ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2011 р.                                                           Справа № 3/101-1008/93  

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя  , суддя   

при секретарі Зозулі О.М.,  

за участю представників сторін:

позивача: не з’явився

третя особа: не з’явився

відповідача: Ковалева М.В. за довіреністю б/н від 20.09.10 р.

                       директора підприємства Медушивського О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу відповідача (вх. №3747П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2010 р. у справі №3/101-1008/93

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Будіндустрія», м. Суми,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Онтар», м. Полтава,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача  –ТОВ «Прогресбуд –ПС», м. Суми,

про стягнення 204 156, 25 грн.,

встановила:

16 серпня 2010 р. позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача про повернення передоплати в розмірі 204 156,25 грн., а також  судових витрат в розмірі: 2 041,56 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що за договором №45 від 31.07.2008 р. він перерахував відповідачу суму передоплати на будівельні роботи в розмірі 1 301 160, 96 грн. До 25.12.2008 р. відповідачем було виконано робіт на суму 1 097 004, 69 грн.  25.12.2008 р. сторонами було підписано додаткову угоду №2 до зазначеного вище договору, якою виконання робіт було призупинено до поновлення фінансування замовником будівництва (третьою особою у даному спорі). Оскільки фінансування поновлене не було, договір на будівництво між позивачем та третьою особою розірвано, строк дії договору між позивачем та відповідачем витік 01.01.2010 р., позивач просить стягнути з відповідача залишок передоплати в розмірі 204 156, 27 грн. та судові витрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12 жовтня 2010 р. у справі № 3/101-1008/93 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволений повністю.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, послався на те, що різниця між вартісними показниками виконаних відповідачем робіт за Договором №45 та оплатою позивачем за них склала 204 156, 26 грн. (1 301 160, 96 грн. –1 097 004, 70 грн.) на користь останнього, і ця сума підлягає стягненню, На жодну норму матеріального права місцевий господарський суд у своєму рішенні не послався. При цьому місцевий господарський суд зазначив про неприйнятність наданих відповідачем доказів повного виконання оплачених робіт, зокрема акту №5 приймання-здачі виконаних робіт з огляду на те, що він має декілька дат його складення, двостороннє не підписаний і відповідачем не надані документальні докази дотримання процедури здачі приймання робіт в обсягах за цим актом, яка обумовлена п. 5.2 Договору №45, в т.ч. і докази направлення чи вручення цього акту ТОВ «Фрунзе-Будіндустрія».

ТОВ «Онтар»із зазначеним рішенням не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в який просить рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2010 р. по даній справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує незаконністю рішення, неповнотою винесеного рішення і невідповідністю висновків суду встановленим у справі обставинам. Зокрема, апелянт зазначає, що сукупністю доказів, не спростованим і не запереченим позивачем, підтверджений факт виконання робіт на суму, що перевищує суму передоплати. За таких умов, на думку відповідача, не можуть бути задоволені вимоги про стягнення суми передоплати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. апеляційну скаргу ТОВ «Онтар»було прийнято до провадження.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечив, вважав скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважає законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства, тому просить залишити його без змін.

Свої заперечення проти апеляційної скарги представник ТОВ «Фрунзе - Будіндустрія», зокрема, обґрунтовує тим, що господарським судом Полтавської області об’єктивно та всебічно досліджені матеріали справи і надані сторонами докази, з урахуванням чого правомірно зроблений висновок про наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

В судове засідання представник позивача не з’явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином і своєчасно. Враховуючи небажання позивача реалізувати своє право на участь у вирішенні спору,  колегія суддів вважає за можливе вирішення спору за відсутності представника ТОВ «Фрунзе –Будіндустрія».  

Перевіривши повноту встановлених господарським судом першої інстанції судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши справу повторно в порядку ч.2 ст. 101 ГПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2010 р. по даній справі підлягає скасуванню.

Вирішення спору і кваліфікація правовідносин по справі здійснені колегією суддів з додержанням  принципу змагальності, передбаченим ст. 4-3, 33, ч.2 ст. 82 ГПК України, зокрема, на підставі і в обсязі наданих сторонами доказів.

Вивчивши оскаржене рішення місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає, що воно підлягає скасуванню як таке, що винесене з грубим порушенням норм процесуального права.

Так, відповідно до ст. 84 ГПК України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Зі змісту оскарженого рішення вбачається, що місцевий господарський суд, вирішуючи спір, не послався на жодну норму матеріального права.

Так, з рішення не можна зрозуміти, які правовідносини склалися між сторонами, якими нормами матеріального права вони врегульовані, і головне, на підставі якої норми закону з відповідача підлягає стягненню зазначена у рішенні грошова сума.

Колегія суддів вважає, що допущене місцевим господарським судом порушення є суттєвим і таким, що з невідворотністю тягне скасування винесеного рішення як незаконного.   

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів встановила наступні факти та відповідні їм правовідносини.

31.12.2007р. між ТОВ «Фрунзе-Будіндустрія»та третьою особою –ТОВ «Прогресбуд-ПС»був укладений договір генерального підряду в капітальному будівництві №86, предметом якого є будівництво офісно-банківських приміщень за адресою: м. Суми, пл. Незалежності, 3.

Для виконання цього договору 31.07.2008 р. між позивачем і відповідачем –ТОВ «Онтар»був укладений договір №45, за яким останній брав на себе зобов’язання по постачанню алюмінієвих фасадних конструкцій  »(Німеччина), а також виконання монтажних робіт з ними.

Загальна вартість робіт за п. 2.1 договору №45 (з урахуванням додаткової угоди №1 до цього договору) визначена сторонами в розмірі 1 627 659, 20 грн.

Згідно п. 4.1 договору №45 відповідач зобов’язувався виконати роботи протягом 90 робочих днів з моменту перерахування позивачем авансового платежу в розмірі 30% (487 935, 36 грн. ) від загальної вартості цих робіт.

Обумовлена сторонами сума авансу була перерахована позивачем на поточний рахунок відповідача платіжним дорученням №31 від 08.08.2008р. Отже, термін виконання робіт за умовами договору №45 для ТОВ «Онтар»був визначений до 12.12.2008р.

Крім авансу в сумі 487 935, 36 грн., на виконання своїх зобов’язань за договором №45 ТОВ «Фрунзе-Будіндустрія»сплатило відповідачу за платіжним дорученням  від 17.09.2008р. №28 та №12432, відповідно, 200 000,00 грн. та 613 225, 60 грн. Таким чином, всього за Договором №45 позивачем було сплачено відповідачу за виконані роботи та надані матеріальні цінності   1 301 160, 96 грн.   

За умовою п. 4.2 договору №45 датою виконання робіт  вважається дата підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт . Порядок здачі та приймання результатів робіт сторони обумовили в розділі 5 договору №45.

Відповідачем позивачу були надані відповідні документи, обумовлені п. 5.2 договору і сторонами були підписані акти приймання-здачі виконаних робіт: №1 від 29.10.2008р. на суму 134 614, 84 грн., №2 від 27.11.2008р. на суму 466 597, 73 грн., №3 від 24.12.2008р. на суму 472 744, 53 грн. та №4 від 25.12.2008р. на суму 23 047, 60 грн. Загальний обсяг виконаних робіт відповідачем за цими документами  склав 1 097 004, 70 грн.

Таким чином, різниця між проведеною позивачем оплатою та вартістю виконаних робіт, підтверджених двосторонньо підписаними актами виконаних робіт, склала 204 156, 26 грн. на користь позивача.

25.12.2008 р. між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода №2 до договору №45, відповідно до п. 1 якої у зв’язку з призупиненням фінансування робіт замовником сторони домовилися про зупинення виконання робіт  за договором до початку фінансування, яке тимчасово було зупинено з боку Замовника - ТОВ “Прогресбуд-ПС”.  За п. 2 цієї угоди термін  виконання робіт по договору орієнтовно узгоджений сторонами до 31.05.2009 р., але не пізніше 2 місяців з початку фінансування будівництва замовником. Строк дії договору сторони продовжили до 31.12.2009 р. (п. 3 додаткової угоди №2).

16.11.2009 р. договір №86 від 31.12.2007 р., укладений між третьою особою та позивачем, був розірваний за домовленістю сторін, шляхом укладання додаткової угоди №4 до цього договору.

01.01.2010 р. строк дії договору №45 від 31.07.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем, витік.

В ході вирішення спору відповідачем наданий суду акт №5 від 26.12.2008 р. приймання-здачі виконаних робіт, відповідно до змісту якого відповідачем виконані роботи на суму 338 409,08 грн., яка перевищує наявний у нього залишок грошових коштів в розмірі 204 156, 26 грн. Даний акт позивачем не підписаний. Разом із актом відповідач надав пояснення про те, що зафіксовані в акті №5 роботи були фактично виконані до підписання додаткової угоди №2 від 25.12.2008 р., але відповідач безпідставно ухиляється від підписання цього акту, в силу чого він був підписаний в порядку ч.4 ст. 882 ЦК України.

Як встановлено колегією суддів, позивачу було достовірно відомо про існування та зміст акту №5 від 26.12.2008 р., однак він його не оскаржував в порядку ч.4 ст. 882 ЦК України.

Також на підтвердження факту виконання робіт, зазначених в акті №5 від 26.12.2008 р. відповідач надав суду акт від 01.04.2009 р. обміру фактичних обсягів виконаних робіт за договором №45 від 31.07.2008 р. Обмір був проведений на об’єкті будівництва за адресою м. Суми, пл. Незалежності, 3 комісією у складі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи - замовника будівництва ТОВ «Прогресбуд –ПС».

Відповідно до змісту цього акту площа виконаних робіт по облаштуванню фасадів склопакетами фірми «Шуко»(Німеччина) складає 1 011,00 кв.м. За актами виконаних робіт №1-4, підписаними і визнаними позивачем, площа облаштування склопакетами сукупно складає 768,76 кв.м. Таким чином, акт є підтвердженням виконання відповідачем робіт, зазначених у акті №5 від 26.12.2008 р.

Позивач акт обстеження від 01.04.2009 р. належним доказом не визнав, просив колегію суддів звернути увагу на те, що по-перше ОСОБА_1 не є собою, яка уповноважена ТОВ «Фрунзе - Будіндустрія»на підписання такого акту, по-друге, позивач має зауваження до якості виконаних робіт, зокрема, наполягає на тому, що вони частково виконані з неякісного матеріалу –профілів українського виробництва, а не фірми «Шуко»(Німеччина).

Дослідивши акт обстеження від 01.04.2009 р., колегія суддів звертає увагу на факт підтвердження замовником (ТОВ «Прогресбуд –ПС») факту повного виконання робіт за договором №45, тому вважає даний доказ належним і допустимим.

Вирішуючи спір, суд опирається на такі норми законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.           Таким чином, договір №45 від 31.07.2008 р. повинний був бути виконаний у відповідності до його змісту з урахуванням положень додаткових угод №1 та №2.

Станом на витікання строку його дії (01.01.2010 р.) договір не виконаний в повному обсязі відповідачем –як встановлено колегією суддів, залишок заборгованості на користь позивача складає 204 156, 26 грн.

За загальним правилом, витікання строку дії договору не тягне припинення зобов’язання за договором, оскільки гл. 50 ЦК України не передбачає такої підстави припинення зобов’язань.

Аналогічна така підстава припинення зобов’язань сторін, як витікання строку дії угоди, не передбачена договором №45 від 31.07.2008 р.

Тому витікання строку дії не потягло припинення зобов’язань сторін договору.

На думку колегії суддів, ці зобов’язання були припинені на підставі положень ст. 607 ЦК України, оскільки, з урахуванням положень п.1 додаткової угоди №2 до договору №45 від 31.07.2008 р., якою сторони обумовили припинення робіт до початку фінансування їх замовником і з огляду на розірвання договору №86 про виконання будівельних робіт між замовником та генпідрядником, вбачається об’єктивна неможливість виконання зобов’язання.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 885, ч.5 ст. 879 ЦК України у підрядника (відповідача у справі) не виникло право на оплату роботи.

Окрім посилання на цю норму права, позивач не наводить у своєму позові матеріальної норми, за якою грошові кошти, сплачені в якості передоплати, підлягають стягненню на його користь.

Такої норми не навів і місцевий господарський суд у оскарженому рішенні.

Колегія суддів в силу положень ст.ст. 4-3, 83 ГПК України розглядає спір виключно в межах позовних вимог, які відповідно до п.5 ч.2 ст. 54 ГПК України повинні включати в себе і нормативне обґрунтування поданого позову. Суд не може виступати на боці позивача та обґрунтовувати позовні вимоги замість останнього.

Розглядаючи питання про можливість виходу за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача шляхом застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, на яку позивач не посилався і якою позов не обґрунтовує, колегія суддів доходить до висновку, що обсяг наданих сторонами доказів унеможливлює таку дію.

Так, стягнення коштів на користь позивача з посиланням на положення ст. 1212 ЦК України вимагає встановлення не тільки суми оплати, але й фактичного обсягу і вартості виконаних робіт, оскільки за умовами гіпотези норми ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню саме позитивна різниця між отриманою відповідачем оплатою і вартістю фактично виконаних останнім робіт. Визначити дану різницю колегія суддів у даній справі не в змозі, оскільки сторонами не узгоджена вартість робіт, виконаних за межами двосторонньо підписаних актів виконаних робіт.

Крім того, позивачем не спростовані дані про фактичне виконання договору в повному обсязі, зазначені в акті обстеження від 01.04.2009 р., але заявлене заперечення про невідповідність виконаних робіт вимогам проекту (склопакети нібито виконані з неналежного профілю). Однак проект будівництва суду не наданий, в силу чого колегія суддів позбавлена змоги надати оцінку запереченням позивача.

За таких умов колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав до задоволення позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права наступного звернення з позовом про стягнення грошових сум з відповідача з тих підстав, на які він в даному позові не посилався (наприклад, ст. 1212 ЦК, тощо).

На підставі викладеного та керуючись ст. 99, ст. 101, п.3ч.1 ст. 103, ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів

постановила:

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Онтар»на рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2010 р. у справі №3/101-1008/93 задовольнити.

          Скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2010 р. у справі №3/101-1008/93 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

                    Стягнути з ТОВ «Фрунзе-Будіндустрія»(40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код за ЄДРПОУ 34013232)) на користь ТОВ «Онтар» (36021, м. Полтава, вул. Калініна, 20, код за ЄДРПОУ 24560910) державне мито, сплачене за подання апеляційної скарги, в розмірі 1 020, 78  грн.  

         Головуючий суддя                                                  О.В. Шевель

                                суддя                                                         В.В. Афанасьєв

                                суддя                                                         М.М. Слободін

Повний текст постанови підписано 17 січня 2011 р.