АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-515/2011 р. Головуючий у 1-й інстанції: Гончаренко П.П.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Гончара О.С.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Інвест» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Інвест» про розірвання договору оренди земельної ділянки.
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2010 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом зазначивши, що йому на праві приватної власності відповідно державного акта і розпорядження Запорізької райдержадміністрації Ради народних депутатів від 12 липня 2001 року №109/18 належить земельна ділянка, площею 3,93 га, №329, яка розташована на території Лисогірської сільської ради Запорізького району Запорізької області. 25 червня 2007 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки №24/Л, відповідно до п.п.1,8 якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування зазначену земельну ділянку, а відповідач зобов'язався належним чином сплачувати до 31 грудня один раз на рік у грошовій формі орендну плату у розмірі, що становить 1,5% грошової вартості земельної ділянки, за бажанням орендодавця орендна плата може видаватися товарним зерном, за звичайними цінами на момент видачі, зі складу розташованого в селі Мар'ївка протягом тридцяти календарних днів після письмового повідомлення про початок виплати орендної плати. З моменту укладення договору відповідач належним чином не виконував передбаченого договором зобов'язання щодо виплати позивачу орендної плати.
Позивач в обґрунтування позовних вимог також послався на невідповідність істотних умов договору оренди землі діючому законодавству та зазначив, що в п.8 договору зазначено, що орендна плата становить 1,5% грошової вартості земельної ділянки, що не відповідає вимогам Указу Президента України №725/2008р. від 19.08.2008р. «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), який передбачає розмір орендної плати у розмірі 3% грошової вартості земельної ділянки.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки №24/л від 25 червня 2007 року укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лан-Інвест».
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ТОВ «Лан-Інвест» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у позові.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення в зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи і неправильного застосування судом норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Інвест» 25 червня 2007 року було підписано договір оренди земельної ділянки з терміном дії 15 років (а.с.23).
В п. 41 вказаного договору зазначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Договір був зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 20 жовтня 2008 року про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040826000010 (а.с. 5).
Відповідно до ст. 18 Закону "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Отже, виходячи з вимог Закону та змісту договору оренди землі, останній набрав чинності з 20 жовтня 2008 року, тому орендні відносини між сторонами виникли тільки з вказаної дати.
За умовами п. 8, п. 10 Договору орендна плата вноситься орендарем не пізніше 31 грудня кожного поточного року. Її форма та розмір визначені у п. 10 Договору.
Сторони домовились, що у грошовій сумі плата буде становити 1,5% грошової вартості земельної ділянки чи за бажанням орендодавця сільськогосподарська продукція на вказану суму.
Судом першої інстанції було встановлено, що 22 вересня 2010 року через фінансову установу відповідач перераховував позивачу поштовим переказом (а.с. 33, 33 зв.) орендну плату за 2009 рік в розмірі 739 грн. 85 коп., що в більш ніж вдвічі перевищує орендну плату передбачену в договорі - 1,5 % від вартості земельної ділянки, що становить 346 грн. 91 коп, виходячи з того, що згідно п. 4 договору оренди грошова оцінка земельної ділянки складає 23127 грн. 37коп
Однак той від отримання її відмовився, про що він сам вказав суду першої інстанції в судовому засіданні 25 жовтня 2010 року, вказавши, що він знав про перерахування коштів однак не побажав їх отримувати.
Колегія суддів приходить до висновку, що орендодавець, з власної вини не отримав нараховану орендну плату за 2009 рік, а тому висновки суду щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, не відповідають дійсним обставинам справи.
Орендна плата за період з 22 жовтня по 31 грудня 2008 рік сплачена не була.
До теперішнього часу доказів то, що позивач звернувся до відповідача з питанням отримання належної йому орендної плати за цей період.
Окрім того, у статті 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору.
Згідно з Договором оренди, підставами для його дострокового розірвання являється, зокрема, взаємна згода сторін; рішення суду про розірвання договору за вимогою однієї із сторін у випадку невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
За змістом п."д" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою являється систематична несплата орендної плати.
Таким чином, чинне законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі це - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і несплата орендної плати.
Встановлені обставини (несплата орендної плати за 2 місяці), та відмова позивача від отримання плати за 1 рік не говорять про системність невиконання зобов'язань сторін умов спірного договору.
Окрім цього, орендна плата передбачена в розмірі 1,5 % від вартості земельної ділянки. За умовами договору його зміна чи розірвання здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України 2 лютого 2002 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725"Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)") визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.
Виходячи з аналізу змісту статті 13 Закону України "Про оренду землі" та пункту 1 вищенаведеного Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92 (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725) останній має рекомендаційний характер і може бути підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення, чи для його розірвання за згодою сторін (частина перша статті 651 ЦК України) або за правилами, передбаченими статтею 652 ЦК України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 270 "Про організаційні заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92" відповідним державним органам, зокрема, обласним державним адміністраціям запропоновано забезпечити проведення загальних зборів у кожному сільськогосподарському підприємстві співвласників землі - орендодавців та орендарів з питань підвищення розміру орендної плати і внесення у договори оренди відповідних змін щодо диференціації цієї плати з урахуванням особистої участі орендодавців у використанні наданих в оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв) для забезпечення встановлення орендної плати у розмірі не менш як 3 відсотки величини нормативної грошової оцінки орендованих земельних ділянок і земельних часток (паїв).
Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що у відповідача на підставі цих нормативних актів виник обов’язок внести зміни до договору оренди та збільшити розмір орендної плати до 3 % величини нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.
В порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України суд на ці положення закону уваги не звернув, не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, чи настали одночасно в даному випадку передбачені законом умови, за яких договір оренди може бути розірваний в зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Згідно з вимогами статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Дійшовши висновку, що відповідач допустив істотне порушення умов договору, суд виходив з того, що відповідач порушив умови укладеного договору оренди, а саме: не виплатив своєчасно орендну плату.
Однак при цьому суд не вирішив питання, чи носять ці порушення умов договору характер істотних із урахуванням інших умов договору, зокрема, пункту 18, яким передбачено наслідки невнесення повної суми орендної плати у строки, визначені договором.
Судом повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана оцінка.
Однак, Судова колегія вважає, що висновки суду про порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки не відповідають обставинам справи, вимогам закону, а тому таке рішення не можна визнати законним і обґрунтованим відповідно до вимог статті 213 ЦПК України.
Оскільки обставини справи з’ясовані в повному обсязі, колегія суддів вважає за можливе за наявними в справі доказами ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ураховуючи викладене, на підставі норм Цивільного процесуального кодексу України, статей 626, 651 ЦК України, статей 21, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", Указів Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", від 2 лютого 2002 року № 92 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" та від 19 серпня 2008 року № 725 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)", рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Інвест» задовольнити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2010 року у цій справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволені позову.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: