ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2011 р.  Справа № 2а-16488/10/0470

          Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В.  

при секретаріЦелік Т.С.

за участю:

представника позивача

представника відповідача Подоляк Т.Ю.

Денисенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в м. Синельникове Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробгицтві та професійних захворювань України в м. Синельникове Дніпропетровської області про зобов'язання відповідача включення до актів щомісячної звірки витрат по справі стосовно ОСОБА_5, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2010 року Управління Пенсійного Фонду України в м. Синельникове Дніпропетровської області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про зобов’язання Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове Дніпропетровської області прийняти до заліку та включити до акту щомісячної звірки суми витрат допомоги на поховання та витрат на її доставку стосовно ОСОБА_5 в сумі 1 313, 26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач – Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове Дніпропетровської області, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зобов’язано організовувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов, або відшкодувати витрати, понесені у зв’язку з цим управлінням Пенсійного Фонду України, прийнявши до заліку виплачені на поховання ОСОБА_5 суми.

В судове засідання з’явився представник позивача, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовні заяві, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також, в судове засідання з’явився представник відповідача, який проти позову заперечував та просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі, так як виплата відповідної соціальної допомоги не належить до компетенції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ, в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

-          пенсійне страхування;

-          страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

-          медичне страхування;

-          страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

-          страхування на випадок безробіття.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).

За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

-          пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

-          пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;

-          медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

-          допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

-          профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

-          відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

-          допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

-          відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

-          пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

-          пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

-          допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У частині 4 статті 26 Основ встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Згідна листа Управління Пенсійного Фонду України в м. Синельникове Дніпропетровської області від 13.12.2010 року № 6268/05-36 управлінням Пенсійного Фонду України в м. Синельникове, у зв’язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_5, 1950 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, була оформлена та виплачена допомога на поховання.

Враховуючи те, що допомога на поховання пенсіонера відноситься до пенсійного страхування, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ, є Пенсійний Фонд України.

Посилання позивача на ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» є помилковим, оскільки обов’язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків організовувати поховання померлого та відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов виникає у разі настання страхового випадку.

Статтею 13 зазначеного Закону визначено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

У судовому засіданні представник позивача повідомив, що Управлінню Пенсійного Фонду України в м. Синельникове Дніпропетровської області не відомі причини настання смерті ОСОБА_5 та чи пов’язана вона зі страховим випадком, а зазначена виплата повинна здійснюватися Відділенням виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове Дніпропетровської області, оскільки померла особа отримувала пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва.

Таким чином, суд дійшов висновку, що страховиком, який має виплачувати допомогу на поховання пенсіонера, є Пенсійний Фонд України.

Крім того, обраний у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права суд вважає таким, що не відповідає змісту прав Управління ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 р. № 5-4/4, не врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків розраховано на відсутність спору.

У разі незгоди на підписання актів з боку Фонду соціального страхування від нещасних випадків вимоги про стягнення мають вирішуватись у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.

Згаданий Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

За наведених обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Отже, вимоги позивача щодо покладання всіх судових витрат у справі на відповідача суд вважає безпідставними.

 Керуючись  ст.ст.94, 158-163, 186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову управління Пенсійного фонду України в м. Синельникове Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове Дніпропетровської області відмовити повністю.  

          Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 14.01.11р.

Суддя                       

В.В. Горбалінський