Заводський районний суд м. Запоріжжя

                                                                               Справа № 332/4083/24

                                                        Провадження №: 2/332/2112/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

16 вересня 2024 р.                                                                        м. Запоріжжя

Заводський         районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Блажко У.В., за участі секретаря судового засідання Дубачової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» (надалі – позивач/ТОВ «Юніт капітал») звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» 23.07.2019 та відповідачка уклали договір № 452752630 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 140,00 грн на свою банківську картку на умовах строковості, зворотності, платності, а також відповідачка зобов`язалася повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Кредитний договір від 23.07.2019 № 452752630 був підписаний відповідачкою 23 липня 2019 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 52F8SRZ8 о 20:12:20 год. Відповідачка ввела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснула кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору. Відразу після вчинених дій Відповідачки 23.07.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало відповідачці грошові кошти в сумі 7 140,00 грн.

Згідно з умовами кредитного договору від 23.07.2019 № 452752630 позичальник зобов`язалася вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором. Проте, незважаючи на це, відповідачка не виконала свого обов`язку, не повернула наданий кредит у строки, передбачені кредитним договором, та не сплатила відсотки.

Станом на день звернення до суду із даним позовом заборгованість відповідачкою перед позивачем не сплачена.

Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви за кредитним договором 23.07.2019 № 452752630 становить 18 446,10 грн, яка складається із заборгованість по кредиту у розмірі 7 140,00 грн та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 11 306,10 грн.

 Ухвалою суду від 22.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. У позовній заяві позивач просив провести розгляд справи за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачка у судові засідання 20.08.2024 та 16.09.2024 не з`явилася, причин неявки суду не повідомила, про день, час та місце слухання справи повідомлялася  у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу місця реєстрації відповідачки та шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частиною першою статті 275 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак, з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду.

Зважаючи на те, що судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи (за зареєстрованою адресою місця проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відтак, ураховуючи положення ст. 128 ЦПК України, суд доходить висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідачки.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

У зв`язку з неявкою відповідачки та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судові засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності відповідачки та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке. 

Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачка 23.07.2019 уклали договір № 452752630 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 140,00 грн на свою банківську картку на умовах строковості, зворотності, платності, а також відповідач зобов`язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Кредитний договір від 23.07.2019 № 452752630 був підписаний відповідачем 23 липня 2019 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 52F8SRZ8 о 20:12:20 год. Відповідачка ввела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснула кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору. Відразу після вчинених дій Відповідачки, 23.07.2019, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало відповідачці грошові кошти в сумі 7 140,00 грн на її банківську картку НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» віл 18.06.2024 № 06_1/2024 та копією платіжного доручення від 23.07.2019.

Згідно з умовами кредитного договору від 23.07.2019 № 452752630 позичальник зобов`язався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором. Проте, незважаючи на це, відповідачка не виконала свого обов`язку, не повернула наданий кредит у строки, передбачені кредитним договором та не сплатила відсотки.

На підтвердження факту передачі права вимоги до відповідачки позивачем наданий Договір факторингу № 28/1118-01, укладений 28.11.2019 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» (надалі – клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (надалі – фактор), строк дії якого закінчувався 28.11.2019.

Пунктом 2.1 договору факторингу передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. У п.п.1.3 Договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору). Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2).

Водночас, на підтвердження переходу права вимоги позивач надав лише бланки додатків до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, а саме: форми реєстру прав вимоги, форми повідомлення боржника за кредитним договором та форму акта повернення прав вимоги, а також додаткові угоди до договору факторингу 28 листопада 2018 року № 28/1118-01: від 28 листопада 2019 року № 19; від 31.12.2020 року № 26; від 31.12.2021 року № 27, у яких відсутня інформація про визначені вимоги і до яких саме боржників.

28 листопада 2019 року TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 продовжено до 31.12.2020.

31 грудня 2020 TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 26, згідно з якою сторони визначили, що «право вимоги» - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому; строк дії договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2021.

31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2022.

Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було складено та підписано реєстр права вимоги № 50 від 29.10.2019 до Договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01145, за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630 на загальну суму 19 025,24 грн.

Відповідно до складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» розрахунку заборгованості за період з 23.07.2019 по 29.10.2019 за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630 у позичальника наявна заборгованість у розмірі 19 025,24 грн, з яких: за тілом кредиту 7 140,00 грн, за процентами 11 885,24 грн.

ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» 05 серпня 2020 року уклади Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до п. 8.2 якого строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору, та закінчується 04 серпня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Предметом цього Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку (п. 4.1.).

Водночас, на підтвердження переходу права вимоги позивач надав лише бланки додатків до договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820-01, а саме: форми реєстру прав вимоги; форми повідомлення боржника за кредитним договором та форму акта повернення прав вимоги.

У подальшому ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» уклали низку додаткових угод № 2 від 03.08.2021 та № 3 від 30.12.2022 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, у яких відсутня інформація про визначені вимоги і до яких саме боржників.

Згідно з Витягом з реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820-01 від ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630 на загальну суму 18 446,10 грн.

Відповідно до складеного ТОВ «Таліон плюс» розрахунку заборгованості за період з 29.10.2019 по 28.10.2021 за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630 у позичальника наявна заборгованість у розмірі 18 446,10 грн, з яких за тілом кредиту - 7 140,00 грн, за процентами - 11 306,10 грн.

ТОВ «Юніт капітал» (Фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» (Клієнт) 14 лютого 2022 року уклали Договір факторингу № 14/02/2022-01, відповідно до п. 2.1. якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 2.2. Договору факторингу сторони розуміють та погоджуються з тим, що відступлення Прав вимоги за цим Договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов`язання Клієнта перед Фактором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від Боржника на виконання вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання Боржника. Разом з Правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов`язки Клієнта за Кредитним договором. У випадку укладення Сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог с самостійним Додатком, та не замінює попередній.

До договору наданий реєстр прав вимоги від 14.02.2022 № 1, згідно з яким до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630 у загальному розмірі 20 481,80 грн, що складається із заборгованості по кредиту у розмірі 7 140,00 грн, заборгованості по відсоткам у розмірі 11 306,10 грн та заборгованості по пені та штрафам у розмірі 2 035,70 грн.

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 452752630 за період з 14.02.2022 по 24.06.2024 загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 20 481,80 грн, що складається із заборгованості по кредиту у розмірі 7 140,00 грн, заборгованості по відсоткам у розмірі 11 306,10 грн та заборгованості по пені та штрафам у розмірі 2 035,70 грн.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять його умови. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також частинами 1,2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Отже, суд встановив, що договір № 452752630, укладений у формі електронного документу з електронними підписами сторін 23.07.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 про надання кредиту, є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять повідомлення відповідача про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення останньому такого повідомлення за договорами факторингу.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 1.1 договору від 23.07.2019 № 452752630 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалось надати відповідачці кредит в розмірі 7 140,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Звертаючись до суду та обґрунтовуючи своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630, позивач зазначає, що набув відповідне право вимоги на підставі договору факторингу від 14.02.2022 № 14/02/2022-01, укладеного між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», яке, у свою чергу, набуло право вимоги від ТОВ «Таліон плюс» відповідно до договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820. Останнє набуло право вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на підставі договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

За змістом ч. 1 ст. 1077 ЦПК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до приписів ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблений правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу.

В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 452752630 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою виникли 23 липня 2019 року, тобто значно пізніше, ніж був укладений договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги № 50, в якому зазначено відповідачку, датується 29.10.2019, тобто майже через рік після укладення договору відступлення права вимоги, а отже, на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором.

Водночас, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу.

Так, розділом 3 Договору факторингу від 05.08.2020 № 05/0820-01 визначено «Фінансування та порядок розрахунків». Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо. Згідно з п. 3.1.2 фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог. А пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений в пункті 12 цього Договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідачки ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі судові витрати на відповідача не покладаються.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 279, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2019 № 452752630 у сумі 18 446,10 грн відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал», місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, б. 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ: 43541163;

відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя                                                        У. В. Блажко