2 «А»-1263/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2010 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Чірков Г.Є. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
встановив:
позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 2007 по 2010 роки він, як дитина війни, не отримував соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому просив визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати його здійснити такий перерахунок, та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни в період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, 22 травня по 31 грудня 2008 року та 01 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року, разом з поновленням пропущеного процесуального строку.
Позов розглянуто в порядку ст. 183-2 КАС України.
Відповідач надіслав суду свої заперечення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням Пенсійного фонду України в Вишгородському районі та позивачкою з приводу виплати державної соціальної допомоги на дітей війни.
При вирішенні цієї справи суд застосовує Закон України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності 01 січня 2006 року і є чинним на час розгляду справи (далі закон), та Конституцію України.
Згідно зі статтями 8 і 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом установлено, що позивач згідно ст. 1 Закону є дитиною війни, який знаходяться на обліку у відповідача, як пенсіонер та має право на державну соціальну підтримку в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, запроваджену з 1 січня 2006 року ст. 6 цього ж Закону.
Всупереч Закону позивачеві виплачувалась така допомога згідно Постанови Кабінетів Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 у розмірі меншому від встановленого Законом.
Суд зазначає, що відповідно до статей 21 і 22 Конституції України конституційні права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітей війни встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі прав дітей на отримання соціальних виплат у вказаних вище розрахункових величинах.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зазначено у рішеннях N2 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року та N2 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року) пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
До них зокрема, належать й дійти війни, яким призначається доплата до пенсії за спеціальним законом про їх статус.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів статтею 22 Конституції України не допускається.
Згідно ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України, а тому питання визначення розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, є також предметом виключно законів України.
За висновком Конституційного Суду України зупинення законом України про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України не відповідає статтям I,3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статі 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Таким чином, суд вважає, що дії Управління щодо невиплати позивачам доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам ст. 6 Закону.
Згідно статей 1 і 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсій за віком, та який щорічно затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
При цьому прожитковий мінімум є базовим соціальним стандартом (ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"), який визначається виключно законами України.
Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивачів, які підлягають захистові, а пред'явлений позов частковому задоволенню з урахуванням наведеного вище.
Що стосується зобов’язань виплатити щомісячну доплату в конкретному розмірі, то суд не вправі визначити грошову суму, яку належить нарахувати та виплатити позивачу, в зв’язку з тим, що вчинення цієї дії є виключною компетенцією відповідача.
Разом з тим підстав для зобов’язання відповідача здійснити виплату недоотриманої доплати до пенсії за минулий час разом із відновленням пропущеного процесуального строку згідно ст. 99 КАС України не встановлено.
При цьому, виходячи з характеру спірних публічних правовідносин, які передбачають здійснення на користь позивача періодичних виплат протягом тривалого часу, позивач міг і повинен був дізнатися про порушення своїх прав з часу здійснення відповідних виплат у розмірі меншому від встановленого законом.
З урахуванням наведеного відповідача слід зобов’язати здійснити перерахунок і виплату пенсії і доплат до неї в розмірах установлених Законом, який суд вважає необхідним здійснити з 13 червня 2010 року, відповідно до імперативних вимог ст. 99 КАС України, виходячи з шестимісячного строку для звернення до суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 160-163, 183-2 КАС України,
постановив:
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на дітей війни.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області виплатити ОСОБА_1 недоплачену державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 13 червня 2010 року по 13 грудня 2010 року з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня її отримання шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.
Постанова є остаточною крім випадків її оскарження в апеляційному порядку.
Суддя