№22-37828 головуючий в 1-й інстанції Рейнарт І.М.
доповідач Остапчук Д.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2011 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів Побірченко Т.І., Барановської Л.В.
при секретарі Ражевій В.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Святошинський психоневрологічний інтернат про визнання права на користування житловою кімнатою та зобов’язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачі звернулись до суду з зазначеним позовом, у якому просили визнати за ними право користування житловою кімнатою площею 13,60 кв.м., у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 в порядку визначеному законом.
Зазначали, що вони у зазначеній квартирі займають дві жилі кімнати, а кімната площею 13.60 кв.м. є вільною.
Посилаючись на те, що вони потребують поліпшення житлових умов та перебувають на черзі на отримання житла, просили визнати за ними право користування вказаною житловою кімнатою, зобов’язати Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію надати в користування вказану житлову кімнату та укласти зі ОСОБА_1 договір найму всієї трикімнатної квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 29 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення вважає незаконним, просять його скасувати, та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити у повному обсязі.
Зазначають, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що ОСОБА_9, яка раніше займала спірну кімнату, з 03 липня 1998 року мешкає, прописана постійно та перебуває на повному державному утриманні в Святошинському психоневрологічному інтернаті.
Таке свідчить про те, що з моменту поміщення її до вказаної установи-право на житло у цій кімнаті вона втратила.
Оскільки апелянти перебувають на обліку, як такі, що потребують покращення житлових умов, а спірна кімната розташована у комунальній квартирі та є вільною, то право на користування цією кімнатою у них виникло з підстав передбачених ст..54 ЖК України.
Перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що у позивачів право на спірну кімнату не виникло, оскільки таке право зберігається за ОСОБА_9 на весь період її перебування у Святошинському психоневрологічному інтернаті.
Такі висновки є помилковими, оскільки вони суперечать закону та не відповідають фактичним обставинам.
Судом встановлено, що позивачі зареєстровані та проживають у неприватизованій комунальній квартирі АДРЕСА_1, де займають дві кімнати.
З довідки, виданої 11 грудня 2009 року Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» власником особового рахунку є ОСОБА_1.
З цієї ж довідки вбачається, що дана квартира має ще одну кімнату, площею 13,6 кв.м.
2 грудня 1959 року виконкомом Печерської районної ради депутатів ОСОБА_9 був виданий ордер на право зайняття однієї кімнати площею 13 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 (с.с.77).
З довідки виданої КП «Печерськжитло» від 16 грудня 2009 року вбачається, що ОСОБА_9 проживала і була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 1 грудня 1960 року по 9 липня 1998 року. Знята з реєстрації у цій квартирі у зв’язку з поміщенням на постійне перебування у Святошинський психоневрологічний диспансер (с.с.12).
Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 грудня 1997 року ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатної ОСОБА_9..
Путівкою Головного управління соціального захисту населення м. Києва № 6 від 2 липня 1998 року ОСОБА_9 було направлено до Святошинського психоневрологічного інтернату. (с.с.7, 8).
9 липня 1998 року ОСОБА_9 була знята з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та 06 листопада 1998р. була постійно зареєстрована за місцем розташування Святошинського психоневрологічного інтернату по АДРЕСА_2 (с.с.13).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст.. 71 Житлового кодексу України, на яку як на правову підставу для відмови у позові, послався суд, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадках влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги – протягом усього часу перебування в них.
За змістом вказаної норми право на житло у перерахованих цією нормою випадках, зберігається лише за тимчасово відсутніми наймачами, або членами їх сім’ї.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 з 1998 року, як особа яка страждає психічним захворюванням та визнана недієздатною, поміщена на постійне перебування у Святошинський психоневрологічний інтернат та 6.11.1998 року постійно зареєстрована за адресою розташування інтернату.
Про те, що ОСОБА_9 з 1998 року перебуває у зазначеній установі на постійній основі свідчить і Положення про Святошинський психоневрологічний інтернат, відповідно до п.1.1 якого Інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання жінок з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування.
Крім того, з п.3.14 зазначеного Положення вбачається, що відрахування підопічного з Інтернату здійснюється з дозволу Головного управління за письмовою згодою дітей, родичів, опікунів чи піклувальників про можливість утримувати підопічного і забезпечувати за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі .
Таке свідчить про те, що з моменту поміщення на постійне перебування та реєстрації ОСОБА_9 у Святошинському психоневрологічному інтернаті, остання втратила своє право на житло у спірній кімнаті, а саму кімнату площею 13.6 кв.м. слід вважати вільною.
За таких обставин правила п.5 ч.3 ст.71 ЖК України до спірних правовідносин застосовуватись не повинні.
Відповідно до ч.2 ст. 54 Житлового кодексу України ізольоване приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, надається йому.
При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої ст. 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім’ї має право на додаткову жилу площу.
Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилась, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.
Статтею 47 ЖК України встановлена норма житлової площі на одну особу -13,65 кв.м..
Відповідно до абз. 1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» розглядаючи позови про надання на підставі ст. 54 ЖК звільненого жилого приміщення, суди повинні враховувати, що правила цієї статті застосовуються і у випадках, коли за підприємством, установою, організацією в силу чинного законодавства закріплено право повторного заселення звільненого жилого приміщення.
Наведене свідчить про те, що позивачі, будучи такими що перебувають на обліку на покращення житлових умов у встановленому законом порядку, мають право на надання їм, у порядку визначеному ст..54 ЖК України, у користування кімнати площею 13.6 кв.м. у зазначеній квартирі, яка є вільною.
У наданні цієї кімнати позивачам Печерською районною у м.Києві державною адміністрацією відмовлено.
З огляду на наведене така відмова є незаконною.
Враховуючи, що підставність позову ОСОБА_1 та інших ґрунтується на порушенні права позивачів на передачу їм у користування спірної кімнати з підстав передбачених ст..54 ЖК України, то захист їх порушених прав необхідно провести шляхом покладання обов’язку на Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію по наданню їм у користування цієї кімнати.
За таких обставин вимоги про визнання за позивачами права користування цією кімнатою є такими що не підлягають задоволенню.
Не підлягають задоволенню і вимоги про покладання обов’язку на Печерську райдержадміністрацію м.Києва по укладанню з позивачкою ОСОБА_10 договору найму на вказану квартиру у цілому, оскільки питання про укладання договорів найму, як на спірну кімнату так і на всю квартиру у цілому, можуть бути вирішені лише після виконання відповідачем обов’язку по наданню позивачам у користування зазначеної кімнати.
Зазначені помилки суду за правилами ст..309 ЦПК України підлягають виправленню шляхом скасування рішення суду та ухвалення нового про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.,301,302,309,218,317 ЦПК України, колегія
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2010 року скасувати, ухваливши нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Зобов’язати Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_3 житлову кімнату площею 13,60 кв.м. в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог-відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: