Справа № 2 «А» - 1106/2010
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 грудня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого – судді Заріцького С.М.,
при секретарі Смілянець І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області, про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
встановив:
Позивач звернувсь до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 2006 року по наступний час він – як дитина війни, не отримував соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому просить стягнути недоплачену пенсію за період з 2007 року по 2009 рік у розмірі 3958,70 грн., та виплачувати в подальшому надбавку у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
У судове засідання позивач не з»явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянув справ у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи, вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Головним Управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та позивачем, з приводу виплати державної соціальної щомісячної допомоги на дітей війни.
При вирішенні цієї справи суд застосує Закон України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності 1 січня 2006 року і є чинним на час розгляду справи (далі Закон) та Конституцію України.
Згідно зі ст.ст. 8, 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивач згідно ст. 1 Закону є дитиною війни, який знаходиться на обліку відповідача, як пенсіонери та мають право на державну соціальну підтримку в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, запроваджену з 1 січня 2006 року ст. 6 цього ж Закону.
У 2006-2010 роках така допомога позивачу не виплачувалась внаслідок зупинення дії ст. 6 Закону пунктом 17 ст. 77 та ст. 110 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» та пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік».
Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 21, 22 Конституції України конституційні права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітей війни встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі прав дітей на отримання соціальних виплат у вказаних вище розрахункових величинах.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року та № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
До них зокрема, належать й діти війни, яким призначається доплата до пенсії за спеціальним законом про їх статус.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів ст. 22 Конституції України не допускається.
Згідно ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України, а тому питання визначення розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, є також предметом виключно законів України.
За висновками Конституційного Суду України зупинення законом України про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України не відповідає ст.ст. 1,3 частині другій ст. 6, частині другій ст.8, частині другій ст.19, ст.ст. 21,22, пункту 1 частини другої ст. 92, частинами першій, другій, третій ст. 95 Конституції України.
При цьому зазначено й те, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Таки чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачеві доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам ст. 6 Закону.
Згідно ст.ст. 1,2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсій за віком, ат який щорічно затверджується Верховної Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
При цьому прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом ( ч.3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), який визначається виключно законами України.
З урахуванням наведеного, подані позивачем розрахунки сум, які підлягають виплаті, є вірними, ґрунтується до вимог закону і сумнівів суду не викликають, а тому з відповідача слід тягнути невиплачені суми за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 рік та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 рік.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 160-163 КАС України.
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України Вишгородського району – задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_3 щодо відмови у виплаті підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - неправомірними.
Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України Вишгородського району виплатити на користь ОСОБА_3 соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 рік та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 рік, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Апеляційна скарга на постанову суджу може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: С.М.Заріцький