КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-2176/09 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.
У Х В А Л А
Іменем України
"18" січня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді –Грищенко Т.М., суддів - Лічевецького І.О. і Шурка О.І., при секретарі –Загродському В.М., у відкритому судовому засіданні в м. Києві, розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 9 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання незаконними дій,
В С Т А Н О В И В :
2.02.2006 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання незаконними дій посадових осіб, пов»язаних з відмовою призначити та виплатою компенсації, передбаченої ст. 26 Закону України «Про Державну прикордонну службу України». Підставою звернення стало те, що він, полковник запасу, в період проходження служби в рядах контингенту радянських військ в Республіці Афганістан, потрапив у дорожно-транспортну пригоду, в результаті якої отримав травму хребта, після лікування якої повернувся на службу. Висновками військово-лікарської комісії наслідки його травми пов»язані з виконанням обов»язків військової служби і він був визнаний обмежено придатним до військової служби. Він вважав, що мав безспірне право на виплату йому грошової компенсації у відповідності з ст. 26 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України»та Постановою Кабінету Міністрів України № 731, якою був затверджений порядок виплати. Проте, йому було відмовлено у виплаті компенсації з огляду на Постанову Кабінету Міністрів України № 1549 від 17 листопада 2004 року, якою був змінений порядок виплати даної компенсації і суттєво звужене коло осіб, яким виплачується дана компенсація. Він вважав, що Конституцією України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав, тому просив визнати незаконними дії посадових осіб прикордонної служби та зобов»язати їх призначити та виплатити йому компенсаційну виплату у зв»язку з травмою, отриманою у 1985 році під час виконання службових обов»язків.
9 листопада 2009 року Дарницький районний суд м. Києва своєю постановою відмовив ОСОБА_3 у задоволенні його позову, мотивуючи тим, що у позивача відсутні обов»язкові умови, визначені п.1 «Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби», затвердженого Постановою КМУ №731 від 2.06.2004 зі змінами, внесеними Постановою №1549 від 17.11.2004 року. При цьому, суд посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 3.10.1997 року №4-зп, дійшов до висновку про пріоритетність тієї норми права, яка прийнята за часом пізніше.
14.12.2009 року ОСОБА_3 подав на дану постанову апеляційну скаргу, у якій він не погоджується з висновками суду, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а тому постанова підлягає скасуванню, а його позов задоволенню. Зокрема, він вважає, що змінюючи порядок виплати компенсацій своєю Постановою № 1549 від 17 листопада 2004 року Кабінет міністрів України вийшов за межі своїх повноважень, визначивши в ній не тільки порядок та умови здійснення компенсаційних виплат, але й звузивши коло осіб, які мають право на такі виплати. Суд першої інстанції не розібрався у суті його вимог, яка полягала у тому, що він звільнився із служби і отримав висновок МСЕК на початку 2005 року, після набрання чинності ЗУ «Про Державну прикордонну службу, тому мав право на компенсацію, передбачену ст. 26 цього Закону і суд повинен був, на його думку, користуватись нормами Постанови № 731 від 2 червня 2004 року, тому що Постанова № 1549 є незаконною з огляду на звуження нею кола осіб, які мають право на компенсаційні виплати. Крім того, він не вважає відсутність у нього інвалідності підставою для відмови йому у виплаті компенсації.
Представники Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України заперечують проти задоволення даної апеляційної скарги, вважають постанову Дарницького районного суду м. Києва від 9 листопада 2009 року законною.
Колегією суддів перевірені доводи, викладені у постанові Дарницького районного суду м. Києва від 9 листопада 2009 року. Суд встановив, що у відповідності з ст. 26 Закону України «Про Державну прикордонну службу»від 3. 04.2003 року в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено виплату компенсації військовослужбовцю в розмірі десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної Прикордонної служби України під час виконання ним службових обов»язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. Порядок призначення та проведення компенсаційних виплат регулювався Постановою Кабінету Міністрів України №731 від 2.06.2004 року, якою передбачалась компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного під час виконання службових обов»язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень. В період дії даної Постанови відповідач з заявою про її виплату не звертався і документів, які б встановлювали ступінь втрати ним працездатності, не мав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 року №1549 до вищевказаного Порядку були внесені зміни і п.1 даного Порядку був викладений з вказанням на поранення та захворювання, одержаного під час виконання службових обов»язків пов»язаних з безпосередньою охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи у складі підрозділу відбиття збройного нападу або вторгнення на територію України військових груп і злочинних угрупувань, припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, чи у разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, - у розмірі десятирічного грошового забезпечення, або настання інвалідності в період проходження служби чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, - у розмірі до річного грошового забезпечення.
Як було встановлено судом першої інстанції, висновок МСЕК від 4.04.2009 року про часткову втрату працездатності був отриманий позивачем в період дії Постанови №731 зі змінами, внесеними Постановою №1549 від 17.11.2004, згідно з якою він втратив право на отримання компенсації як особа, служба якої не була пов»язана безпосередньо з охороною державного кордону чи суверенних прав України… Тому суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про відсутність обов»язкової умови, визначеної аб. 2 п.1 Порядку, за якої здійснюється компенсаційна виплата згідно з п. 4 Порядку.
Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою МСЕК у позивача наявна часткова втрата працездатності і не встановлена інвалідність, тому суд дійшов до висновку про відсутність обов»язкової умови (настання інвалідності), передбаченої аб. 3 п.1 Порядку.
Наведене стало підставою для висновку суду про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.
Крім того, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про пріоритетність положень нормативного акту, який за часом прийнятий пізніше.
Колегія суддів вважає, що доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовані.
У відповідності з ч.1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Тому, керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, –залишити без задоволення, а постанову Дарницького районного суду м. Києва від 9 листопада 2009 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскарженою протягом двадцяти днів до вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: