СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 грудня 2010 року Справа № 2-24/930.1-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Антонової І.В.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
представник позивача, не з'явився, комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району міста Сімферополя";
відповідач, не з'явився, фізична особа підприємець ОСОБА_2;
представник третьої особи, не з'явився,Київська районна рада міста Сімферополя;
представник третьої особи, не з'явився, виконавчий комітет Київської районної ради міста Сімферополя;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 12.05.2010 року у справі № 2-24/930.1-2010
за позовом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району міста Сімферополя" (вул. Лермонтова, 17,Сімферополь,95000)
до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
3-тя особа Київська районна рада міста Сімферополя (бул. Франка, 25,Сімферополь,95034)
Виконавчий комітет Київської районної ради міста Сімферополя (бул. Франко, 25,Сімферополь,95000)
про розірвання договору оренди, стягнення 22847,53 грн. та зобов'язання звільнити приміщення
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г. ) від 12.05.2010 року у справі №2-24/930.1-2010 позов задоволений частково. Зобов’язано відповідача звільнити нежитлове приміщення площею 234,0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2. В інший частині провадження у справі припинено. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з постановленим судовим актом, фізична особа підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов’язання звільнити нежитлове приміщення, у позові відмовити, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт завдання шкоди через несплату орендної плати.
Письмових заперечень проти апеляційної скарги не надходило.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 23 листопада 2010 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року суддю Заплава Л.М. було замінено на суддю Остапову К.А.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року розгляд апеляційної скарги був відкладений.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року суддів Остапову К.А., Фенько Т.П. було замінено на суддів Заплава Л.М., Антонова І.В.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року розгляд справи був відкладений.
У судове засідання 21 грудня 2010 року представники сторін не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
У березні 2009 року комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району міста Сімферополя" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, просило розірвати договір оренди нежитлового приміщення №25/4 від 25.12.2003 року, розташованого по АДРЕСА_2, укладений між ними, на підставі статті 651 Цивільного кодексу України, мотивуючи тим, що з листопада 2008 по лютий 2009 відповідач не вносить орендну плату.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив розірвати договір оренди нежитлових приміщень №25/4 від 25.12.2003 року, зобов’язати звільнити приміщення та стягнути судові витрати в сумі 431, 48 грн., оскільки сума заборгованості сплачена відповідачем у повному обсязі (а.с. 28, том 1).
З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2003 року між Житлово-експлуатаційним об'єднанням Київського району міста Сімферополя та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлових приміщень №25/4.
Відповідно до пункту 3.11 договору орендар зобов’язаний своєчасно та у повному розмірі вносити орендодавцю орендну плату.
Пунктом 4.2 договору передбачено що орендна плата та інші платежі вносяться на рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 20-го числа поточного місяця.
Згідно з пунктом 5.1 договору у разі невиконання умов цього договору, а також затримки платежів від двох місяців та більше, орендодавець вправі вимагати дострокового розірвання цього договору.
01.05.2005 року між сторонами було укладено угоду про зміну та доповнення договору оренди нежитлових приміщень №25/4 від 25.12.2003 року та викладено його у новій редакції (а.с. 20-21, том 1).
Додатковою угодою від 06.11.2008 року до договору оренди №25/4 від 01.01.2004 року пункт 3.1 викладено у наступній редакції: орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 з усіма змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України та складає без ПДВ за базовий місяць розрахунку 5514,45 грн. (а.с. 15, том 1).
З розрахунку заборгованості з орендної плати від 13.03.2009 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 22 847,53 грн. (а.с. 17, том 1).
23.02.2009 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість та попередив, що у разі невиконання претензії він буде змушений звернутися до суду з вимогою про розірвання договору (а.с.19, том 1).
Справа розглядалась судом неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.04.2009 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2009 року, позов задоволено, розірвано договір оренди нежитлового приміщення № 25/4 від 25.12.2003 року, укладений між сторонами.
Зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення площею 234,0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 431,48 грн. судових витрат.
Провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та інших платежів за договором оренди припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2009 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2009 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.04.2009 року у справі № 2-22/1274-2009 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.02.2010 року Київська районна рада міста Сімферополя та виконавчий комітет Київської районної ради міста Сімферополя залучені до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Третя особа –виконавчий комітет Київської районної ради міста Сімферополя у відзиві зазначив, що підтримує позовні вимоги з огляду на те, що відповідач неналежно виконує умови договору оренди (а.с. 36, том 2).
Оскаржене рішення мотивоване посиланням на загальні принципи виконання зобов’язань та відповідальність за їх порушення.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи прийняті у справі судові акти, Вищий господарський суд України зазначив, що ні місцевим господарським судом, ні апеляційною інстанцією не надано жодної правової оцінки тому факту, що у зв'язку з прийняттям 25-ї сесією міської ради рішення № 369 від 17.02.2005 року "Про затвердження типових договорів оренди цілісного майнового комплексу, нежилих приміщень та індивідуально визначеного майна, яке належить до комунальної власності м.Сімферополя" між сторонами 01.05.2005 року було укладено угоду про зміну та доповнення договору оренди нежилих приміщень № 25/4, якою було змінено, доповнено попередньо укладений договір оренди та викладено його в новій редакції.
Задовольняючи позовні вимоги у частині зобов’язання фізичної особи підприємця ОСОБА_2 звільнити приміщення, суд першої інстанції послався на відсутність між сторонами новації у правовідносинах за договором.
У частині 2 статті 604 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.
У випадку новації сторони шляхом заміни предмета чи способу виконання зобов'язання припиняють його і створюють нове.
За загальним правилом підписання договору про новацію припиняє не тільки основне зобов'язання, але й інші додаткові зобов'язання, пов'язані із основним.
Як свідчать матеріали справи, угодою від 01.05.2005 року сторони виклали договір від 17.02.2003 року у новій редакції.
Так, пункт 3.3 договору передбачає, що орендна плата та інші платежі вносяться на рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 12-го числа місяця, наступного за звітним.
Крім того, у тексті договору відсутній пункт, аналогічний за змістом пункту 5.1 договору від 25.12.03 року, згідно якого у разі невиконання умов цього договору, а також затримки платежів від двох місяців та більше, орендодавець вправі вимагати дострокового розірвання цього договору.
Натомість пунктом 9.1 договору в редакцій 01.05.2005 року сторони передбачили відповідальність за невиконання зобов’язань за цим договором згідно діючого законодавства.
Отже, у позивача відсутнє право вимоги розірвання договору у зв’язку з затримкою сплати орендарем орендної плати від двох місяців.
Стаття 782 Цивільного кодексу України передбачає, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Однак, зазначеною правовою нормою позивач не скористався.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На думку колегії, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог у частині розірвання договору внаслідок істотного порушення відповідачем його умов.
Так, в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу через несплату відповідачем орендної плати за період з листопада 2008 року по лютий 2009 року будь якої шкоди, тоді як погашення цієї заборгованості відбулося у березні 2009 року. Отже, через відсутність доказів про наявність шкоди відсутні і підстави стверджувати про значне позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладанні договору.
Одночасно суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині вимог про розірвання договору оренди, посилаючись на те, що договір припинив свою дію внаслідок закінчення строку.
Разом з тим, суд не визначив дату, з якої він вважає договір припиненим.
Однак, відповідно до п.10.8 договору оренди у редакції угоди від 01.05.2005 року відносини сторін, які не врегульовано цим договором регулюються чинним законодавством.
Згідно статті 1 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
Згідно частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Матеріали справи свідчать, що підставою для виникнення між сторонами договірних відносин стало розпорядження голови Київської районної ради міста Сімферополь від 17.12.2003 року № 02.1-9/518 „Про укладення договору оренди приміщення по вул. Набережна, 51” (а.с.13, том 1).
Неодноразово продовжуючи договір на новий строк, позивач своїми діями підтверджував існування договірних відносин та не надав суду належних доказів щодо попередження відповідача у встановленому порядку про відсутність наміру продовження договору.
Наявність між сторонами судового спору про розірвання договору, на думку колегії, також свідчить про те, що договірні відносини між сторонами існують. Отже, висновок суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині розірвання договору не відповідає вимогам як матеріального, так і процесуального права, що є підставою для скасування судового акту та прийняття нового рішення.
З врахуванням викладеного судова колегія вважає, що підстави як для розірвання договору оренди від 25.12.2003 року в редакції угоди від 01.05.2005 року, так і для зобов’язання відповідача звільнити приміщення відсутні, оскільки остання вимога є похідною та наслідком розгляду спору про розірвання договору. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що на час звернення до суду з вимогою про звільнення приміщення права позивача були порушені відмовою фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 виконати зазначені дії.
Отже, рішення суду першої інстанції містить невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, що згідно з пунктом 3 статті 104 та пунктом 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування та прийняття нового про відмову у позові.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки заборгованість з орендної плати була погашена відповідачем після порушення провадження у справі, судова колегія вважає за необхідне судові витрати зі сплати позивачем державного мита у зазначеній частині первісно заявлених вимог покласти на відповідача.
Разом з тим, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума 42, 50 грн. витрат з державного мита при звернення з апеляційною скаргою.
Керуючись статтями 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.05.2010 року у справі № 2-24/930.1-2010 скасувати.
У задоволенні позовних вимог за позовом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району міста Сімферополя" до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення відмовити.
Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району міста Сімферополя" (вул. Лермонтова, 17,Сімферополь,95000) (р/р 26002047103201 в ОАО „СВЕДБАНК м. Київ, МФО 300164, ОКПО 05480523) 228, 48 витрат з державного мита.
Стягнути з комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району міста Сімферополя" (вул. Лермонтова, 17,Сімферополь,95000) (р/р 26002047103201 в ОАО „СВЕДБАНК м. Київ, МФО 300164, ОКПО 05480523) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42, 50 грн. державного мита.
Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді І.В. Антонова
Л.М. Заплава