АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-316/2011 Головуючий у 1 інстанції:
Полянчук Б.І.
Доповідач: Дашковська А.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2011 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Денисенко Т.С.,
суддів: Дашковської А.В.,
Дзярука М.П.,
при секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання права власності,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду про поділ майна подружжя, який уточнив 09.09.09 року, зазначивши, що 29.07.1994 року він уклав шлюб з ОСОБА_3
В період перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю сторін, правовстановлюючі документи оформлені на відповідачку. Під час шлюбу вони також придбали автомобіль Chery Amulet A15 НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на його ім'я, пральну машину, холодильник, мікрохвильову піч, телевізор. На придбання автомобіля був оформлений кредит, який він оплачував до моменту звернення до суду.
Посилаючись на те, що добровільно поділ майна подружжя не відбувся, просив поділити майно, набуте за час шлюбу, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, автомобіль Chery Amulet A15 НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, пральну машину, холодильник, мікрохвильову піч, телевізор. Визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, автомобіль Chery Amulet A15 НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, визнати за ОСОБА_3 право власності на пральну машину, холодильник, мікрохвильову піч, телевізор.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності задоволені.
Поділено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 автомобіль Chery Amulet A15 НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, пральну машину, холодильник, мікрохвильову піч, телевізор.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 автомобіль Chery Amulet A15 НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на пральну машину, холодильник, мікрохвильову піч, телевізор.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3095, 21 грн. грошової компенсації.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 789грн. судового збору та 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 200 грн. витрати за оцінку вартості майна.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, суд першої інстанції виходив із того, що квартира була набута подружжям ОСОБА_3 за час шлюбу, а тому належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між усіма учасниками справи, дав їм належну правову оцінку. Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 212 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.
За змістом ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України ( дія якого розповсюджується на правовідносини з питань щодо розділу майна подружжя, яке було придбане до набрання чинності Сімейного Кодексу України, тобто до 01.01.2004 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.ст.28, 29 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
З положень ст. 27-1 КпШС України вбачається, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29.07.1994 року по 03.11.2009 року (а.с. 75,77). Шлюбного контракту, який би передбачав майнові права та обов’язки подружжя, не укладалось.
Встановлено також, що під час шлюбу - 30 травня 1997 року, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 14).
Згідно зі ст.23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Тобто названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.
Оскільки квартира набута подружжям за час шлюбу, суд обґрунтовано визнав, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та висновок суду про те, що частки подружжя в спільній сумісній власності подружжя рівними, є правильним.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.
Позивач ОСОБА_4 не зобов’язаний доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.
Відповідно до ст. 23 КпШС України майно, набуте у шлюбі, вважається таким, що належить подружжю.
Обов’язок довести, що майно було придбане у шлюбі, але за його особисті кошти, відповідно до ст. 60 ЦПК України , покладався на ОСОБА_3
Посилання апелянта на те, що кошти у сумі 6 000 гривень на придбання спірної квартири належали їй особисто, оскільки квартира придбана за кошти її батьків, про що свідчить договір продажу квартири її батьками в м. Южно - Сахалінську Сахалінської області від 03.04.1997 року, і тому, позивач не має права на спірну квартиру, є безпідставними.
Цей договір не є належним доказом того, що спірна квартира була придбана за кошти, надані відповідачці її батьками.
Відповідачка не довела ті обставини, на які посилалась, що давало б суду підстави вважати квартиру її особистим майном, не надала суду безспірних доказів того, що квартира була придбана за кошти, надані відповідачу її батьками.
Таким чином суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири, як на майно, набуте подружжями за час шлюбу, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: