Виноградівський районний суд Закарпатської області

____________________________________________________________                 

Справа  № 2-а-86/11

Категорія 70

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 січня 2011 року                                                             м.Виноградів

          Суддя Виноградівського районного суд Закарпатської області Рішко Г.І., розглянувши відповідно ст.183-2 КАС України в порядку скороченого провадження  адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Виноградівському районі про стягнення недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до Виноградівського районного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Виноградівському районі про стягнення недоплачених сум щомісячної соціальної допомоги дітям війни та  зобов’язання щомісячно проводити нарахування належних 30% мінімальної пенсії по віку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за № 2195-IV (надалі Закон України № 2195-IV) належить до соціальної категорії «Дитина війни», та відповідно до статті 6 Закону України № 2195-IV з 01 січня 2006 року має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімального пенсії за віком. У 2006-2010 роках така допомога їй не виплачувалася в належному розмірі, в той час як Рішенням Конституційного Суду України  № 6-рп/ 2007  від 9 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції  України окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007  рік», якими було зупинено норми Закону України № 2195-IV “Про соціальний захист дітей війни”. Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено у новій редакції, і, зокрема, внесено зміни, якими змінено розмір підвищення та встановлено що дане підвищення виплачується у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, і становить 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. вищевказані зміни, зокрема, викладення в новій редакції статті  6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  що були внесені  Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Вказує позивачка, що відповідачем відповідної соціальної допомоги не виплачено за період з 20.06.2010 року по 20.12.2010 року, а тому позивачка цю суму просить стягнути з відповідача, відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та зобов’язати відповідача і надалі щомісячно проводити нарахування належних 30% мінімальної пенсії по віку.

Відповідачем подано заперечення проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, яке мотивовано тим, що норма закону, якою встановлено право дітей війни на підвищення, не вказує який саме орган здійснює нарахування та виплату вказаного підвищення. Крім того, дана норма була зупинена законом про бюджет у 2007 році. Також, законом встановлено, що фінансування витрат на вказане підвищення здійснюється із державного бюджету, а не із бюджету Пенсійного фонду. Реалізація пенсійних програм здійснюється за рахунок Пенсійного фонду України. Тому відповідач вважає свої дії такими, що вчинені виключно у межах та на підставі повноважень, визначених Конституцією та законами України. крім того, мінімальний розмір пенсії за віком на думку відповідача може застосовуватися виключно для визначення розміру пенсії. Чіткого механізму надання підвищення дітям війни такі не встановлено.

З врахуванням того, що у справі наявні та достатні докази, суд приходить до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання, відтак суддя у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по  суті,  суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що позивач є «дитиною війни» в розумінні статті  1  Закону України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни».  Відповідно до статті 6  Закону України № 2195-IV позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком.

          Пунктом 12 ст.71  Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" дію статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни»  було зупинено, як  було  зупинено цю ж норму в 2006 році Законом України “Про внесення змін  до Закону України  “Про  державний бюджет України на 2006 рік”.

          Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені  цим Законом, не можуть  бути  обмежені  або скасовані  іншими нормативно-правовими актами.

          Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, статті 71 пункту 12 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік".

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

          Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Суд також констатує, що рішень щодо аналогічних норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», яким у 2006 році зупинялася дія статті 6 Закону України № 2195-IV Конституційним Судом України не приймалося.

          Крім того, Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено у новій редакції, і, зокрема, внесено зміни, якими змінено розмір підвищення та встановлено що дане підвищення виплачується у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, і становить 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Однак, знову Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. вищевказані зміни, зокрема, викладення в новій редакції статті  6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  що були внесені  Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

          Цим же Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. зазначено, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.  Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року зворотної дії в часі не має, а відтак на період до 22.05.08р. не поширюється.

          Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.           

          А щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%,  то суд приходить до наступних висновків.

          Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          При цьому,  ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

          Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачки є управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі. Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що саме  управління Пенсійного фонду України  у Виноградівському районі є належним відповідачем по даній справі.

Розмір підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.          У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже відповідно до положень вказаного закону пенсія позивачки повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

При цьому розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно з пп. 7 п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином позивачка має право на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування вказаного підвищення є незаконною.

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідачі порушили норми права, які регулюють спірні відносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконними та зобов'язати відповідачів провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

          За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачкою  вимог та наданих нею доказів,  які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги  підлягають  до часткового задоволення.  

На підставі викладеного, керуючись ст.64 Конституції України, ст.ст.3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6,18, 19, 99, 100, 102,104, 183-2 КАС України,  суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до управління пенсійного фонду України у Виноградівському районі про стягнення недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»–  задовольнити частково.  

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області здійснити ОСОБА_2 перерахунок пенсій з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та провести відповідні виплати з 28.06.2010  року в розмірах, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

          Стягнути із управління Пенсійного Фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області, на користь позивачки ОСОБА_2 судові витрати по справі : 3-40 грн. держмита.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя           Г. І. Рішко