АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого – судді Бєлан Н.О.

          Суддів – Бовтрук В.М., Дмитренко Г.М.

            за участю прокурора Пламадяли І.П.

          засудженого ОСОБА_1                    

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Мельничука О.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2010 року,

    Цим вироком

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець ІНФОРМАЦІЯ_2, в силу cт. 89 КК України не маючий судимості;

засуджений   за ст. 115 ч. 1 КК України на десять років позбавлення волі.

Згідно до вироку суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 23 лютого 2010 року, приблизно о 20 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння в квартирі АДРЕСА_1, під час сварки, яка переросла в бійку, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, з метою вбивства ОСОБА_2 вихопив у нього з рук кухонний ніж і наніс останньому удар у грудну клітину, заподіявши смерть потерпілому.

В апеляції прокурор порушив питання про скасування вироку внаслідок м’якості призначеного покарання та постановлення вироку в цій частині апеляційним судом, яким призначити винному покарання за вказаною статтею кримінального закону 12 років позбавлення волі.

          В апеляції та доповненнях засуджений посилається на відсутність доказів у справі, які б достовірно підтверджували його вину в інкримінованому злочині, і наполягає на тому, що він не мав умислу на вбивство потерпілого, який під час бійки, маючи в одній руці ніж, а в іншій – виделку, погрожував їх застосуванням. При цьому, побоюючись за своє життя та життя жінок, які перебували у цій квартирі, до яких напередодні потерпілий також застосував насильство, а тому, перебуваючи в стані сильного душевного схвилювання внаслідок протизаконного насильства останнього, наніс йому удар ножем, але як відібрав ніж у нього та вдарив, не пам’ятає.

         Справа №11-а-2503                 Головуючий в І інстанції – Сітайло О.М.

         Категорія – ст. 115 ч.1 КК України         Доповідач –Бєлан Н.О.

На переконання апелянта, ні на досудовому, ні судовому слідстві не зібрано достатньо доказів, які б свідчили про навмисне позбавлення потерпілого життя, а його показання про те, що під час бійки з потерпілим, останній діяв протизаконно, безпідставно судом залишені поза увагою, тому просить повернути справу на додаткове розслідування.

Також вважає, не зібрані достатні дані ні про його особу та потерпілого, який і раніше застосовував насильство до своєї співмешканки; не з’ясовано, в якому стані він перебував під час цих подій, не проведена судово-медична експертиза щодо нього.

В апеляції засуджений звертає увагу на застосування під час досудового слідства незаконних заходів до нього та свідка ОСОБА_3

Крім того, засуджений посилається на те, що зміст вироку суду не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, оскільки, вважає, що не зазначені причини та мотив злочину, не аргументовано, з яких мотивів суд не прийняв до уваги його показання щодо неправомірних дій потерпілого та свідків, зокрема ОСОБА_4, які вона давала на досудовому слідстві, але у судовому засіданні, на його переконання, внаслідок хвороби, бо перебуває на обліку у лікаря-психіатра, змінила свої показання. Також зазначає, що у вироку не наведені докази, які підтверджують висновок суду про доведеність його вини у вчиненні навмисного вбивства у стані алкогольного сп’яніння, а насправді він не вживав алкогольні напої, про що також наполягав і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

В запереченнях на апеляцію прокурора засуджений зазначив, що посилання апелянта на те, що він повністю не визнав свою вину у вчиненні злочину, давав непослідовні та неправдиві показання, не відповідають дійсності. Насправді, зазначає у запереченнях засуджений, він розкаявся у вчиненому вбивстві, яке вчинив під час бійки випадково і у стані душевного хвилювання, давав однакові та правдиві показання протягом досудового та судового слідства. Вважає, що поза увагою прокурора залишився той факт, що він просив сусідів викликати потерпілому швидку допомогу, але яких не допитали в якості свідків.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача у судовому засіданні першої інстанції і заперечував проти апеляції засудженого, пояснення та останнє слово засудженого, що аналогічні доводам в його апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини засудженого у вчиненні цього злочину за обставин, вказаних у вироку, відповідає матеріалам справи і підтверджується доказами, ретельно дослідженими під час судового слідства.

При цьому повно та всебічно були перевірені у судовому засіданні доводи засудженого про відсутність у нього намірів позбавити життя потерпілого навмисно, але які правильно визнані судом недостовірними, оскільки спростовуються об’єктивними доказами у справі.

Також ретельно були перевірені твердження засудженого про неправомірну поведінку потерпілого та застосування останнім під час бійки виделки із заподіянням тому тілесних ушкоджень, проте які не знайшли свого підтвердження.

Безпідставними є доводи в апеляції засудженого про відсутність у вироку обґрунтування висновку суду, щодо доведеності вини у вчиненні навмисного вбивства ОСОБА_2

Вирок суду відповідає вимогам  кримінально-процесуального закону, зокрема ст.334 КПК України, згідно до якої у мотивувальній частині викладено формулювання обвинувачення у протиправному умисному заподіянні смерті ОСОБА_2, яке визнане судом доведеним, наведені обставини, за яких вчинено цей злочин, а також докази, на яких ґрунтується такий висновок суду, із зазначенням, зокрема, чому судом не визнані об’єктивними твердження апелянта щодо відсутності у нього вказаного умислу. Крім того, дана оцінка його показанням про неправомірну поведінку потерпілого, а також свідка ОСОБА_2

Наведені у вироку докази, відповідають даним, що містяться у матеріалах справи та протоколі судового засідання.

Так, у судовому засіданні засуджений стверджував, що дійсно він прийшов до ОСОБА_4 разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_3 і у її квартирі, де теж був потерпілий, вони розпили пляшку горілку. З останнім у нього виник спір з приводу того, де відбували покарання. Проте в подальшому вони заснули. Проснувшись, він побачив, як ОСОБА_2, у лівій руці якого був ніж, вимагав у дівчат горілку, і на їх відмову штовхнув цією ж рукою ОСОБА_3 в плече, від чого вона відлетіла та вдарилась головою об стінку. Маючи намір захистити останню, він підбіг до неї і опинився обличчям до потерпілого. На запитання, що він робить, потерпілий наніс удар головою в обличчя, і після чого вони почали боротися. При тому, що в руках у потерпілого був ніж та виделка, він відчув, що той наніс удар ногою у селезінку. Якимсь чином він відібрав у потерпілого ніж і вдарив його з боку у ліву частину тулубу чи руку. Після чого пішов з квартири. При цьому засуджений також зауважив, що не розуміє, навіщо вдарив потерпілого.

В апеляції засуджений наполягав на тому, що давав такі ж показання під час досудового слідства. Разом з тим, ці твердження не відповідають матеріалам справи, як і заяви засудженого щодо його намагань надати допомогу потерпілому.

Зокрема, на такі обставини вчинення злочину засуджений не посилався ні при допиті його в якості підозрюваного, де взагалі зазначав, що нікого ножем не різав, і не посилався на сварку або бійку будь з ким. Також у поясненнях на очній ставці зі свідком ОСОБА_3 стверджував, що у нього була сварка, але з ким, не знає, і не пам’ятає, щоб була бійка. При допиті його в якості обвинуваченого визнав себе винним частково, пославшись на те, що з показань ОСОБА_3 дізнався, що заступався за неї, але як потерпілий схопив ножа та виделку пам’ятає смутно.

Між тим, при допиті його з участю захисника, засуджений власноручно зазначив у протоколі про те, що він оборонявся, захищав себе, свою співмешканку та ОСОБА_4, оскільки потерпілий був п’яний, голосно кричав, вимагав горілку та вдарив головою об стінку ОСОБА_3, тому вирішив їх розборонити і відштовхнув останню за свою спину. Коли опинилися обличчям один до одного, то потерпілий вдарив головою по переніссю, від чого втратив орієнтацію, а отямившись, пішов додому і не пам’ятає, як наніс удар ножем.

З цих підстав засуджений відмовився від відтворення обстановки та обставин події, зазначивши про це у власноручній заяві.

Отже, протягом як досудового, так і судового слідства засуджений не посилався на обставини, які б свідчили про те, що потерпілий погрожував заподіянням тілесних ушкоджень із застосуванням ножа або виделки, і вдарив його під час бійки виделкою.

Безпідставними є твердження в апеляції засудженого про те, що потерпілий наніс йому тілесні ушкодження виделкою, про що, на його думку, встановлено експертом і відображено останнім у висновку, бо не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як убачається з висновку відповідної експертизи, при судово-медичному обстеженні у засудженого були виявлені  тілесні ушкодження на обличчі, у тому числі й переніссі, а також на тулубі у вигляді синців та саден, які спричинені тупими предметами, і ці ушкодження не відображають форму та конфігурацію травмуючи предметів.

Тілесні ушкодження, що заподіяні колюче-різаними предметами, експертом або будь-якими гострими предметами не виявлені.

Поряд з цим, засуджений заявляв експерту, що ці тілесні ушкодження йому заподіяв 23 лютого 2010 року наглядно знайомий, який наносив удари руками по голові, тулубу, кінцівкам, головою в обличчя і ушкодив праву кисть ножем.

Таким чином, доводи засудженого про те, що він давав послідовні показання про обставини вчинення злочину, є необ’єктивними, бо не ґрунтуються на матеріалах справи.

Не знаходять свого підтвердження й посилання засудженого на те, що він мав намір надати допомогу потерпілому і просив сусідів викликати швидку допомогу, оскільки такі дані в матеріалах справи відсутні.

Навпаки, він пояснював, що з квартири пішов, нікого не попередивши, тому посилання про це у судовому засіданні свідка ОСОБА_3 є недостовірними, бо невідповідні її ж показанням на досудовому слідстві, які були перевірені судом першої інстанції згідно вимог ст.306 КПК України.

Між тим, що стосується обставин нанесення засудженим удару ножем, то на досудовому слідстві свідок ОСОБА_3 стверджувала, що бачила, як під час обопільної бійки той вдарив потерпілого кухонним ножем у ліву частину грудної клітини, від чого останній зразу ж впав і захрипів. При цьому не змогла пояснити, як ніж опинився в руках засудженого.

Разом з тим під час судового слідства вона давала суперечливі показання, бо спочатку заявила, що вона почула як захропів потерпілий, коли потягнув на себе засудженого під час бійки, проте в подальшому визнала, що бачила, як останній наніс удар ножем потерпілому, якому потім вона намагалася надати допомогу. Також зазначила, що вона підібрала ніж з місця злочину та обмила на кухні. Що стосується виделки, яку вона бачила у нього в руках, то зазначала, що потерпілий її викинув.

Такі ж показання вона давала на очній ставці із засудженим.

Пояснюючи причину суперечностей в показаннях, свідок у судовому засіданні заявила, що до неї до допиту її слідчим невідомі особи застосовували фізичне насильство. Проте такі її заяви у справі відсутні і зі скаргами такого характеру вона не зверталася.

Свідок ОСОБА_4 підтверджувала, що, дійсно потерпілий вимагав налити йому горілки, але ОСОБА_3 відмовила, тому він її штовхнув, від чого вона вдарилася головою об стінку, при цьому ножем той нікому не погрожував. В цей же час проснувся засуджений і між ним та потерпілим розпочалася бійка. Про те, що засуджений вдарив потерпілого ножем, вона дізналася саме від ОСОБА_3 Крім того, свідок у судовому засіданні наполягала на тому, що в руках потерпілого вона не бачила ні ножа, ні виделки, коли засуджений разом із ОСОБА_3 притиснули того до стінки. Що стосується її показань на досудовому слідстві про те, що в руках у потерпілого були ніж та виделка, то це вона, перебуваючи у знервованому стані, зазначала слідчому зі слів ОСОБА_3, яка розповіла, що підібрала ніж, яким засуджений наніс удар, та обмила, тому так вирішила, що у потерпілого був ніж та виделка, але яких вона насправді не бачила в руках у потерпілого.

Доводи засудженого щодо необ’єктивності показань свідка у зв’язку з тим, що вона перебуває на обліку у лікаря-психіатра, слід визнати недостовірними, оскільки такі дані в матеріалах справи відсутні. Крім того, на це не посилалися у своїх свідченнях її діти – свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За показаннями свідка ОСОБА_6, вона співмешкала з потерпілим протягом п’яти років і він її ніколи не бив.

Свідки ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_7, рідна сестра потерпілого, відзначали також про те, що той не був агресивним або конфліктним у побуті.

Невідповідні й показання засудженого про застосування потерпілим до ОСОБА_3 такого насильства, що є небезпечним для життя, про що вона сама заявляла на досудовому слідстві. Так, за її показаннями, останній ліктем штовхнув її у груди, від чого вона вдарилася головою об стінку, але від проходження судово-медичної експертизи відмовилась, бо тілесні ушкодження вважала незначними.

Таким чином, об’єктивних доказів, які б свідчили про те, що засуджений діяв, захищаючи свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 від суспільно небезпечних посягань потерпілого, або перебував від таких дій останнього у стані сильного душевного хвилювання , судовою колегією не встановлено.

Не переконливими є твердження засудженого про те, що він під час подій не перебував в стані алкогольного сп’яніння, бо спростовуються об’єктивними доказами у справі.

За висновком стаціонарної судово-психіатричної та наркологічної експертизи на період часу, до якого відносяться інкриміновані засудженому дії, він не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, а виявляв ознаки синдрому залежності від алкоголю, і за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

В ході перевірки судом були ретельно перевірені доводи засудженого щодо застосування до нього незаконних заходів, але які не знайшли свого підтвердження.

Як убачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо слідчого, така заява засудженого перевірялась прокурором, але об’єктивні докази щодо цього не встановлені.

Отже, твердження засудженого про відсутність у нього умислу позбавляти життя потерпілого слід визнати безпідставними, бо самі його показання щодо цього є суперечливими і спростовуються об’єктивними доказами.

За висновком експерта у потерпілого було виявлене одне колото-різане поранення на передній поверхні грудей зліва з проникненням у грудну порожнину з ушкодженням серця та крововтратою, від чого настала його смерть через декілька хвилин.

Отже, удар був потужний і нанесений умисно у життєво важливий орган потерпілого.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановлення умислу засудженого на вбивство потерпілого, оскільки підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Тому кваліфікація дій засудженого за ст.115 ч. 1  КК України визнана правильно.

Що стосується доводів апеляції прокурора про невідповідність призначеного покарання винному ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок м’якості, то вони є непереконливими.

На переконання судової колегії, покарання засудженому призначено у відповідності до вимог ст.65 КК України і є справедливим.

Як зазначено у вироку, суд урахував, що той вчинив особливо тяжкий злочин, позбавивши життя молодої людини, при цьому перебував в стані алкогольного сп’яніння, і визнав цю обставину як обтяжуючу, зазначивши також його ставлення до вчиненого злочину. За місцем роботи засуджений мав порушення трудової дисципліни.

Судова колегія погоджується з висновком суду про те, що саме такий визначений розмір покарання у виді позбавлення засудженого волі буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

             Керуючись ст.ст.365, 366,  КПК України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію прокурора Мельничука О.В. та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення,  а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2010 року щодо останнього - без зміни.

Головуючий:                                                      

Судді: