У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Кірюхіної М.А.
суддів Адаменко О.Г.
Руснак А.П.
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу та про притягнення до кримінальної відповідальності, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 14 грудня 2007 року,-
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, яку уточнив у судовому засіданні та остаточно просив стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 37060 грн., 20% річних та судові витрати по справі у розмірі 420 грн. Крім того, позивач просив спрямувати до прокуратури м. Ялта справу щодо шахрайських дій відповідача з підстав неповернення боргу, якщо таке буде встановлено при розгляді справи. Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір позики грошових коштів, за умовами якого відповідач отримав від позивача 30000 грн., що еквівалентно 6 000 доларів США, які зобов’язався повернути у строк до 08 червня 2007 року, про що було складено відповідну розписку, проте, прийняті на себе зобов’язання відповідач ОСОБА_6 не виконав.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 14 грудня 2007 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 у відшкодування боргу за договором позики 30000 грн.
Стягнуто ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати по справі у сумі 420 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 01 квітня 2009 року апеляційна скарга ОСОБА_6 на дане рішення суду прийнята до розгляду, а апеляційна скарга ОСОБА_5 на це ж рішення ухвалою від 16 січня 2009 року визнана неподаною та повернена апелянтові.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 травня 2009 року рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 14 грудня 2007 року в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_5 про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності скасовано і в цій частині провадження закрито. В іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2010 року скасована ухвала судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2009 року, справа передана до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову, з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача 20 відсотків річних на суму боргу 30000 грн. за період з 08 вересня 2006 року до 08 січня 2008 року в сумі 8000 грн., а також надіслати матеріали справи до прокуратури м.Ялти і порушити кримінальну справну відносно ОСОБА_6 за ознаками ст. 190 КК України. ОСОБА_5 посилається на те, що судове рішення в частині відмови в задоволенні позову незаконне і необґрунтоване. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що виплата процентів та інфляційних утрат передбачена законодавством України, а суд не врахував, що він, ОСОБА_5, брав у борг 30000 грн. у третьої особи під 20 відсотків річних. Крім того, посилається на те, що суд не викликав свідків, які могли б підтвердити, що ОСОБА_6, отримуючи спірну суму в борг, діяв з метою привласнення отриманих коштів. не маючи наміру їх повертати.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення 20 відсотків річних від простроченої суми та порушення кримінальної справи суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому суд визнав встановленим, що укладеним договором займу не передбачена сплата відсотків від простроченої суми, а навпаки, у розписці зазначено, що гроші в сумі 30000 грн. отримані у борг без сплати процентів. Відмовляючи у позові про порушення кримінальної справи за ознаками шахрайства, суд виходив з того, що із даною заявою позивачу слід звертатися до прокуратури.
З висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 20 відсотків річних колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону, а рішення в частині відмови в порушенні кримінальної справи та направлення справи до прокуратури м.Ялти підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі у цій частині, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 08 вересня 2006 року між сторонами по справі укладено договір позики, що підтверджується розпискою ОСОБА_6 від 08 вересня 2006 року про отримання у ОСОБА_5 грошей у сумі 30000 грн., що еквівалентно 6000 доларів США у борг без процентів строком до 08 червня 2006 року.
Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача 20 відсотків річних за процентів за договором позики, оскільки безоплатний характер відносин між сторонами прямо передбачено у тексті розписки, виданою ОСОБА_6, в якій зазначено, що гроші в сумі 30000 грн. отримані у борг без сплати процентів.
Посилання позивача у апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не врахував приписи ст. 625 ЦК України, якою передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, що є різновидом неустойки як одним із видів цивільно – правової відповідальності за порушення зобов’язання, колегія суддів відхиляє, оскільки з такими вимогами ОСОБА_5 до суду не звертався. Зі змісту позовної заяви, та пояснень позивача вбачається, що вимоги про сплату 20 відсотків річних він пред’явив не як стягнення санкції за прострочення суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України, а як плату за користування його грошовими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується висновків суду в частині відмови в задоволенні позову про порушення кримінальної справи за ознаками шахрайства відносно ОСОБА_6 та направлення справи до прокуратури м.Ялти, то колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення у цій частині із закриттям провадження по справі, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 4 КПК України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Згідно з ч.4 ст. 98 КПК України суддею порушуються справи, зазначені в частині 1 ст. 27 КПК України – ст. 125, 126, 356 КК України. Вирішення питання про порушення кримінальних справ за ознаками інших злочинів до компетенції суду не відноситься.
Таким чином, вимоги позивача про порушення кримінальної справи за ознаками шахрайства відносно ОСОБА_6(ст.190 КК України) та направлення справи до прокуратури м.Ялти підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі.
Зважаючи на викладене вище, рішення суду в даній частині підлягає скасуванню з підстав із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, оскільки справа за даними вимогами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рішення суду в частині стягнення суми боргу не оскаржене, тому висновки суду у цій частині не можуть бути предметом апеляційного перегляду.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304, 307, 308, 313, 316,317, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 14 грудня 2007 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову про порушення кримінальної справи та провадження по справі у цій частині закрити.
В решті це ж рішення залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Судді