копія     2-87/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    1 грудня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Мухоїд Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Димерської селищної ради Вишгородського району, третя особа – Інспекція ДАБК у Київській області, про поділ житлового будинку та визнання права власності на самочинне будівництво,     та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа – Димерська селищна рада Вишгородського району про визнання самовільного будівництва незаконним та його знесення,

встановив:

    позивачі звернулися до суду з даним позовом, посилаючись на не досягнення згоди з відповідачкою стосовно поділу спільного житлового будинку АДРЕСА_1, а тому порушують питання про його поділ в натурі, відповідно до визначених у праві спільної власності часток та фактично використовуваних ними приміщень. Крім того висувають вимоги стосовно визнання права власності на самочинно зведене будівництво.

    Відповідачка звернулася із зустрічним позовом, посилаючись на те, що позивачі з порушенням порядку використання спільного житлового будинку, без її згоди та належного дозволу, зробили добудову, внаслідок чого сталося руйнування її частини будинку й порушення її прав, а тому просить визнати таку добудову самочинною і знести.

    Позивачі та їх представник просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав, проти зустрічного позову заперечили.

    В судовому засіданні неодноразово змінювали позовні вимоги й остаточно просили визнати право власності за ОСОБА_3 на самочинно збудовані котельню 5, мансарду, що складається з вітальні 4-1, житлової кімнати 4-2, санвузлу 4-3, а за ОСОБА_4 на сарай «Б».

    Крім того просили поділити спірне нерухоме майно й ОСОБА_3 виділити квартиру № 3 (магазин), що складається з торгівельного залу 3-1, підсобного приміщення 3-2, котельні 5, мансарди 4, вітальні 4-1, житлової кімнати 4-2, санвузлу 4-3; ОСОБА_4 квартиру № 1, яка складається з кухні 1-1,  житлових кімнат 1-2, 1-3, 1-4, коридору 1-5, коридору (2), комори (2), сараю «Б», туалету «Ж»; а ОСОБА_5 квартиру № 2, яка складається з кухні 2-1, житлової кімнати 2-2, коридору 2-3, комори 2-4.

    Відповідачка та її представник проти первісного позову заперечили й наполягали на тому, що самочинне будівництво проведено без згоди співвласника і є порушенням прав ОСОБА_5, а тому, уточнивши позовні вимоги, наполягали на поновленні її прав шляхом знесення такого будівництва.

    Представник селищної ради просив розглянути справу без своєї участі. Представник Інспекції ДАБК в судове засідання не прибув.

    Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

    Як убачається з матеріалів справи, сторонам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 й зокрема: ОСОБА_3 належить ? його частина, ОСОБА_4 – ? і ОСОБА_5 – ?.

    Рішеннями виконкому Димерської селищної ради від 26 червня 2002 року та 29 січня 2004 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 погоджено проведення капітального ремонту та реконструкції ? й ? частин спірного будинку з облаштуванням вбудованого магазину.

    26 грудня 2002 року розпорядженням Інспекції ДАБК затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію та готовність до експлуатації закінченої реконструкцією частини житлового будинку в торгівельний заклад – магазин продовольчих товарів.

    Зазначеним актом від 23 грудня 2002 року визначено, що будівельно-монтажні роботи виконано згідно з проектом та технічними умовами.

    В той же час актом обстеження стану житлового будинку комісією Димерської селищної ради 3 червня 2004 року встановлено аварійний стан кв. № 2 спірного житлового будинку побудованого в 1900 році, який для проживання не придатний.

    Між сторонами склався певний порядок користування спільним житловим будинком. Зокрема ОСОБА_4 і ОСОБА_3 квартирами № 1 і 3 відповідно, а ОСОБА_5 квартирою № 2.

    Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 4919/4920 від 2 червня 2009 року судом установлено наступне.

    Спірний житловий будинок побудовано в 1900 році. Стан несучих та огороджуючих конструкцій основної частини будинку, побудованої в 1900 році, на момент проведення дослідження характеризується як небезпечний та відноситься до аварійного технічного стану. Оскільки в будинку мають місце конструктивні елементи, які відповідають аварійному стану конструкцій, технічний стан всієї основної частини житлового будинку побудованого в 1900 році слід оцінювати як аварійний, що до експлуатації не придатний.

    До початку робіт по реконструкції будинку в 2002 році фізичний його знос знаходився в межах 61-80 % і оцінювався як ветхий. (Стан несучих конструктивних елементів аварійний, а не несучих – дуже ветхий, обмежене виконання елементами будинку своїх функцій). При такому технічному стані житловий будинок не був придатний до його експлуатації.

    Протягом 2002-2005 років у домоволодінні по АДРЕСА_1 співвласником ОСОБА_3 розібрано дерев’яну частину будинку з приміщеннями квартири № 4 й збудовано нову одноповерхову нежитлову прибудову з жилими мансардними приміщеннями, цегляну прибудову до будинку з приміщеннями котельні, що належать ОСОБА_3 нежитлову прибудову з житловою мансардою збудовано на місці, де до 2002 року була розташована частина житлового будинку «А» з приміщеннями квартири № 4, що належали ОСОБА_3

    Крім того співвласником ОСОБА_3 знесено господарські будівлі – дощатий сарай «Г», дерев’яний сарай «Д» та дощату вбиральню «Е» й збудовано нові господарські споруди піноблочний сарай «Б» та дощату вбиральню «Ж».

    Згадане будівництво не могло призвести до обмеження в користуванні ? частини будинку, що належить ОСОБА_5

    За таких обставин доводи відповідачки ОСОБА_5 щодо порушення її прав на користування своєю частиною житлового будинку на наявних у справі доказах не ґрунтуються. При цьому сам житловий будинок, ще до початку його реконструкції, з якою ОСОБА_5 пов’язує порушення своїх прав, вже не був придатний до його експлуатації.

    Не дивлячись на ці обставини й аварійний технічний стан житлового будинку, ОСОБА_5 не вживала заходи щодо своєчасного утримання та збереження спільного майна згідно вимог ст. 360 ЦК України, коли будинок потребував капітального ремонту.

    Згідно ст. 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

    Відповідно до вимог ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого використання спільного майна.

    Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не замінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.  

    Так, згадане будівництво ОСОБА_3 проведено з дотриманням порядку користування спільним житловим будинком.

    Доводи відповідачки про те, що проведене ОСОБА_3 будівництво призвело до руйнації її частини житлового будинку й порушення її прав на користування своєю часткою в спільному майні на матеріалах справи не ґрунтуються, докази про що суду не надано.

    Натомість згідно висновку експерта основною причиною аварійного технічного стану всієї основної частини житлового будинку «А», в тому числі ? частини будинку, що належить ОСОБА_5, побудованої в 1900 році є значне перевищення ефективного строку експлуатації даного будинку в цілому та його несучих конструктивних елементів без проведення їх своєчасного капітального ремонту або заміни.

    Суд погоджується з даним висновком, який відповідає іншим матеріалам справи. Будь-які докази, які б спростували згадані висновки експертизи, суду не представлено.

      Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

    Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

    У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

    Таким чином суд не вбачає в цій справі правових підстав для задоволення зустрічного позову співвласника щодо знесення самочинно зведеного після реконструкції житлового будинку.

    Порушених прав позивачки за зустрічним позовом, як співвласника будинку, які б підлягали захистові шляхом знесення збудованої іншим співвласником своєї частини житлового будинку в порядку ст. 376 ЦК України, суд не вбачає і вважає, що таке будівництво проведено з дотриманням вимог статей 356 і 357 ЦК України й до порушення прав іншого співвласника не призвело.

    Разом з тим достатні підстави для визнання права власності на нього згідно ст. 376 ЦК України та його поділу між співвласниками в справі не встановлено.

    Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано судом, якщо це не порушує права інших осіб, і лише на вимогу власника (користувача) земельної ділянки.

    Так, земельна ділянка під спірним житловим будинком сторонами не приватизована, правовстановлюючі документи на неї, про які йдеться в статтях 125 і 126 ЗК України, відсутні.

    Наявний в справі договір оренди земельної ділянки від 1 жовтня 2001 року припинено, а в договорі оренди від 4 січня 2005 року земельна ділянка, що надається в оренду не визначена. Дані про державну реєстрацію цього договору згідно вимог статей 125 і 126 ЗК України в справі відсутні.

    Кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

    Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів шляхом видачі забудовнику сертифікату відповідності таких будівель державним будівельним нормам, стандартам і правилам, може відбутися в порядку встановленому вимогами Закону України «Про планування і забудову територій», Постановами Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1035 та від 8 жовтня 2008 року № 923.

    Зазначені дії вчинюються в позасудовому порядку згідно ст. 301 Закону України «Про планування і забудову територій» і лише за наявності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено такий об’єкт.

    За таких обставин достатні підстави передбачені ст. 376 ЦК України для визнання права власності на самочинне будівництво в цій справі відсутні й порушених прав позивачів, які б слід було захистити в судовому порядку в цій справі не встановлено.

      Разом з тим слід зазначити і те, що суд не вправі визнати право власності за позивачкою ОСОБА_4 на окрему самочинно зведену господарську будівлю і зазначає, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі відповідно до вимог статей 186 і 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку) і складовою частиною права власності на нього. Окреме право власності на ці споруди в судовому порядку визнано бути не може.

    В такому випадку оформлення питання про прийняття в експлуатацію об’єкту нерухомості має здійснюватися уповноваженими органами в спосіб встановлений законом.

    З цих же підстав суд не може задовольнити позов у частині поділу спірного будинку, який має самочинно зведені споруди, що перешкоджають здійсненню правомірного поділу такого будинку.

    За таких обставин підстав для визнання права власності на самочинно побудовані споруди й поділ спільного будинку з такими спорудами в цій справі не вбачається, а тому в задоволенні первісного позову слід відмовити.

    На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

    в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовити.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Ў