копія      7/2-392/07

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого - судді                                                Чіркова Г.Є.,

при секретарі                                                                 Авраменко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк" в особі представника ОСОБА_1до ОСОБА_2та ОСОБА_3про стягнення заборгованості, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору недійсним,

встановив:

представник позивача звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення відповідачем ОСОБА_4договірних зобов'язань щодо повернення кредиту та сплаті процентів, забезпечення виконання яких за договором поруки покладено на відповідача - ОСОБА_3, що є підставою для стягнення з них солідарно суми заборгованості та неустойки в уточненому розмірі 72 082 грн. 31 коп.

Первісна ціна позову складала 180 667 грн. 65 коп.

Відповідач ОСОБА_3позов не визнав і звернувся із зустрічною позовною заявою до „Укрсоцбанку" про визнання договору поруки недійсним, посилаючись на те, що його зміст суперечить вимогам Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

У судовому засіданні представник позивача просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Посилаючись на умови договорів кредиту та поруки, укладених з відповідачами, стверджував про їх порушення. Зокрема, ствердив, що відповідач ОСОБА_4 порушив договірні зобов'язання й наданий йому кредит та проценти за користування ним не повернув, а тому він та поручитель - ОСОБА_3є солідарними боржниками, з яких слід стягнути суму заборгованості разом з передбаченою договором неустойкою у відповідній сумі.

Уточнюючи розмір позовних вимог у поданій суду письмовій заяві, представник позивача обґрунтовував це реалізацією 7 листопада 2006 року заставленого майна, внаслідок чого заборгованість відповідача ОСОБА_4за договором кредиту була частково погашена в розмірі 111 010 грн. 46 коп.

В судовому засіданні представник позивача ці обставин не підтримував і їх заперечив, хоча наполягав на необхідності врахування факту погашення заборгованості у вказаній сумі.

2

Разом з тим, представник позивача не визнав і зустрічний позов відповідача ОСОБА_3, а свої заперечення обґрунтував тим, що вказані у позові підстави до визнання договору поруки недійсним на правовідносинах між банком та поручителем не ґрунтуються.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник первісний позов не визнали і ствердили про порушення прав відповідача, що сталося внаслідок укладення договору поруки, який всіх визначених законом обов'язкових вимог до цього не містить і їм суперечить.

Зокрема, це стосується того, що укладаючи договір поруки, він не дійшов згоди з банком стосовно максимального розміру вимоги забезпеченої обтяженням. До того ж позивач в договорі не поклав на себе обов'язків повідомляти його про реалізацію заставленого майна.

У той же час, укладаючи договір поруки, відповідач розраховував на забезпечення кредитного договору заставою, розмір якої охоплював суму кредиту.

З цих підстав доводили, що позивач порушив права відповідача визначені Законом України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень", коли задовольнив свої вимоги, реалізувавши заставлене майно не в передбачений цим законом спосіб і без дотримання його інших вимог, за пільговою ціною із значно нижчою вартістю такого майна від реальної, поклавши на нього відповідальність по поверненню решти заборгованості, що утворилася внаслідок цього.

Відповідач ОСОБА_4у судове засідання не прибув і причини відсутності не повідомив, про розгляд справи сповіщався у встановленому законом порядку, внаслідок чого сторони просили розглянути справу на підставі наявних доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 18 січня 2006 року АКБ „Укрсоцбанк" надав ОСОБА_4. кредит на придбання автомобіля „Пежо-407 СТ 2.0 Е" 2005 року випуску в розмірі 156 491 грн. строком на 6 років зі сплатою 16 % на рік, про що укладено відповідний договір № 28.

Відповідно до п.п. 1.3-1.3.2 цього договору, такий забезпечено договором застави згаданого транспортного засобу із заставною вартістю, що відповідає суми кредиту, а також договором поруки укладеним з ОСОБА_5.

Останній договір разом із відомостями про його укладення суду не представлено.

29 грудня 2005 року між ТОВ „Ілта" та ОСОБА_4укладено договір купівлі-продажу згаданого автомобіля, вартість якого склала 154 430 грн. 37 коп. і такий 17 січня 2006 року застраховано виходячи із вказаної суми.

19 січня 2006 року на забезпечення кредитного договору між АКБ „Укрсоцбанк" і ОСОБА_4укладено договір застави із визначенням у п. 1.2 заставної вартості автомобіля в розмірі 156 491 грн.

Відповідно до поданих суду розрахунків загальна сума заборгованості за договором кредиту, яка складається із суми неповернутого кредиту, процентів за користування таким та суми штрафу й пені за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідачем ОСОБА_4станом на 6 лютого 2007 року становить 72 082 грн. 31 коп.

3

З цих же розрахунків убачаються дані про часткове погашення кредиту 7 листопада 2006 року в розмірі 111 010 грн. 46 коп., тобто в розмірі обгрунтованому в позовах від 9 і 15 листопада 2007 року, за рахунок реалізації заставленого майна.

Крім того, на забезпечення того ж кредитного договору між АКБ „Укрсоцбанк", ОСОБА_4. і ОСОБА_3. укладено договір поруки, згідно з яким останній поклав на себе обов'язки майнового поручителя, що сталося 7 серпня 2006 року.

Разом з тим, ще 28 квітня 2006 року нотаріусом видано виконавчий напис на звернення стягнення на вказаний автомобіль у розмірі зазначеному в договорі застави, унаслідок порушення ОСОБА_4зобов'язань щодо повернення кредиту.

Представник позивача ствердив, що даний виконавчий напис до виконання до відділу державної виконавчої служби не пред'являвся, а заставлене майно реалізовано в іншій спосіб.

За твердженням представника позивача частина вимог банку за кредитним договором задоволено шляхом звернення стягнення на заставлене майно відповідно до п. 4.4.5 договору застави, тобто за домовленістю з відповідачем ОСОБА_4, який 29 травня 2006 року видав довіреність представнику банку на реалізацію даного автомобіля. Зазначена довіреність наявна в матеріалах справи.

Дану процедуру звернення стягнення на заставлене майно представник позивача вважав законною.

Разом з тим, дані про домовленість кредитора з боржниками стосовно звернення стягнення на заставлене майно в матеріалах справи відсутні. Видача довіреності боржником у такому випадку законом не передбачена, а тому правовою підставою для цього бути не може.

Звертає увагу суд і на те, що договір поруки з Паливодою укладено в той час, коли ОСОБА_4порушив договірні зобов'язання, а позивач мав намір задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Укладаючи цей договір, позивач всупереч його п. 3.3 наявні на той час відомості про порушення зобов'язань з боку ОСОБА_4поручителю не повідомив, хоча вже були наявні підстави, що тягли за собою відповідальність поручителя, як це передбачено в п. 3.1 договору.

Враховує суд і той факт, що даний договір підписом ОСОБА_4не скріплено.

6 листопада того ж року представник банка видав довіреність третій особі на реалізацію згаданого автомобіля, реалізувавши в такий спосіб заставлене майно та задовольнивши вимоги за кредитним договором у сумі 111 010 грн. 46 коп.

При цьому, як за твердженням представника позивача, так і виходячи з матеріалів справи, дана ціна реалізації заставленого майна є меншою від вказаної в договорі, яка в передбачений законом спосіб не визначалася й за домовленістю сторін даних правовідносин не погоджувалася.

4

За змістом ст. 2 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень" /далі Закону/, який серед іншого визначає й правовий режим регулювання забезпечувальних обтяжень рухомого майна, боржником поряд з особою, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов'язання, є і майновий поручитель за таким зобов'язанням.

З цих підстав суд застосовує даний закон при вирішенні цієї справи, а тому твердження представника позивача про інше є безпідставними.

Так, вимогами ст. 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в разі його здійснення в позасудовому порядку, здійснюється лише згідно з вимогами даного Закону.

Статтею 27 Закону на позивача покладено обов'язок письмово повідомляти боржників про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку разом із визначенням конкретного, передбаченого для цього Законом способу, що вчинюється разом з реєстрацією таких відомостей в Державному реєстрі.

При цьому, відповідно до ст. 22 Закону обтяжував і боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням, тобто загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження.

Слід зважити й на те, що відповідно до вимог ст. 24 Закону використання іншого способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися з тією ж вимогою до суду, наприклад, у разі недосягнення згоди з цього питання між сторонами.

Наявність цих обов'язків у позивача його представник заперечив і зазначених прав боржників не визнав, у той час як банк заходів до їх виконання не вживав і про реалізацію заставленого майна відповідачів не повідомляв.

Даним Законом врегульовано детальну процедуру, способи і строки звернення стягнення на заставлене майно з його подальшою реалізацією. їх недотримання позивачем, разом з посиланням на домовленість про інше, на вимогах закону не ґрунтується і безпосередньо призвело до порушення прав боржників, унаслідок реалізації заставленого майна не в передбачений Законом спосіб, за значно меншою ціною від початкової, визначеної умовами договору, яка за правилами згаданого Закону не встановлювалася.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зазначене вбачається із встановлених судом правовідносин.

З наведених вище підстав, суд доходить висновку про порушення позивачем прав боржників - ОСОБА_4та ОСОБА_3.

5

З цього суд зважує на ст. 13 ЦК України, вимоги якої зобов'язують осіб при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії пов'язані із зловживанням правами в інших формах.

Судом встановлено, що позивач в цій справі вийшов за межі наданих йому прав, покладених на нього обов'язків не виконав і допустив порушення прав відповідачів, а тому згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України, зазначене є підставою до відмови в задоволенні його позову.

В той же час, суд вважає, що договір застави укладений з відповідачем Паливодою відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України не містить обов'язкових умов про які йдеться в Законі України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень" та суперечить йому, а тому на підставі ч. 1 ст. 203 і ст. 215 ЦК України даний договір слід визнати недійсним, захистивши порушені права відповідача ОСОБА_3.

Таким чином, зустрічний позов ґрунтується на вимогах Закону і підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

в задоволені позову Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк" відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3задовольнити.

Договір поруки № 1 від 7 серпня 2006 року укладений між АКБ „Укрсоцбанк", ОСОБА_4та ОСОБА_3 визнати недійсним.

Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.