Справа № 161/16977/24

Провадження № 2-з/161/19/24

У Х В А Л А

16 вересня 2024 року                                                                 місто Луцьк

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Антіпова Т.А. перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,

В С Т А Н О В И В:

13 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою, в якій просить суд: вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНКПП НОМЕР_1 ) відчужувати безпосередньо або з використанням представництва належне їй на праві приватної власності (особистої чи спільної) нерухоме майно на користь третіх осіб.

Перевіривши дану заяву на відповідність її вимогам ст. ст. 151-152 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 152 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Заявник, в обґрунтування визначення підсудності за даною заявою саме за Луцьким міськрайонним судом Волинської області посилається на норми ч. 1 ст. 30 ЦПК України, які регламентують виключну підсудність, а саме, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

На підтвердження своєї позиції щодо застосування, в даному випадку, правил виключної підсудності за місцезнаходженням майна, ОСОБА_1 посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження №12-73гс20).

Так, згідно з даною позицією, Велика Палата Верховного суду дійшла наступного правового висновку: «У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.»

Проте, суд вважає за необхідне зауважити, що предметом спору при розгляді вищезазначеної справи, було стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за користування нерухомим майном згідно договору оренди.

Окрім цього, з висновком ВП ВС про виключну підсудність цієї справи, яка передбачена частиною 3 статті 30 ГПК України, не погодились судді: І.Ткач, В.Князєв та К.Пільков, які, відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України виклали окрему думку, суть якої полягає у такому: «У спорах, що виникають з приводу (щодо) нерухомого майна, предметом доказування є правомірність набуття або переходу права власності чи права користування майном від однієї особи до іншої за вже вчиненим правочином, коли зобов`язання за ним виконані повністю чи частково. До позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) тощо.

До позовів про права на нерухоме майно також належать позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно: про заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386 ЦК України); а також позови щодо речових прав на чуже майно: право володіння (глава 31 ЦК України); право користування - сервітут (глава 32 ЦК України); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб - емфітевзис (глава 33 ЦК України); право забудови земельної ділянки - суперфіцій (глава 34 ЦК України).

Отже, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений стосовно нерухомого майна. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

Спори у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань можуть виникати також з договорів купівлі-продажу, страхування, будівельного підряду, управління нерухомим майном тощо, предметом яких є нерухомо майно.

Враховуючи викладене, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна і до яких слід застосовувати правила виключної підсудності, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна.

Правила виключної підсудності не поширюються на спір щодо стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за користування нерухомим майном.»

Як вбачається з обґрунтування вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову та підтверджуються документами, доданими до цієї заяви, ОСОБА_1 було укладено договір купівлі – продажу належної їй на праві приватної власності земельної ділянки (з розстроченням платежу), відповідно до якої вона, як Продавець, передала, а ОСОБА_3 , як Покупець, прийняла земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4945 га, що розташована в селі Лище Луцького району Волинської області. За умовами даного договору ОСОБА_2 сплатила частину суми в розмірі 618 000,00 грн., іншу частину суми, яка повинна сплачуватися рівними частинами по 123 600,00 грн., що еквівалентно 3000,00 доларів США, до 30 числа червня 2024 року, 30 липня 2024 року, 30 серпня 2024 року, 30 вересня 2024 року та 30 жовтня 2024 року, станом на момент подачі заяви ОСОБА_2 не сплатила.

Враховуючи, що утворилась заборгованість з боку ОСОБА_2 зі сплати платежів за три місяці, ОСОБА_1 має намір звертатись до суду з позовом до останньої про стягнення суми заборгованості за договором купівлі-продажу земельної ділянки.

При чому, як зазначає сама заявниця, і це підтверджується матеріалами справи, право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до Покупця за договором – ОСОБА_2 .

Як вбачається зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову, вимоги щодо визнання недійсним чи про розірвання вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 не ставить та з таким позовом, звертатись до суду не планує.

Отже, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склались між заявницею та ОСОБА_2 не є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/2390/18, на яку посилається заявниця, оскільки вимоги ОСОБА_1 стосуються лише стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Тобто, предметом спору у справі, що має бути подана до суду, є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за договором купівлі -продажу.

Тому, в даному випадку, слід застосовувати правила підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що місце реєстрації ОСОБА_4 , як особи, до якої в подальшому ОСОБА_1 має намір звернутися, як до відповідача, з позовною заявою про стягнення з неї суми грошових коштів в розмірі 9 000,00 доларів США, - є мікрорайон Перемоги, будинок АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Приймаючи до уваги викладене, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, підлягає до передання на розгляд до Кузнецовського міського суду Рівненської області, за місцем проживання відповідача по справі.

Керуючись ст.ст. 27, 28, 31, 152 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - передати на розгляд до Кузнецовського міського суд Рівненської області (Будівельників мкр. 3, Вараш, Рівненська, 34400).

Згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстав, передбачених пунктом 1 частиною першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – не пізніше п`яти днів після залишення її без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15-ти днів з моменту її підписання суддею. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області                Т.А. Антіпова