Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22- 472/11                           Головуючий у 1 інстанції: Кучеренко В.В.                                                                                                            

                                                                          Суддя-доповідач: Краснокутська О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       26 січня 2011 року                                                                           м . Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

            Головуючого:   Пільщик Л.В.

             суддів :             Краснокутської О.М.  

                               Сапун О.А.

            при секретарі    Петровій О.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського  міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Мелітопольської міської Ради ,3-я особа Громадська організація ?обробут”про визнання ордеру на жиле приміщення недійсним, виселення без надання іншого жилого приміщення та усунення перешкод в користуванні майном , -

  ВСТАНОВИЛА

           У травні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Мелітопольської міської Ради про визнання ордеру на жиле приміщення недійсним, виселення без надання іншого жилого приміщення та усунення перешкод в користуванні майном.

В позовній заяві зазначав,  що він є членом Громадської організації „Добробут" з 23 липня 2006 року, що підтверджується посвідченням члена ГО „Добробут".

15 квітня 2003 року Мелітопольська міська рада двадцять четвертого скликання вісімнадцятої сесії прийняла рішення за № 21 про передачу дев'ятиповерхової будівлі гуртожитку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 у власність членів громадській організації „Добробут", для забезпечення виконання статутних завдань, а саме для проживання в ньому членів вказаної громадської організації, яке є чинним.

На виконання Статутного завдання організації, викладеного в п.2.1 Статуту, ГО „Добробут" отримала дозвіл виконавчого комітету на проведення реконструкції гуртожитку під житловий будинок.

ГО „Добробут" замовила, а члени організації оплатили проект реконструкції, який був узгоджений з усіма відповідними організаціями місцевого самоврядування та був отриманий дозвіл ДАБК за № 65 від 29 червня 2004 року на проведення будівельних робіт з реконструкції гуртожитку під окремі квартири кожному члену організації по вул. АДРЕСА_1

Оскільки громадська організація „Добробут" не є прибутковою організацією, то вона тільки організовувала виконання робіт з реконструкції, а оплату всіх виконаних робіт згідно проекту проводили члени організації, в тому числі і він. У зв'язку з цим, у відповідності до договору на реконструкцію, укладеного з юридичною особою ГО „Добробут" була проведена реконструкція площі під квартиру № 9 у складі колишніх житлових кімнат №№ 219, 220 та нежитлової площі - частки коридору блоку та загального санвузлу. Після проведення реконструкції на законних підставах, фахівцями КП ММВТІ було проведено обстеження проведеної реконструкції та 15.01.2005 року виготовлений технічний паспорт на квартиру № 9.

Після виконання технічного паспорту на квартиру № 9 між позивачем та юридичною особою ГО „Добробут" 17.01.2007 року була укладена додаткова угода № 15 до договору на реконструкцію № 40. На виконання п.4.2.10 додаткової угоди між ним та ГО «Добробут» в порядку ст.. 810 ЦК України 10 вересня 2008 року був укладений строковий договір найму (оренди) квартири № 9. ОСОБА_3, як член організації своєчасно сплачує всі членські внески в тому числі на проведення реконструкції, своєчасно сплачує за комунальні послуги та утримання квартири та виконує всі умови договорів. Однак, виконавчий комітет, не маючи повноважень на видачу ордеру на вселення у власність ГО «Добробут» видав ордер на житлову площу, яка не тільки не існує, а яка ще не є вільною.

В позовній заяві позивач також зазначав, що 31 березня 2010 року замок двері його квартири був зламаний відповідачем ОСОБА_4 з метою заволодіння його квартирою на підставі вже не діючого ордеру  виданого виконавчим комітетом 28 жовтня 2009 року на вселення в кімнати № 219, 220. ОСОБА_4 зробила огляд та опис наявних в квартирі речей, змінила замок, чим створила йому перешкоди в користуванні квартирою.

Посилаючись на зазначене, просив суд визнати недійсним ордер від 28.10.2009 року на вселення в кімнати № 219, 220 гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 виданий виконавчим комітетом на ім’я ОСОБА_4, виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням  Мелітопольського  міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення  судом  норм  матеріального та процесуального права,  на неповне з’ясування судом першої інстанції всіх фактичних обставин справи , просить рішення  суду скасувати  та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

             Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення  представника ОСОБА_3,вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Згідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що  рішенням Мелітопольської міської ради № 21 від 15.04.2003 року будівлю гуртожитку, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 передано у колективну  власність членам ГО "Добробут".

У зв’язку з прийняттям вказаного рішення органами місцевого самоврядування, 19.06.2003 року Управління комунальної власності Мелітопольської міської Ради передало ГО "Добробут" у колективну власність гуртожиток, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та основні засоби, про що свідчить складений акт приймання-передачі від 19.06.2003 року, який затверджено міським головою.

  Згідно до витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно за громадською організацією „Добробут” зареєстровано  право колективної власності на зазначену  будівлю гуртожитку  на підставі   свідоцтва про право власності на нерухоме майно,виданого виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради від 26.07.2003року(а.с.16)   

16.09.2003 року ГО "Добробут" отримала дозвіл виконавчого комітету на проведення реконструкції гуртожитку під житловий будинок, про що свідчить рішення за № 227/4.

З матеріалів справи видно,що ГО "Добробут" замовила проект реконструкції, який був узгоджений з усіма відповідними організаціями місцевого самоврядування та був отриманий дозвіл ДАБК за № 65 від 29 червня 2004 року на виконання будівельних робіт з реконструкції гуртожитку під окремі квартири(а.с.18), проте до теперішнього часу   реконструйоване приміщення гуртожитку не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації, зміни в технічній реєстрації будинку в КП ММБТІ не здійснені, статус гуртожитку на житловий будинок  не змінений.

Відповідно до копії посвідчення члена громадської організації № 37, ОСОБА_3 вступив до громадської організації "Добробут" 23.07.2006 року, тобто на момент прийняття Мелітопольською міською радою рішення про передачу у колективну  власність ГО "Добробут" будівлі по вул. АДРЕСА_1 позивач не був членом громадської організації «Добробут», доказів про участь у  реконструкції  і правовстановлюючих документів про право власності на  спірне житлове   приміщення не надав, а тому    не  є   співвласником  будівлі.

Із позовної заяви ОСОБА_3 видно,що  він просить  визнати недійсним ордер від 28.10.2009 року на вселення в кімнати №№ 219,220 гуртожитку по вул.АДРЕСА_1 виданого виконавчим комітетом Мелітопольської ,  міської ради на ім.”я ОСОБА_6 і виселити ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 проте з  матеріалів справи не вбачається те,що  видачею ордеру на кімнати №№219,220 у гуртожитку ОСОБА_6  порушуються законні права позивача на ці кімнати.

Так, згідно  договору найму жилого приміщення в будівлі гуртожитку від10 вересня 2008 року,  укладеного між ГО „Добробут” та ОСОБА_3(а.с.22), на який позивач посилається як на доказ користування ним спірного житлового приміщення, видно,що  наймодавець зобов”язується передати наймачу, а наймач прийняти у тимчасове користування після проведеної реконструкції будівлі гуртожитку квартиру №9 згідно технічного паспорту від 15.01.2005 року, проте ,як вже  зазначено, реконструкція будівлі у  житловий будинок  до теперішнього часу не здійснені.

Між тим ОСОБА_6.,яка проживає у гуртожитку з 1998 року,  на підставі рішення загальних зборів ГО „Добробут” від 23 .03.2009 року і рішення Мелітопольського  виконкому від 08.10.2009 року №230/4,які не оспорені і не скасовані у встановленому законом порядку, надане у користування житлове приміщення – кімнати №219,220 у гуртожитку(а.с.58, 138,) у зв”язку із переселенням її  із інших кімнат цього ж гуртожитку. На час надання ОСОБА_6  кімнат №219,220 і видачі їй ордера ці жилі приміщення  знаходились у комунальній власності територіальної громади м. Мелітополя, що підтверджується інформаційною довідкою Мелітопольського МБТІ №106/6358 від 10 листопада 2009 року(а.с.131) і надані їй у відповідності до вимог ст.128,129 ЖК України.

Позивачем не надано доказів про те,що вселенням ОСОБА_6 в кімнати №219,220 гуртожитку порушуються його права наймача  або власника у  квартирі №9 .

До того ж  договір оренди житлового приміщення , укладений головою правління  ГО”Добробут” ОСОБА_7 і ОСОБА_3 від 10.09.2008 року і  довідка-ордер про надання   матері позивача ОСОБА_8 квартири №9(кімн.219,220)  не можуть  вважатись діючими, оскільки  укладені  на  майбутню квартиру №9, яка не прийнята у встановленому законом порядку в експлуатацію, не зареєстрована в БТІ, а складений на неї  техпаспорт не є  дійсним, оскільки не підписаний уповноваженими особами і не зареєстрований в БТІ, доказів про те,що кімнати №№219,220,які надані ОСОБА_6, реконструйовані у квартиру №9  і  внесені відповідні зміни в правовстановлюючі і технічні документи відсутні.До того ж в межах компетенції голови правління та самої громадської організації відсутні повноваження щодо видачі ордера на вселення  у житлове приміщення гуртожитку.Тому підстави вважати  кімнати  такими,що заселені іншими мешканцями гуртожитку  на час надання ордеру ОСОБА_6 відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, суд надав  належну оцінку зазначеним обставинам , правильно  також зазначивши у рішенні і про те,що   спірні жилі приміщення -  кімнати№№ 219,220  у гуртожитку не є  спадковим майном ,яке належить ОСОБА_9 на праві власності  після смерті його матері, яка проживала у цих кімнатах, оскільки  вона не була власником цих кімнат у гуртожитку.

Згідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов”язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Оскільки  мати позивача ОСОБА_3- ОСОБА_8 на час передання  будівлі гуртожитку у колективну власність ГО „Добробут” не була членом цієї організації,  і   вселилась у кімнати№№219,220  згідно довідки-ордеру(а.с.104) у 2006 році, вона не була співвласницею в колективній власності .

Суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні,що  оскільки членство в громадській організації і житло,яке не втратило  статусу гуртожитку, не може передаватись у спадщину,то доводи  позивача про  наявність у нього права власності на  спірне житлове приміщення в порядку спадкування  є безпідставними.

Безпідставними є і самі вимоги позивача про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення , яке видане ОСОБА_6 і виселення її із квартири №9, оскільки ордер виданий і відповідачка вселилась не у квартиру №9 житлового будинку, своє право на яку захищає позивач, а у кімнати №№ 219,220  гуртожитку.

Судом повно і всебічно з”ясовані обставини справи,що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно,норма матеріального і процесуального права не порушені і застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги  про те,що позивач набув право  власності на  спірні житлові приміщення і посилання на  рішення загальних зборів від 14.03.2010року, а також від 18.04.2010року, є неспроможними і не  спростовують висновків суду,оскільки ці рішення постановлені  вже після надання відповідачці ОСОБА_6  кімнат №219,220 і  стосуються розподілу квартир у житловому будинку,який  ще не зданий в експлуатацію.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що в кімнатах гуртожитку № 219, 220 реконструйованих в квартиру до моменту своєї смерті проживала мати ОСОБА_3  – ОСОБА_8, яка була членом ГО "Добробут", і спірна квартира перейшла у спадок позивачу, а також про те, що  він  оплачував проведену реконструкцію кімнат в гуртожитку в квартиру № 9, є неспроможними, оскільки,як вже  зазначено, ОСОБА_3 не була  власником житлового приміщення і спадщина на це приміщення  після її  смерті не відкривалась, а відтак позивач не  набув права власності  на це приміщення в порядку спадкування. До теперішнього часу  спірне житло не втратило статусу гуртожитку.

Інші доводи були досліджені судом першої інстанції, суд навів у рішенні відповідні докази та висновки, з якими погоджується  судова  колегія.

           Вони суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 307 , 308 , 317 ЦПК України , колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

             Апеляційну скаргу   ОСОБА_3 відхилити.

              Рішення  Мелітопольського  міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2010 року  по даній  справі залишити без змін.

           Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення, проте може бути оскаржена до  Вищого  спеціалізованого суду України з розгляду  цивільних і кримінальних справ  протягом двадцяти днів.  

Головуючий

Судді