ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
79018, м.Львів вул.Чоловського, 2
Головуючий у 1-й інстанції суддя Мартиць.О.І.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
Доповідач у 2-й інстанції суддя Яворський І.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2007 року м.Львів Справа №22а-2618/07
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі
судді-доповідача Яворського І.О.
Суддів Любашевського В.П..
Нос С.П.
при секретарі Гідей К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 травня 2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування рішення, Державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов'язання прийняти рішення про повернення земельної ділянки, -
В С Т А Н О В И Л А :
06. 07.1999р. рішенням № 62 п'ятої сесії Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області «Про виділення земельної ділянки та надання дозволу на будівництво індивідуального житлового та господарського будинків» ОСОБА_1 виділено земельну ділянку за рахунок вільного присадибного фонду, площею 0,1 га по АДРЕСА_1.
7.12.2001р. Петриківська сільська рада рішенням № 201 вирішила поновити рішення № 62 від 06.07.1999 р. на виділення земельних ділянок для будівництва.
03.09.2003 р. Петриківська сільська рада своїм рішенням № 120 вилучила згадувану земельну ділянку та надала її для будівництва ОСОБА_2.
Дізнавшись про порушення свого права, ОСОБА_1 09. 01.2007р. звернулася до Тернопільського міськрайонного суду з позовом. Постановою від 21 травня 2007р. їй було відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляцію.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, давши їм правову оцінку на відповідність дотримання норм матеріального та процесуального права, вважає апеляційну скаргу підставною, постанову суду такою, що підлягає скасуванню.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 99 КАС строк для звернення до суду з адміністративним позовом, якщо інше не встановлено законом, становить один рік. Такий строк обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У своїй постанові суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності пропущений і він не вбачає поважних причин для його поновлення. Поряд з цим, суд у своєму рішенні не вказав, у чому саме полягало порушення вказаного строку і коли п.ОСОБА_1, ніби-то, дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, і, відповідно, з якого саме моменту повинен був обчислюватися даний строк та коли закінчитися.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу стало відомо про порушення свого права тільки з листа Виконавчого комітету від 07.08.2006р. (с. 31 м.с.), тому цей день і буде початком перебігу річного строку позовної давності. Оскільки з позовом до суду п.ОСОБА_1 звернулася 09.01.2007р., то висновки суду про порушення строку позовної давності є неправильні.
06.07.1999р. рішенням № 62 п'ятої сесії Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області «Про виділення земельної ділянки та надання дозволу на будівництво індивідуального житлового та господарського будинків» ОСОБА_1 виділено земельну ділянку за рахунок вільного присадибного фонду, площею 0,1 га по АДРЕСА_1. У п.3 даного рішення вказувалося, що до одержання в районного архітектора будівельного паспорта на забудову та виділення земельної ділянки в натурі представником районного архітектора, завезення будівельних матеріалів забороняється. П.4 цього ж акту містив положення, згідно якого, у випадку невикористання земельної ділянки протягом 2-х років, або використання її як городу, вона буде вилучена і передана іншому забудовнику для індивідуального будівництва. Крім того, у п.5 на ОСОБА_1 покладалося зобов'язання побудувати житловий будинок до трьох років з дня виділення земельної ділянки в натурі і представити закінчений будівництвом житловий будинок комісії для приймання в експлуатацію (с. 8 м.с.).
7.12.2001р. Петриківська сільська рада рішенням № 201 вирішила поновити рішення № 62 від 06. 07. 1999р. на виділення земельних ділянок для будівництва.
В оскаржуваному позивачем рішенні Петриківської сільської ради №120 від 03.09.2003р. (с.34 м.с.) не вказується, на якій саме підставі і у зв'язку з чим надана гр.ОСОБА_1 земельна ділянка вилучається. У постанові суду першої інстанції також чітко не вказано, в чому саме суд вбачає правомірність оскаржуваного рішення. З обґрунтувань, наведених в мотивувальній частині постанови Тернопільського міськрайонного суду, видно, що суд керувався п.4 уже згадуваного Рішенням № 62 від 06.07.1999р. Петриківської сільської ради. Тобто наголос робився на невикористанні ділянки більше двох років.
Не можна погодитися з такими висновками з огляду на наступне. 7.12.2001р. сільська рада поновила своє рішення від 06.07.1999р., а тому саме від 7.12.2001р. потрібно обчислювати 2-х річний строк, визначений п.4 рішенням № 62 від 06.07.1999р.
Як уже згадувалося вище, п.5 даного рішення покладав на гр.ОСОБА_1 обов'язок побудувати житловий будинок до трьох років з дня виділення земельної ділянки в натурі і представити закінчений будівництвом житловий будинок комісії для приймання в експлуатацію. Акт виносу в натуру плану земельної ділянки, червоних ліній і проведення розбивки контурів фундаментів будівель та споруд датований 23 вересням 2002р. (с. 10 м.с.), а паспорт на забудову земельної ділянки складений тільки 01.10.2002р. (с. 11 м.с.). У зв'язку з цим, днем початку перебігу 3-х річного строку неправильно вважати 06.07.1999р.
Оскаржуване позивачем рішення сільської ради було прийняте 03.09.2003р., тобто менше, ніж через два роки після поновлення дії рішення № 62, та менше, ніж через рік після фактичного отримання дозволу на будівництво. Тому на час прийняття оскаржуваного рішення (03.09.2003р.) не було жодних підстав позбавляти позивача права користування земельною ділянкою у зв'язку з невикористанням протягом тривалого часу.
Відповідно до ст. 69 КАС доказами у адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експерта. Копії актів, складених, начебто, представниками сільської ради, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки, у тому вигляді, в якому вони знаходяться у матеріалах справи (с. 32, 33 м.с.), дуже важко, а подекуди взагалі не можливо зрозуміти їхній зміст та прізвища осіб, що були присутні та підписали дані акти. Крім того, один з актів датований 17.07.2002р. - до того, як був отриманий дозвіл на початок виконання будівельних робіт, а тому не може свідчити про невикористання ділянки (відповідно до п.3 рішення № 62 від 28.07.1999р. тільки після отримання в районного архітектора будівельного паспорта на забудову та виділення земельної ділянки в натурі представником райархітектора можливе завезення будівельних матеріалів, а фактично, і початок виконання робіт).
Не заслуговує на увагу і посилання місцевого суду на положення ст.141 ЗК, зокрема на те, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання її не за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку або орендної плати, оскільки жодна із цих обставин не була встановлена під час розгляду справи.
Також не можна визнати правильним застосування у даній ситуації ст.416 ЦК України, оскільки на час прийняття рішення Петриківської сільської ради № 120 від 03.09.2003р. Цивільний кодекс ще не діяв (діяв ЦК УРСР 1963р.).
Відповідно до ст. 149 ЗК вилучення земельних ділянок проводиться за згодою користувачів. Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (п.8) наголошує, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.
Тобто, суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи; не довів обставини, що мають значення для справи; зробив висновки, що не відповідають обставинам справи; порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З врахуванням викладеного вище, постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 69, 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202; ч.2 ст. 205 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі № 2-а-84/2007 від 21.05.2007р. Прийняти нову постанову.
Скасувати рішення № 120 від 03.09.2003р. дев'ятої сесії четвертого скликання Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
Скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_2 на підставі Рішення сесії Петриківської сільської ради від 18.02.2005 № 336.
Скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що по АДРЕСА_1 від 29.11.2006р., виданий ОСОБА_3.
Повернути земельну ділянку площею 0,1 га, що по АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_1.
Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом одного місяця.
Суддя доповідач Яворський І.О.
Суддя Любашевський В.П.
Суддя Нос С.П.