2006 році, коли він став зловживати спиртними напоями, але доказів протиправної його поведінки в неї нема. З дітьми вона перейшла проживати до своєї матері, а ОСОБА_1 залишився проживати в спірному будинку, куди без її згоди вселив свою теперішню дружину ОСОБА_4 Зустрічний позов ОСОБА_1 не визнала, просила йому в позові відмовити, застосувавши строк позовної давності.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов ОСОБА_3 не визнав, просив в позові їй відмовити і задовольнити його зустрічний позов, підтвердив обставини, викладені в його зустрічному позові, який просив задовольнити, просив суд поновити строк позовної давності для визнання договору дарування житлового приміщення удаваною угодою, як пропущений з поважних причин, суду доповнив, що в червні-липні 2000 року він з колишньої дружиною ОСОБА_3 у ОСОБА_9 придбав ? частину житлового будинку за 800 доларів США. За домовленістю з продавцем вони надали йому зразу 400 доларів і вселилися. Решту оплати за частину будинку повинні були сплатити пізніше і після цього оформити документи, але восени ОСОБА_9 раптово потребував решту оплати і переоформлення. За браком коштів вони позичили їх у ОСОБА_11. Після сплати ОСОБА_9 ще 400 доларів переоформили житло. Він участі в переоформленні не приймав, так як на той час його паспорт знаходився на обміні. Згоди у ОСОБА_3 на вселення в спірний будинок ОСОБА_4 не питав.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 не визнала, суду пояснила, що документів на будинок не бачила. Переїхала жити до будинку чоловіка після укладення шлюбу у 2007 році.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що в спірному будинку до моменту продажу ніхто не проживав, власник будинку, який є його родичем, мешкав в м. Луганську і за будинком наглядала сусідка через дорогу. Він надав подружжю ОСОБА_3 номер телефону ОСОБА_9, колишнього власника будинку, і вони домовилися купити будинок за 800 доларів США, про що він дізнався від самого ОСОБА_9, хоча спочатку останній просив за будинок 1000 доларів США. Перший внесок за будинок складав 400 доларів.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_3 знає давно, раніше з ним працював. Про те що він нібито бешкетує почув вперше у суді. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 позичили в нього гроші у розмірі 400 доларів США, які ОСОБА_1 повернув через 8 місяців. Гроші ОСОБА_1 потрібні були для купівлі будинку. Гроші позичав без розписки строком на 8 місяців. ОСОБА_7 був в якості поручителя.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7, суду пояснив, що ОСОБА_1 є братом його дружини. Оформленням документів на будинок займалася ОСОБА_3, бо у ОСОБА_1 на той час не було паспорту. Гроші на купівлю будинку у розмірі 400 доларів позичили у знайомих, а 400 доларів у них були свої (подаровані на весіллі), документи на будинок були оформлені на ім'я ОСОБА_3, яку він возив в с. Зернове до ОСОБА_9, якому вона сплатила перший внесок.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що відвозив ОСОБА_3 в м. Волноваху, в БТІ, оформлювати на неї договір дарування. Спочатку між ОСОБА_3 і власником будинку ОСОБА_9 мова йшла про договір купівлі-продажу, але потім вирішила оформити договір дарування тому, що це було дешевше. ? частки будинку купили за 800 доларів США, із яких 400 доларів заплатили відразу, а останні 400 доларів повинні були сплатити восени.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що гроші отримані від продажу господарства надали сину, для того щоб він повернув борг за купівлю будинку.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що будинок АДРЕСА_1 розрахований на двох господарів. В цьому будинку проживали дві родини: родина ОСОБА_12 та ОСОБА_13. Кожен із них був власником ? частки будинку. Цей факт підтверджується довідкою-характеристикою, наданою бюро технічної інвентаризації м. Волноваха. ОСОБА_9 набув право власності на 5/9 будинку на підставі заповіту, який був складений на його користь ОСОБА_14. Інші спадкоємці, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 отримали свої частки спадкового майна на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, але згідно до договору дарування від 16 січня 1995 року, свої частки подарували ОСОБА_9. Таким чином ОСОБА_9 став власником ? частки жилого будинку АДРЕСА_1 Донецької області.

Згідно договору дарування жилого будинку від 8 листопада 2000 року, ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3 належну йому ? частки жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці Тельманівської селищної ради. Договір був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації м. Волноваха 20 листопада 2000 року за № 333.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 1995 року і шлюб між ними був розірваний 8 травня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 21 червня 2007 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Тельманівського районного управління юстиції Донецької області. Спірне житло було придбано сторонами за час перебування в шлюбі.

Суд критично оцінює твердження позивачки, про те, що ? частки будинку АДРЕСА_1 був їй подарований попереднім власником, адже вони не перебували в родинних відносинах і до укладення договору навіть не знали один одного. Суд ставить під сумнів те, що зовсім стороння людина похилого віку, понесла матеріальні витрати пов'язані з оплатою проїзду з м. Луганська до смт. Тельманове та на зворотній шлях, лише для того щоб подарувати будинок незнайомій жінці, маючи, при цьому, родичів, які проживають у сусідньому населеному пункті – с. Зернове Тельманівського району Донецької області.

Заявлена позивачкою вимога, щодо виселення відповідача ОСОБА_1 із спірного будинку, без надання іншого жилого приміщення, згідно до вимог ст.116 ЖК України, задоволенню не підлягає, оскільки повідомлені позивачкою факти на нібито непристойне поводження відповідача та використання житлового приміщення не за призначенням не знайшли підтвердження, про що не заперечує сама позивачка ОСОБА_3 Згідно довідки Тельманівського РВ ГУМВС України в Донецькій області, громадянин ОСОБА_17 до адміністративної відповідальності не притягався. Навпаки, згідно побутової та виробничої характеристик, які надані виконкомом Тельманівської селищної ради та СТОВ “Нива”, ОСОБА_1 характеризується позитивно, до роботи відноситься відповідально, користується повагою в колективі.

Не підлягає задоволенню і позов ОСОБА_3 в частині вселення її та її дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в спірний житловий будинок, оскільки за поясненнями самої позивачки вона за своїм особистим бажанням перейшла проживати до своєї матері і доказів про те, що відповідач ОСОБА_1 перешкоджає її вселенню и користуванню житлом, суду не надала.

Відповідно до ст.64 ЖК України ОСОБА_1 вселився в спірну частину житлового будинку, перебуваючи в шлюбі з позивачкою і як член сім'ї набув рівного з іншими членами права користування жилим приміщенням. Після розірвання шлюбу перестав бути членом сім'ї наймача, але продовжує проживати в займаному жилому приміщенні і тому має такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї, але відповідно до ст.65 ЖК України не має право вселяти до будинку інших осіб без письмової згоди всіх членів сім'ї.

Оскільки співвідповідачка по справі,ОСОБА_4 вселилася в ? частки будинку АДРЕСА_1 без письмової згоди ОСОБА_3, що визнано самим ОСОБА_1, тобто незаконно, самоправно зайняла жиле приміщення, то вона, відповідно до ч.3 ст.116 ЖК України, підлягає виселенню без надання їй іншого жилого приміщення.

Таким чином, позов ОСОБА_3 в частині виселення ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Суд схиляється до думки, і це підтверджується наявними у справі доказами та поясненнями свідків, що фактично між позивачкою та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу ? частки будинку, за який подружжя ОСОБА_4 заплатили продавцю 800 доларів США, а формально ця угода була оформлена як договір дарування. Вчинок сторін, які на той час були подружжям, був обумовлений тим, що з операцій за договір купівлі-продажу нерухомого майна сплачується збір на обов'язкове пенсійне страхування у розмірі 1 відсотку від вартості нерухомого майна, але не нижче інвентаризаційної вартості об'єкта нерухомого майна, що вказується в довідках – характеристиках бюро технічної інвентаризації. У разі посвідчення договору дарування цей збір не справляється. Ця інформація надана Управлінням Пенсійного фонду України в Новоазовському районі за № 1994/04 від 13 вересня 2007 року. За таких підстав, суд визнає угоду дарування будинку удаваною, оскільки цей правочин був вчинений сторонами (ОСОБА_3 та ОСОБА_9) для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, що відповідно до ст.235 ЦК України відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто правилами щодо договору купівлі-продажу.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року, правила цього Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Судом встановлено, що цивільні відносини між сторонами по справі виникли 8 листопада 2000 року, тобто, на час дії Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, згідно ст.71 якого загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, і сплив 8 листопада 2003 року, тобто, до набрання чинності діючим Цивільним кодексом України в редакції 2003 року. Отже, до цивільних відносин між сторонами по справі щодо позовної давності підлягає застосуванню Цивільний кодекс України в редакції 1963 року.

Відповідно до ст.76 ЦК України в редакції 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що право на позов у відповідача по справі виникло 8 листопада 2000 року і закінчилося 7 листопада 2003 року.

Відповідно до ст.75 ЦК України в редакції 1963 року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст.80 ЦК України в редакції 1963 року закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Ствердження відповідача ОСОБА_1 про те, що він не знав який саме договір було укладено між продавцем та його дружиною, підлягають сумніву, оскільки сторони проживали разом, вели сумісне господарство, тому цілком імовірно, що сторони прийняли рішення оформити договір купівлі-продажу, як договір дарування за спільною згодою. Також відповідач ОСОБА_1 надав суду неправдиву інформацію про причину, яка завадила йому приймати участь в укладанні угоди, заявивши суду, що в нього на той момент не було паспорту у зв’язку з обміном, але згідно відповіді № 4813 від 22 червня 2010 року та копії картки форми 1, наданої начальником СГІРФО Тельманівського РВ ГУМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 отримав паспорт 23 жовтня 2000 року, а угода була оформлена 8 листопада 2000 року.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що договір дарування, укладений 8 листопада 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, є удаваною угодою і фактично є договором купівлі-продажу, згідно якої подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було придбано у спільну сумісну власність ? частку будинку АДРЕСА_1. Разом з тим, суд застосовує позовну давність і відмовляє ОСОБА_1 в позові про визнання договору дарування удаваною угодою, визнання ? частини будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки вважає, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк для захисту права за позовом без поважних причин і позивачем не наведено суду підстав для поновлення цього строку.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 гривень 50 копійок і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 гривень 50 копійок, а всього в розмірі 16 гривень.

На підставі викладеного, ст.235 ЦК України, ст.ст.71, 75, 76, 80 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.64, 65, 116 ЖК України та керуючись ст.ст.7, 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України,     суд ,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про виселення задовольнити частково.

ОСОБА_4 виселити з житлового приміщення ? частки будинку АДРЕСА_1 Тельманівського району Донецької області без надання їй іншого жилого приміщення.

ОСОБА_1 в позові ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваною угодою, визнання ? частини будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину ? частини житлового будинку відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 гривень 50 копійок і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 гривень 50 копійок, а всього в розмірі 16 гривень.

Повний текст рішення складено 11 липня 2010 року, його вступна та резолютивні частини проголошені у судовому засіданні 9 липня 2010 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Тельманівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або поданням апеляційної скарги в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, без попереднього подання такої заяви.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано, або після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано в 20-денний строк з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя