АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-404/2011 р. Головуючий у 1-й інстанції: Курач І.В.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Запорізькій області, Державного казначейства України, в інтересах якого діє також прокурор м. Енергодара, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, в якому зазначав, що постановою інспектора ДПС відділення ДАІ від 11 вересня 2009 року за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП – порушення правил дорожнього руху на нього було накладено адміністративний штраф у розмірі 425 грн.
За його адміністративним позовом постановою Енергодарського міського суду від 24.11.2009 р. вказана постанова працівника ДАІ була скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення постановою начальника ВДАІ від 12.06.2010 року закрито.
Посилаючись на те, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 5000 грн., а також майнова шкода у розмірі 700 грн., яка складається із витрат на правову допомогу адвоката, просив про задоволення позову на підставі ст.56 Конституції України, ст.1176 ЦК і ст. 1 ч.1 п. 2 Закону „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства прокуратури і суду” ( Далі – Закон №266/94-ВР).
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини не регулюються Законом №266/94-ВР. Посадові особи ДАІ, які складали адміністративний протокол, приймали рішення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, діяли не як органи дізнання, а як посадові особи органу державної влади, уповноважені для розгляду справ про адміністративні правопорушення. Скасування в судовому порядку постанови органу ДАІ про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, на думку суду, являється достатньою компенсацією на відшкодування моральної шкоди.
Висновки суду узгоджуються із вимогами закону і ґрунтуються на зібраних у справі доказах.
Встановлено, що постановою інспектора ДПС відділення ДАІ від 11 вересня 2009 року за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП – порушення правил дорожнього руху позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штраф у розмірі 425 грн. (а.с. 20).
За адміністративним позовом ОСОБА_3 постановою Енергодарського міського суду від 24.11.2009 р. вказана постанова працівника ДАІ була скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення постановою начальника ВДАІ від 12.06.2010 року закрито на підставі ст.38 КУпроАП – у зв’язку з перебігом строку притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 21, 23).
За змістом ст. ст.15,16 ч.2 п.9, 23, 1167, 1176 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі, шляхом відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Статтею 1167 ч.2 п.3, 1176 ч.7 ЦК України передбачено, що матеріальна і моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного накладення адміністративного штрафу, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Право на відшкодування такої шкоди виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень ст.ст.1, 2, 3 Закону №266/94 від 01.12.1994 р. підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає за умови, що така шкода була завдана незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Відповідно до ст.101 п.1, ст.103 КПК України органами дізнання є міліція, на яку покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає такої процесуальної стадії як дізнання. Органи, уповноваженні на складання протоколів про адміністративне правопорушення і прийняття рішення за результатами їх розгляду, не являються органами дізнання. А тому у випадку завдання матеріальної і моральної шкоди незаконними діями працівників міліції при складанні протоколів, розгляді справ про адміністративні правопорушення, положення ст.1176 ЦК України і ст.ст.1, 2, 3 Закону №266/94 від 01.12.1994 р. не застосовуються.
Така шкода підлягає відшкодуванню на підставі ст.56 Конституції України, ст.25 Закону України „Про міліцію”, ст.1167 ч.1 і ч.2 п.3, ст.1174 ЦК України.
За таких обставин доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції ст.1176 ЦК України, Закону №266/94 від 01.12.1994 р. безпідставні.
Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності сформувалося негативне ставлення до нього керівництва Запорізької АЕС, де він працює водієм, що майже призвело до втрати роботи, були порушені його нормальні життєві зв’язки, він був змушений звертатися до суду за захистом своїх прав, що призвело до душевних страждань.
Незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху у вигляді штрафу являється безумовною моральною шкодою. Але, на порушення ст.ст.10,11, 60 ЦПК України позивачем не надано допустимих доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди і на підтвердження його доводів про те, що внаслідок неправомірних дій працівників міліції погіршився стан його здоров’я, порушились нормальні життєві зв’язки, він зазнав тяжких вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, які потребують значного часу і зусилля для відновлення попереднього стану. Звернення до суду в порядку адміністративного судочинства за захистом порушеного права не являється моральною шкодою.
Зважаючи на те, що ч.3 ст.23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди не тільки грішми, а й в інший спосіб, суд першої інстанції з урахуванням вимог розумності і справедливості, характеру правопорушення, інших обставин, які мають істотне значення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що скасування судом за результатами розгляду адміністративної справи незаконної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності являється достатньою компенсацією завданої моральної шкоди.
Обґрунтовуючи наявність матеріальної шкоди, позивач посилався на те, що через неправомірне притягнення його до адміністративної відповідальності, він змушений був звернутися до адвоката і за надання правової допомоги при розгляді його адміністративного позову, складання позовної заяви в цій справі ним понесені витрати у розмірі 700 грн.
Вказані витрати понесені позивачем при розгляді адміністративної справи і даної цивільної справи не являються шкодою в розумінні ст.22, 1166, 1174 ЦК України, вони підлягають відшкодуванню як судові витрати в порядку, передбаченому ст.ст. 87 ч.3 п.1, 90, 94 КАС України і ст. ст. 79, 84,88 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Із матеріалів даної цивільної справи вбачається, що адвокат ОСОБА_5, з яким позивач 14 вересня 2009 року уклав договір про надання юридичних послуг і якому у серпні 2010 року 2010 року сплатив 700 грн. за складання позовних заяв, представництво інтересів в суді, при розгляді вказаної цивільної справи ані як представник, ані як особа, яка надає правову допомогу, участі не приймав.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції за результатами розгляду цивільної справи відмовив ОСОБА_3 у відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, передбачених ст.ст.79,84, 88 ЦПК України підстав покладати на відповідачів понесені позивачем витрати на правову допомогу у даній цивільній справі не має.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст.307,308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 листопада 2010 року у цій справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :