СПРАВА №2-7381/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

22 грудня 2010 року                                                                                                             м.Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді: ДВІРНИК Н.В.,

при секретарі: Шамієвій С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

           26.07.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позов наступним. Позивач з 24.05.2007 року працював на посаді слюсаря з ремонту автомобілів у ПАТ «Таврія-Авто». Наказом № 204-К від 24.06.2010 року його було звільнено за п.2 ст. 41 КЗпП України. Наказом № 324-к від 03.09.2010 року «Про внесено зміни до наказу від 24.06.2010 року № 204-к», з зазначенням, що позивача звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. Позивач вважає його звільнення незаконним,  в зв’язку з чим просить скасувати накази про звільнення, поновити його на роботі, зобов’язати ПАТ «Таврія-Авто» видати трудову книжку,  зробивши в неї запис, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі, стягнути 30000 грн на відшкодування моральної шкоди.

       В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на ту обставину, що відповідачем права позивача були відновлені, оскільки в наказ про звільнення ОСОБА_1 були внесені відповідні зміни про звільнення його за ст. 38 КЗпП України замість звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України, виплачено середній заробіток за період з 25.06.2010 року по 06.09.2010 року.

       У судовому засіданні позивач вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Наполягав на тому, що він був вимушений написати заяву про звільнення, проте скористатися своїм правом відкликати заяву впродовж двох тижнів він не зміг, оскільки його було відсторонено від роботи, після чого звільнено.

      У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, пояснивши, що позивачем заяву про звільнення було написано з метою уникнути відповідальності за заподіяну шкоду підприємству внаслідок пошкодження автомобілю. В свою чергу, в наказ про звільнення ОСОБА_1 були внесені зміни і він вважається звільненим за власним бажанням.

      Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення сторін, проаналізувавши і оцінивши надані сторонами  докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

      Відповідно ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60  ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

      Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносин.

      Наказом 3 75-к від 24.05.2007 року ОСОБА_1 прийнято на посаду ріхтовщика до Виробнично-торгівельної філії ВАТ «Таврія-Авто» з іспитовим строком 1 місяць. У подальшому наказом від 27.08.2009 року його переведено слюсарем з ремонту автомобілів на дільницю «Сімферопольська СТО-2» головного підприємства ВАТ «Таврія-Авто» (а.с. 60-61). Наказом № 204-К від 24.06.2010 року його було звільнено за п.2 ст. 41 КЗпП України. Наказом № 324-к від 03.09.2010 року «Про внесення змін до наказу від 24.06.2010 року № 204-к», внесено зміни до останнього, з зазначенням, що позивача звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. За період з 26.06.2010 року по 06.09.2010 року ОСОБА_1 виплачено середній заробіток у розмірі 3067,39 грн (а.с. 63).

       Ці обставини встановлені судом, підтверджені доказами у справі, сторонами не заперечуються.

       При вирішенні спору суд приймає до уваги, що відповідачем визнано помилкове звільнення позивача за п.2 ст. 41 КЗпП України, наслідком чого було видання наказу про зміну підстав звільнення, з виплатою ОСОБА_1 середнього заробітку за період з часу звільнення до внесення змін до наказу.

       Проте суд вважає, що права ОСОБА_1 у трудових правовідносинах відновлені у повному обсязі не були, виходячи з наступного.

       Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

       Цією статтею також передбачена можливість працівника розірвати трудовий договір у визначений ним строк.

      Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладений на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

      За таких підстав, за власним бажанням працівник має право, згідно ст. 38 КЗпП України, звільнитися з роботи у зазначений ним строк, хоча б в день написання заяви, в свою чергу, якщо працівником у заяві про звільнення за власним бажанням такого строку не зазначено, він має право впродовж двох тижнів відкликати свою заяву, що є додатковою гарантією для працівників в сфері трудових правовідносин.

      ОСОБА_1 заяву про звільнення за власним бажанням, що стало підставою для його звільнення за наказом 324-к, подано  24.06.2010 року, без зазначення строку його звільнення. За таких підстав ОСОБА_1 мав передбачену Законом можливість відкликати свою скаргу впродовж двох тижнів, проте ОСОБА_1 24.06.2010 року звільнено за інших підстав, що у подальшому визнано відповідачем помилковим. В свою чергу позивач бажає працювати на підприємстві і бажає скористатися своїм правом відкликати заяву про звільнення за власним бажанням.

     Суд відновлює права  ОСОБА_1  в сфері трудових правовідносин, визнає накази про його звільнення незаконними, поновлює позивача на роботі зі стягненням за час вимушеного прогулу середнього заробітку.

     При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується Порядком обчислення середньої  заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100. Згідно абзацу 3 пункту 2 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється судом,  виходячи із середньоденного заробітку, як це передбачено у пункті 8 зазначеного вище Порядку.

     Середньоденна заробітна плата за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача, складала (4983,25 + 357,59) : 38 робочих днів = 140,55  грн (а.с. 70). В зв’язку з цим, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.06.2010 року по 22.12.2010 року складає 140,55  грн  х 138 робочих днів =  19395,90 грн. З вирахуванням вже виплаченої суми в розмірі 3067,39 грн (а.с. 63) з відповідача необхідно стягнути 16328,51 грн.  

     Суд вважає поновлення судом прав позивача з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу достатньою компенсацією його моральних страждань, внаслідок чого у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди у грошовому еквіваленті суд відмовляє.

    У частині позовних вимог щодо зобов’язання  ПАТ «Таврія-Авто» видати трудову книжку,зробивши в неї запис, суд відмовляє, оскільки з книги реєстрації трудових книжок вбачається, що її було видано ОСОБА_1 (а.с. 74).

    Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі,  питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

     На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

        Позов задовольнити частково.

             Визнати незаконним наказ № 204-к від 24 червня 2010 року Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» про звільнення ОСОБА_1  з посади слюсаря з ремонту автомобілів Сімферопольського СТО-2 ПАО «Таврія-Авто», згідно п.2 ст. 41 КЗпП України.

              Визнати незаконним наказ № 324-к від 03.09. 2010 року Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» про внесення змін до наказу № 204-к від 24 червня 2010 року про звільнення ОСОБА_1  з посади слюсаря з ремонту автомобілів Сімферопольського СТО-2 ПАО «Таврія-Авто», з зазначенням, що його звільнено за ст. 38 КЗпП України.

            Поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря з ремонту автомобілів Сімферопольського СТО-2 Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто».

           Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.06.2010 року по 22.12.2010 року у розмірі 16328,51 грн.

            Допустити негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі  та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

           В задоволенні іншої частини позову відмовити.

           Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» у дохід державного бюджету м.Сімферополя  витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 120 грн, у бюджет Центрального району м.Сімферополя судовий збір у розмірі 163,30 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного   суду АР Крим через  суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СУДДЯ:                                                                                                              Н.В.ДВІРНИК