Копія Справа № 2- 3047/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2011 року м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого судді: Юхно С.П.,
при секретарі Гарест О.М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “БГ Банк”, ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним та повернення сторін договору в попередній стан, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВАТ “БГ Банк”, ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним та повернення сторін договору в попередній стан .
У позові зазначав, що між його сином ОСОБА_2 та ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” 11 грудня 2006 року укладено договір про надання кредиту в формі овердрафту по банківській платіжній картці. На даний час правонаступником вказаного банку є ВАТ “БГ Банк”. Вказаний кредитний договір укладений з порушенням вимог ст. 345 Господарського кодексу України, ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки він не містить істотних умов, а саме мети, виду забезпечення зобов’язань позичальника, строку оплати відсотків за користування кредитом, відсутні документи, що підтверджують повноваження директора Київської філії ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” Кушнір Г.О. на укладення даного договору. Зважаючи на те, що він, як батько, не знав про укладення його сином кредитного договору, згоди на його укладення він сину не давав, кошти отримані за цим договором син не витратив на потреби його сім»ї, просив суд визнати недійсним оспорюваний договір та зобов’язати сторони договору повернути одна одній все, що отримано на виконання кредитного договору.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному об’ємі.
Представник відповідача – Банку – позовні вимоги не визнав та заперечував щодо їх задоволення, суду пояснив, що
Відповідач по справі ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, але суду надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 38).
Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася та не повідомила суд про причини неявки, заяви про відкладення справи не подала.
Як пояснив позивач по справі представник його сина не з’явилася в судове засідання у зв’язку з хворобою. Він не заперечує щодо розгляду справи за її відсутності.
За даних обставин суд приходить до висновку про можливість розглянути справу без участі даного представника відповідача
Суд, вислухавши пояснення позивача, представників відповідачів та, дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Відповідач по справі ОСОБА_2 11 грудня 2006 року уклав з ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” договір № 151 про надання кредиту в формі овердрафу по банківській платіжній картці (а.с. 10-14). 19 грудня 2006 року сторони по договору уклали договір № 1 про внесення змін та доповнень до вказаного договору (а.с. 47).
Згідно п. 1.2 витягу із Статуту ВАТ “БГ Банк” (а.с. 61) ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” змінило назву на ВАТ “БГ Банк”, який є право наступником прав та обов’язків ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства”.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що ВАТ “БГ Банк” є належним відповідачем по даній справі.
Як зазначено в кредитному договорі № 151 від 11 грудні 2006 року (а.с. 10-14) та договорі № 1 від 19 грудня 2006 року про внесення змін та доповнень (а.с. 47) вказані договори від імені Банку укладено директором Київської філії ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” Кушнір Галиною Олександрівною, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 02 лютого 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Повноваження Кушнір Г.О. на укладення від імені Банку кредитних договорів підтверджуються копією довіреності від 02 лютого 2006 року (а.с. 48, 49).
Відповідно до рішень директора Київської філії ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” Кушнір Г.О. № 37/О від 11 грудня 2006 року прийнято рішення про надання кредиту в формі овердрафту по банківській платіжній картці ОСОБА_2 на поточні потреби в сумі 10 000 грн. (а.с.50)
Рішенням директора Київської філії ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” Кушнір Г.О. № 43/О від 19 грудня 2006 року збільшено ОСОБА_2 ліміт по кредитному договору до 20 000 грн. (а.с. 51).
Згідно копії Банківської ліцензії № 140, яка видана Національним банком України (а.с. 52), ВАТ “Універсальний банк розвитку та партнерства” мав право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”.
Таким чином посилання позивача на ту обставину, що директор Київської філії Банку Кушнір Г.О. не була уповноважена укладати даний кредитний договір, як на підставу недійсності оспорюваного кредитного договору, є безпідставними та спростовуються дослідженими судом матеріалам цивільної справи.
Як вбачається із змісту кредитного договору № 151 від 11 грудні 2006 року (а.с. 10-14) та договору № 1 від 19 грудня 2006 року про внесення змін та доповнень (а.с. 47) відповідач по справі ОСОБА_2 укладав з Банком договір як фізична особа. Отже до умов вказаного договору повинні застосовувати норми ЦК України, як це визначено статтями 1, 2 ЦК України, а посилання позивача на те, що оспорюваний договір не містить істотних умов, які визначені ст. 345 ГК України, є безпідставними та суперечать чинному законодавству.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту, тому до умов даного договору повинно застосовуватися вимоги статей 1046, 1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Частина 2 ст. 1054, глави 72, параграфу 2 ЦК України визначає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Таким чином до відносин за кредитним договором застосовуються положення, які регулюють порядок укладення договору позики.
Згідно ст. 1046, глави 71, параграфу 1 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно п. 1.1. оспорюваного договору овердрафт – короткостроковий кредит, що надається Банком позичальнику понад залишок грошових коштів на рахунку, в межах ліміту овердрафту шляхом дебетування рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо по рахунку.
Пунктами 2.1. – 2.4 цього договору(а.с. 10, 47) визначено, що Банк надає позичальнику овердрафт з лімітом 20 000 грн. 00 коп. для здійснення трансакцій із застосуванням банківської платіжної карточки з рахунку при відсутності або недостатності власних коштів позичальника на рахунку. Позичальник сплачує за користування овердрафтом 22% річних. Банк надає позичальнику овердрафт протягом строку з 11 грудня 2006 року по 11 грудня 2007 року. Строк безперервного користування овердрафтом 365 календарних днів.
Порядок надання, погашення овердрафту та сплати відсотків за користування овердрафтом визначено в розділі 3 договору.
У своїх письмових поясненнях відповідач ОСОБА_2 (а.с. 36) підтверджує той факт, що він 11 грудня 2006 року уклав з Банком договір про надання кредиту в формі овердрафту.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в оспорюваному договорі визначено всі істотні умови договору, а сторони договору при його підписанні досягли згоди з усіх істотних його умов, тому твердження позивача з даного приводу є безпідставними та спростовуються дослідженими судом матеріалами справи.
У позовній заяві та в судовому засіданні позивач вказує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.
Частина 1 статті 215 ЦК України передбачає, що підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.
Вказана стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учаснику правчину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.
Інших підстав визнання договору недійсним позивачем не вказано.
Під час розгляду справи позивач не надав суду докази того, що зміст оспорюваного договору суперечить вимогам ЦК України або іншого законодавства.
Як встановлено в судовому засіданні директор Київської філії Банку Кушнір Г.О. на момент укладення договору була уповноважена на його укладення, що підтверджується копіями довіреності (а.с. 48,49) та ліцензії Банку (а.с. 52), а відповідач по справі ОСОБА_2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки згідно копії його паспорту (а.с. 18) він на момент укладенні договору досяг повноліття та мав повних 24 роки, а доказів того, що він є не дієздатним, а тому не міг укладати даний договір, сторони по справі суду не надали.
Таким чином суд приходить до висновку, що сторони кредитного договору на момент його укладення уклали мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як зазначив відповідач ОСОБА_2 у письмових поясненнях (а.с. 36) він уклав договір кредиту у зв’язку з тим, що виконував обов’язки директора ТОВ «Лінія цифр» та йому були необхідні кошти для ведення господарської діяльності (а.с. 36).
Представник Банку не заперечував того факту, що Банк надав позичальнику кредит, а перераховані Банком кошти на карточку використовувалися позичальником.
Доказів того, що відповідачі по справі ОСОБА_2 та Банк не мали наміру укласти договір під час розгляду справи не надано. Крім того суду не надано доказів того, що сторони укладаючи даний договір не мали на меті, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що волевиявлення сторін договору було спрямоване на укладення кредитного договору та вони бажали настання правових наслідків, що пов’язані з укладенням та виконанням умов даного договору.
Беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини та детально їх проаналізувавши, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, що в момент вчинення кредитного договору його сторони порушили вимоги статей 203, 215 ЦК України, що є підставою для визнання правочину недійсним .
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов’язання сторін кредитного договору повернути одна одній все те, що отримали на його виконання, суд приходить до наступних висновків:
Під час розгляду справи позивач не зміг конкретизувати вказану позовну вимогу та чітко зазначити що саме сторони по договору отримали на його виконання та що суд повинен зобов’язати сторони по договору повернути одна одній
Крім того, враховуючи те, що під час розгляду справи суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, тому позовні вимоги в частині зобов’язання сторін по договору повернути одна одній все те, що отримали на його виконання, задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Позивач не надав суду доказів того факту, що його син – відповідач по даній справі ОСОБА_2 на момент укладення кредитного договору проживав разом з ним та вів спільне господарство.
У судовому засіданні позивач пояснив, що у червні місяці 2006 року його син переїхав жити до м. Києва, де постійно проживав та працював.
У письмових пояснення відповідач ОСОБА_2 зазначав, що з кінця 2006 року він виконував обов’язки директора ТОВ “Лінія цифр”. Зважаючи на необхідність ведення господарської діяльності Товариства, яка полягала у вчасному придбанні витратних матеріалів та інших товарів, він уклав 11 грудня 2006 року кредитний договір у формі овердрафту. Отримані кошти по кредиту він витратив на господарську діяльність Товариства (а.с. 36).
Згідно довідки Полтавської виправної колонії від 10 серпня 2010 року (а.с. 17) відповідач по справі ОСОБА_2 засуджений 17 липня 2008 року Дарницьким районним судом м. Києва.
Отже відповідач ОСОБА_2 на момент укладення кредитного договору очолював Товариство та проживав у м. Києві, вів імені Товариства він господарську діяльність.
Зважаючи на викладені обставини суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 разом з батьком не проживав, не був з ним пов'язаний спільним побутом та не мав взаємних з ним прав та обов’язків.
За даних обставин суд приходить до висновку, що укладення відповідачем ОСОБА_2 з Банком кредитного договору інтереси позивача ОСОБА_1 не порушує, тому доводи позивача з даного приводу є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 60, 209, 212, 218 ЦПК України, ст. ст. 205, 215, 216, 638, 1046, 1054 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “БГ Банк”, ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним та повернення сторін договору в попередній стан.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Вірно
Суддя Ленінського районного
суду м. Полтави С.П. Юхно