Справа №2-1760/2010                                                                                            

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    30 грудня 2010 року  Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської                               області в складі:   головуючого – судді  Серебрякової Т.В.,

                               при секретарі судового засідання  Кулагіної  А.В.,

                               за участю: позивачки ОСОБА_1,

                               представника позивачки ОСОБА_2,

                               відповідача  ОСОБА_3,

                               представника відповідача ОСОБА_4,

                               представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенськ  Миколаївської області цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_3  і  редакції газети „Новый город”  про захист  честі, гідності, ділової репутації та відшкодування  моральної (немайнової) шкоди,  -  

ВСТАНОВИВ:

В серпні   2010 р. ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом  до  ОСОБА_3  про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування  моральної (немайнової) шкоди.

В позовній заяві  зазначено,  що позивачка ОСОБА_1 працює  в Комунальній установі „Вознесенська центральна  районна лікаря”  на посаді лікаря – психіатра.  11 серпня 2010 р. на сторінках газети „Новый город”    (номер №32 (200) від 11 серпня 2010 р.) було опубліковану статтю „Медосмотр  с психуклоном”, автором якої є  відповідач ОСОБА_3. При цьому, у змісті цієї статті міститься  недостовірна інформація стосовно позивачки ОСОБА_1, яка  на думку останньої, принижує її  честь,  гідність та  ділову репутацію, як лікаря – психіатра.  

 Враховуючи викладене, позивачка ОСОБА_1 просила  задовольнити її  позовні вимоги, зобов’язати  відповідача ОСОБА_3  опублікувати  на протязі семи днів з дня   набрання рішенням суду законної сили  „Спростування” у черговому випуску газети   „Новый город”     на сторінці номер 3 (три), обсягом не менше ніж половини обсягу статті „Медосмотр  с психуклоном”, опублікованої  у №32 (200) від 11 серпня 2010 р. в якому повідомити  про недостовірність  інформації розповсюдженої відносно ОСОБА_1 в статті „Медосмотр  с психуклоном”, а також з метою відновлення порушених немайнових прав  принести вибачення в цьому ж спростуванні.

Крім того,  позивачка  ОСОБА_1  вказувала   на те, що внаслідок таких дій  відповідача   їй  була  спричинена моральна (немайнова) шкода, компенсацію  якої вона   оцінила  в  2 000 (дві тисячі)  грн. 00 коп.   та просила   стягнути її з відповідача ОСОБА_3  на свою користь.

В подальшому позивачка  ОСОБА_1 уточнила свої вимоги та остаточно просила  зобов’язати  Друкований засіб масової інформації - газету „Новый город”    надрукувати  на протязі семи днів з дня   набрання рішенням суду законної сили в  черговому номері  газети   „Новый город”     на сторінці номер 3 (три) „Спростування” на тій же самій полосі і тим же самим шрифтом,  що й раніше опублікована  стаття „Медосмотр  с психуклоном”, такого  змісту: „Спростування відповідно до рішення суду. Повідомляємо, що відомості розповсюдженні щодо ОСОБА_1 з приводу  її професійної діяльності у статті є недостовірними”.

 Вимоги в частині  стягнення з відповідача ОСОБА_3  моральної (немайнової) шкоди  позивачкою залишені без змін.

В судовому засіданні  позивачка ОСОБА_1  та її  представник  ОСОБА_2, позовні вимоги  підтримали в повному обсязі на їх задоволенні наполягали. Також, позивачка   ОСОБА_1 зазначала, що  поширенні  в статті відомості не відповідають дійсності, порочать її як лікаря і людину, підривають  її авторитет, формують негативне враження   про неї в людей, які  її знають та  в людей, які прочитали таку статтю.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, в судовому засіданні позовні вимоги не визнали і просили відмовити в задоволенні позову, оскільки вважали його безпідставним та необґрунтованим. При цьому, в обґрунтування  своїх  заперечень проти позову,  останні  зазначали,  що висловлювання  відповідача   в статті  є оціночними судженнями  деяких фактів та дій і вони не є відомостями, які  можуть бути спростовані  в порядку, визначеному позивачкою.

Представник відповідача ОСОБА_5  в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити  в задоволенні позову. Разом з тим зазначав, що публікуючи в газеті інформацію,  надану відповідачем ОСОБА_3,  редакція газети діяла   добросовісно та здійснила належну   перевірку такої інформації.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, відповідно до вимог  ст.11 ЦПК України, судом встановлені  наступні факти  і відповідні їм правовідносини.

Так, Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь – якими  способом  не забороненими  законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних  посягань.

Статтею 297 ЦК України  передбачено, що  кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Разом із цим Конституцією України також гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За правилами ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих  або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також  на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом (ч.6 ст.277 ЦК України).

 Згідно зі ст. 47-1 Закону України „Про інформацію” ніхто не може бути  притягнутий до відповідальності  за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за  винятком образи чи наклепу, є висловлювання,  які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на  характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири.  Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Свобода вираження  свого погляду  є „правом людини”, визнаним у світі.  

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження своїх  поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від  державних кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: „Лінгенс проти Австрії” та „Українська прес-група” проти України”).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лінгенс проти Австрії” суд розрізняє  факти  та  оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою  для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 вищевказаної  Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, з врахуванням  вимог зазначеного чинного  національного законодавства, а також  міжнародного законодавства і практики Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що  поширені  автором у статті  відомості в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова, є оціночними судженнями автора.

При цьому, аналіз змісту вищевказаної статті свідчить про те, що її автор  ОСОБА_3 не робив  будь – яких тверджень і висновків.  Зокрема, у тексті статті відсутнє твердження про факти, а є лише оціночні судження.

Оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо ж  позивачка ОСОБА_1 вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй  ст.277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи   (ст. 37 Закону України „Про друковані  засоби масової інформації”), у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Отже, факти, які б доводили, що згадана вище публікація мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивачки, відсутні.

При цьому, суд не приймає до уваги пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7,  оскільки вищевказані свідки не змогли пояснити, які конкретно  неправдиві відомості  щодо позивачки              ОСОБА_1  були опубліковані  в статті.

За таких обставин,  на підставі норм Конституції України, ст.277 ЦК  України,                                       ст. 47-1 Закону України „Про інформацію”, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, позовні вимоги є необґрунтованими,  тому задоволенню не підлягають, а відповідно не підлягають задоволенню і вимоги в частині відшкодування морально (немайнової)   шкоди в грошовому виразі.

Керуючись ст.ст.10,11,60,209, 212, 213, 214, 215  ЦПК України, суд,  –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3  і  редакції газети „Новый город”  про захист  честі, гідності, ділової репутації та відшкодування  моральної (немайнової) шкоди  -   відмовити.

Рішення  може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області  через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області  шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти  днів з  дня  його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                 Т.В. Серебрякова