АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА                                

УХВАЛА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого - судді Бєлан Н.О.

          Суддів – Шальнєвої Т.П., Кепкал Л.І.

          за участю прокурора Пламадяли І.П.

          захисника ОСОБА_1

           підсудного ОСОБА_2

            розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Лубіна О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2010 року.

 Цією постановою апеляція прокурора Лубіна О.О. на постанову цього суду від 2 вересня 2010 року, якою кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст.368 ч.3 КК України, повернута прокурору м. Києва на додаткове розслідування, на підставі ст.352 ч.2 КПК України визнана такою, що не підлягає розгляду.

На обґрунтування такого рішення суддя зазначив, що апелянтом не виконані вимоги, які  викладені у постанові судді від 13 вересня 2010 року, що стосуються усунення недоліків поданої апеляції.

В апеляції прокурор порушив питання про скасування постанови судді від 5 жовтня 2010 року та визнання поданої ним апеляції на вказану постанову про повернення справи на додаткове розслідування такою, що підлягає розгляду, зобов’язавши суд першої інстанції виконати щодо неї вимоги, передбачені ст.351 КПК України.

В запереченнях захисник наполягає на безпідставності наведених в апеляції прокурора доводів, оскільки апелянтом не виконані вимоги щодо усунення недоліків апеляції.

            Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію, пояснення захисника та підсудного про законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляції, судова колегія знаходить її такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

           Справа №11-а-2479. Категорія 368 ч.3 КК України.  

          Головуючий у першій інстанції – Новак А.В.Доповідач – Бєлан Н.О.

Як убачається з постанови судді від 2 вересня 2010 року, кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_2 повернута на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства, яка не  може бути усунута у судовому засіданні.

Зокрема, за вказівками суду у постанові, під час додаткового розслідування органам досудового слідства належить провести відповідні оперативно-розшукові заходи та слідчі дії щодо встановлення обставин, які стосуються перевірки доводів обвинувачення про намагання ОСОБА_2 отримати хабар через ОСОБА_4 Тому з цією метою запропоновано встановити номери телефонів останньої та у встановленому законом порядку за наявності відповідних підстав отримати роздруківку телефонних переговорів.

Також шляхом оперативно-розшукових заходів належало встановити особу на ім’я ОСОБА_3, від якого на мобільний телефон підсудного надходили повідомлення, які стосуються обставин викриття злочину. Крім того, органам досудового слідства слід вирішити питання про проведення фоноскопічної експертизи.

Разом з тим, як убачається з поданої апеляції, прокурор порушував питання про скасування цієї постанови у зв’язку з істотним порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону, що полягало, на думку апелянта, у тому, що суд при розгляді справи не навів аргументів на підтвердження свого висновку про неповноту досудового слідства, а саме, «в чому вона полягає і чому заважає прийняти рішення у справі по суті».

Крім того, пославшись на відповідні пункти постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», апелянт зазначив, що у постанові також відсутні вказівки стосовно того, чому суд позбавлений можливості доповнити судове слідство шляхом надання відповідних судових доручень в порядку ст.315-1 КПК України та судових запитів.

За таких обставин, апелянт вважає, що суд допустив порушення вимог ст.370 КПК України.

Разом з тим, слід погодитися з висновком суду про те, що апеляція прокурора не відповідає вимогам ст.350 КПК України, оскільки у змісті апелянтом взагалі не наведені будь-які міркування з приводу конкретних посилань судді на те, у чому виявилася неповнота досудового слідства, а також відсутні доводи щодо висновку суду про необхідність одержання окремих видів доказів, зазначених у постанові, і не наведені аргументи стосовно того, чи мають обставини, які належало встановити при додатковому розслідуванні, істотне значення для правильного вирішення справи,

Що стосується тверджень апелянта про їх витребування безпосередньо судом під час розгляду справи, зокрема у порядку, передбаченому ст.315-1 КПК України, то вони не ґрунтуються на законі, бо за змістом цієї статті, а також ст.16-1 КПК України щодо забезпечення судом сторонам у судовому процесі здійснення наданих їм прав, давання судових доручень на підтвердження и спростування позицій сторін допускається тільки за клопотанням останніх.

Між тим, як убачається з протоколу судового засідання, по закінченні судового слідства такі клопотання від прокурора не надходили, більш того, на його переконання, питання щодо повернення справи на додаткове розслідування належало вирішити у судових дебатах (а.с.217 т.3).

Також, стверджуючи про те, що судом допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, в апеляції не зазначено, саме у чому вони були виявлені, і сам зміст таких порушень в апеляції не зазначений.

           Сам апелянт, оскаржуючи постанову суду від 5 жовтня 2010 року, ухвалену на підставі частини другої статті 352 КПК України, зазначив, що не посилався на конкретні документи при обґрунтування своїх доводів, а тому й відсутні посилання на відповідні аркуші справи та вважає, що оцінку її обґрунтування повинен дати Апеляційний суд м. Києва (а.с.238 т.3).

Проте такий висновок є помилковим.

Відповідно до вимог ст.352 ч.1 КПК України у разі невиконання апелянтом вимог, передбачених ст.350 КПК України про зміст апеляції, головуючий своєю постановою залишає апеляцію без руху та повідомляє про необхідність виконання цих вимог і надає семиденний строк для усунення недоліків.

Разом з тим, отримавши таку постанову, яка згідно до частини першої ст.352 КПК України, не оскаржується, прокурор проігнорував вказівки суду і вимоги, передбачені ст.350 КПК України, не виконав.

За таких обставин, з урахуванням наведеного, судова колегія не вбачає підстав для визнання постанови суду від 5 жовтня 2010 року незаконною, як порушено в апеляції прокурора.

Керуючись ст.ст.365, 382 КПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію прокурора Лубіна О.О. залишити без задоволення,  а постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2010 року про визнання апеляції прокурора на постанову цього ж суду від 2 вересня 2010 року про повернення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_2 на додаткове розслідування такою, що не підлягає розгляду, – без змін.

Головуючий:

Судді: