справа  2004-2-21/11 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

    6 січня  2011  року    Богодухівський  районний суд Харківської області у складі:

                                                      головуючого – судді  Шалімова Д.В.,

                                                      при секретарі               Макушинській О.В.,   

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухів справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення долі майна, що є у спільній сумісній власності , визнання права власності на це майно, виділення майна в натурі та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визначення часток у праві спільної сумісної власності, -

ВСТАНОВИВ :

          Позивачка звернулася до ОСОБА_2 з позовом про визначення долі майна, що є у спільній сумісній власності , визнання права власності на це майно, виділ майна в натурі , в якому після уточнення просить визначити їй долю майна , яке знаходиться у спільній сумісній власності, визнати право власності на майно по АДРЕСА_1 та виділити в натурі: автомобіль НОМЕР_1 , випуск 1995 року , вартістю 35 000 грн., вантажний автомобіль МАЗ –4370 , державний номер НОМЕР_2, випуск 2003 року, вартістю 76 000 грн., легковий автомобіль «SEAT LEON », державний номер НОМЕР_3, випуск 2003 року, 67 000 грн., на загальну суму –178 500 грн.; нерухоме майно: ѕ частину приміщення В1-1, Б по АДРЕСА_1, вартістю 301 152 грн., стягнути грошову компенсацію, різницю в долі спільного майна, в сумі 48 655 грн. та судові витрати понесені по справі .

          Свої вимоги позивачка мотивує тим, що 24 липня 1982 року Богодухівським відділенням ЗАГС було зареєстровано шлюб між нею та  відповідачем, який вони розірвали  15 січня 2008 року. За час спільного проживання на ім’я відповідача , ОСОБА_2, було оформлено підприємницьку діяльність по виготовленню меблів, яка знаходиться за  адресою: АДРЕСА_2 в приміщенні гаража. Розвиток діяльності здійснювався за спільні кошти та спільною працею сім»ї. За цей час було придбано:  станки, інвентар, котли, товарно –матеріальні цінності на загальну суму 564 124 грн., приміщення по АДРЕСА_1, автомобіль МАЗ 4370 державний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску, вартістю 76 000 грн., автомобіль НОМЕР_1 ,  1995 року випуску, вартістю 35 000 грн.,  автомобіль «SEAT LEON », державний номер НОМЕР_3, 2003 року випуску, вартістю 67 000 грн., автомобільний причеп вартістю  22 000 грн., автомобіль ГАЗ –3307 вартістю 20 000 грн. Загальна сума майна на січень 2008 року становила –1 361 588 грн., підприємство мало борги на суму  91 369 грн., та йому винні були кошти в сумі 51 130 грн. У жовтні 2008 року позивачка особисто оформила підприємницьку діяльність по виготовленню меблів у приміщенні де вони раніше разом з чоловіком займалися виготовленням меблів. При добровільному розподілі, позивачці було передано у власність майно, що знаходиться по вул.. Оверченка, 16/1 м. Богодухова , на загальну суму 141 737 грн. та будинок по АДРЕСА_2 м. Богодухова, інше майно відповідач відмовляється ділити. Позивачка немає можливості належним чином займатися підприємницькою діяльністю, оскільки у неї не має транспорту, для перевозки матеріалів та готової продукції, та приміщення де вона могла б зберігати  матеріали. Відповідачем же використовується 5 автомобілів та достатньо приміщень, які були придбані за спільні кошти подружжя, і які він може та повинен виділити позивачці. Позивачка вважає, що їй залишилося не виділеним майно на суму 392 415 грн. 50 коп., тому на цю суму вона просить виділити визнати право власності на майно по АДРЕСА_1 та виділити в натурі: автомобіль НОМЕР_1 , випуск 1995 року , вартістю 35 000 грн., вантажний автомобіль МАЗ –4370 , державний номер НОМЕР_2, випуск 2003 року, вартістю 76 000 грн., автомобіль «SEAT LEON », державний номер НОМЕР_3, випуск 2003 року, 67 000 грн., на загальну суму –178 500 грн.; нерухоме майно: ѕ частину приміщення В1-1, Б по АДРЕСА_1, вартістю 301 152 грн., стягнути грошову компенсацію, різницю в долі спільного майна, в сумі 48 655 грн.

          ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання права спільної сумісної власності на майно, визначення часток у праві спільної сумісної власності до ОСОБА_1, в якій після уточнення просить визнати об’єктом права спільної сумісної власності сторін домоволодіння та нежитлові прибудови розташовані по АДРЕСА_2, визнати за ним право власності на Ѕ домоволодіння з нежитловими прибудовами розташованими по АДРЕСА_2, стягнути з відповідача судові витрати , а саме державне мито у розмірі 1 700 грн., витрати на ІТЗ у розмірі 120 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

          Свої вимоги позивач ОСОБА_2 мотивує тим, що з 24 липня 1982 року по 15 січня 2008 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 У липні 1995 року відповідачка в порядку спадкування отримала житловий будинок по АДРЕСА_2, який на той час коштував 6 146,00 карб. За рахунок прибутків отриманих від підприємницької діяльності позивача було проведено будівельні роботи та капітальний ремонт вище зазначеного будинку, в тому числі збудовано прибудову,  новий сарай та два гаражі. Згідно висновків будівельно – технічного дослідження вартість садиби після проведених робіт складає 287 137 грн. На думку позивача за таких обставин та згідно законодавства, домоволодіння по АДРЕСА_2, повинно бути визнане судом об’єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1.

          ОСОБА_1, свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснила, що підприємницьку діяльність на ім’я її чоловіка, ОСОБА_2, було оформлено у 1996 році, тобто в той час вони були подружжям. Між ними ніяких трудових відносин оформлено не було, вони працювали разом як подружжя, вона допомагала з паперами, готувала їжу для працівників. Власником всього майна, яке знаходиться  за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі –продажу, є відповідач, воно  придбавалося у 2003 -2004 роках, як приватним підприємцем, але оскільки вони були на той час подружжям, то і вона також є його власником. Майновий комплекс, за вище зазначеною адресою, складається з багатьох приміщень, які прилаштовані для виготовлення меблів та зберігання матеріалів. Позивачка просить виділити у користування та визнати за нею право власності на приміщення В1-1, оскільки воно їй необхідне для ведення своєї підприємницької діяльності, вона у 2008 році оформила на себе підприємницьку діяльність по виготовленню меблів, приміщення  є крайнім приміщенням, з окремим заїздом. Автомобілі також були придбані ними за час шлюбу, придбавалися за спільні кошти, тому вона має законне право на частину транспортних засобів, тим більш вони їй необхідні, знову ж для ведення своєї підприємницької діяльності. ОСОБА_1  зазначила, що вона дійсно отримала від свого колишнього чоловіка грошову компенсацію в сумі 140  000 грн. Також зазначила, що повністю згодна з експертною оцінкою житлового будинку , надвірних будівель по АДРЕСА_2 та нежитлових будівель по АДРЕСА_1

          Представник позивачки, відповідачки по зустрічній позовній заяві ОСОБА_3, позовні вимоги своєї довірительки підтримав повністю, підтвердив, що дійсно за час спільного проживання на ім’я чоловіка було оформлено підприємницьку діяльність по виготовленню меблів за адресою АДРЕСА_2, на даний час за цією адресою проживає ОСОБА_1 Дружина не була оформлена на даному підприємстві, але вона допомагала чоловіку, брала участь у розвитку виробництва, вела документацію, приймала матеріали, тому оскільки вона все ж приймала участь у підприємницькій діяльності чоловіка, то вона має право на частину майна. Просив виділити та визнати за ОСОБА_1 право власності на частину складських приміщень, оскільки вони необхідні їй для розвитку своєї діяльності. Всі автомобілі оформлені на ОСОБА_2, але вони були придбані за час перебування у шлюбі, і на той час ОСОБА_1 не була оформлена, як підприємець, тобто вона має право і на частину автомобілів. Сторони раніше розділили частину майна, у 2008 році було проведено експертизу, яка дала оцінку всього майна, і з якою сторони погодилися, і саме з цих сум виходили при розрахунках зазначених в позові. Що стосується зустрічного позову, то ОСОБА_3 частково проти нього заперечив, оскільки дійсно за час спільного проживання подружжя, було добудовано допоміжні приміщення за адресою АДРЕСА_1, але сам будинок залишився без змін. ОСОБА_2 зазначає, що збільшилася вартість будинку, але представник ОСОБА_1 говорить про те, що вартість будинку збільшилася не тому, що покращився його стан, а за рахунок індексації, позивачем по зустрічному позову не надано доказів збільшення вартості самого будинку. ОСОБА_1 визнає, що дійсно її колишній чоловік має право на частину надвірних будівель, але проти його права на будинок повністю заперечує.

          Відповідач, позивач по зустрічній позовній заяві ОСОБА_2  пояснив, що позовні вимоги своєї колишньої дружини не визнає в повному обсязі. З 25 червня 2007 року подружжя разом не проживає, чоловік пішов з дому і після цього почалися сварки, він неодноразово намагався добровільно вирішити питання. Після розлучення  він відмовився від майна на вул.. Оверченка, 16/1  та надав два автомобілі «SEAT LEON »та МАЗ -4370, які хоча і знаходилися у користуванні ОСОБА_1, але він продовжував їх обслуговувати. Підтвердив, що дійсно ним було  оформлено підприємницьку діяльність у 1996 році, на той час вони перебували у шлюбі, але все було оформлено на його ім.»я, спочатку дружина іноді йому допомагала, готувала їжу для працівників, але в цей же час вона працювала офіційно у кафе «Сосновий бір», а потім неофіційно в кафе «Озеро», з 2000 року дружина не працювала , була домогосподаркою. За п»ять років до розлучення дружина перестала допомагати в роботі виробництва і вони взагалі перестали вдома говорити за роботу, тому що відразу виникали сварки. Майновий комплекс по АДРЕСА_2 було придбано ним як приватним підприємцем  за 24 000 грн., там було проведено ремонтні робот, установлено  обладнання і з 2006 року меблі виготовлялися там , на Оверченка залишилося обладнання лише для м»яких меблів. Всю документацію на будівлі по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 було отримано вже після розлучення, у 2008 році, там дійсно багато будівель, але ніяких окремих заїздів, про які зазначає позивачка,  немає, є одна дорога. Автомобілі придбавалися ОСОБА_2 в кредит на його ім.»я , і сплачувалися з рахунку підприємства: «SEAT LEON » купувався у 2002 році, МАЗ -4370 у 2003 році , за час перебування у шлюбі , а інше вже після того як подружжя перестало проживати разом: автомобільний  причіп у жовтні 2007 року, ГАЗ -3307 –02.04.2008 року, і лише «PEUGEOT Boxer» було придбано у 2006 році, готівкою за сімейні кошти.  Свої позовні вимоги підтримав повністю, пояснив, що за час спільного проживання, подружжям було значно поліпшено як сам будинок по АДРЕСА_2 , вставили пластикові вікна , замінили двері , переробили дах, так і було добудовано надвірні будівлі: флігель 9х12, сарай 100 кв. м. , гараж 52 кв. м., та гараж 562 кв. м. В експлуатацію всі будівлі були прийняті у 2007 році та оформлені на ОСОБА_1 , найбільший гараж вона здавала в оренду ОСОБА_2 Пояснив, що не заперечує проти експертної оцінки по домоволодінню та нежитловим будівлям, також зазначив, що ним було виплачено колишній дружині компенсацію в сумі 140 000 грн.

          Представник відповідача, позивача по зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заявленого ОСОБА_1 заперечив, зазначив, що вимоги позивачки є безпідставними. У 1995 році ОСОБА_2 було засновано підприємницьку діяльність, позивачка не приймала участі у розвитку діяльності підприємства, з нею не укладався трудовий договір. Всі транспортні засоби, зазначені у позові, за винятком «PEUGEOT Boxer», та майновий комплекс по вул.. Оверченка,16 були придбані для ведення підприємницької діяльності ОСОБА_2 і виплачувалися його довірителем, як підприємцем, за рахунок трудової діяльності суб’єкта господарювання та найманих працівників. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України, майно приватного підприємця чи фізичної особи –підприємця не є суб’єктом спільної сумісної власності подружжя, тому воно не може бути розділене між колишнім чоловіком та дружиною. Добровільного розподілу між сторонами не було, ОСОБА_2 надав колишній дружині частину засобів виробництва, щоб вона могла заснувати свій бізнес, але до поділу це не мало відношення, всього їй було передано майно на суму 140 000 грн.  Свою позовну заяву підтримав повністю, пояснив, що в домоволодінні по АДРЕСА_2, було повністю зроблено капітальний ремонт, добудовано надвірні будівлі, все це робилося за час спільного проживання та за кошти які були отримані від підприємницької діяльності ОСОБА_2, тому просив зустрічну позовну заяву задовольнити.

                    Вислухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що  позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 виданого відділом РАЦС Богодухівського районного управління юстиції 08 лютого 2008 року , шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 15 січня 2008 року , актовий запис 01.

ОСОБА_2 26 грудня 1995 році зареєструвався, як фізична особа підприємець, за адресою м. Богодухів АДРЕСА_2, тобто засновано підприємство було за час його перебування у шлюбі з позивачкою, відповідачкою по зустрічній позовній заяві, а ОСОБА_1, 29 липня 2008 року була зареєстрована як фізична особа –підприємець,  своє підприємство нею було засновано вже після розірвання шлюбу.

Згідно технічного паспорта на майновий комплекс по АДРЕСА_1, його власником являється ОСОБА_2 , паспорт виготовлено станом на 06 листопада 2007 року, на той час подружжя фактично разом не проживало.

Згідно з п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року         «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно положень статей 57, 61 СК України , ст. 52 ЦК України, майно приватного підприємства чи фізичної особи —підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Оскільки саме ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа підприємець та він являється власником  майнового комплексу по АДРЕСА_1, тому вище зазначене майно не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя і ОСОБА_1 не може на нього претендувати.

 Відповідно до довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 28.11.2010 року № 211 згідно договору кредиту № 825/1-40/1-014 від 05.09.2003 року та договору застави майна № 825/4-40/9-015 від 05.09.2003 року було придбано за рахунок кредитних коштів вантажний автомобіль МАЗ 437040-061. Договір кредиту № 825/1-40/1-014 від 05.09.2003 року було укладено між АКБ «Укрсоцбанк»та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2  Тобто вантажний автомобіль МАЗ –4370, державний номер НОМЕР_2, випуск 2003 року, було придбано за кредитні кошти, що надавалися суб’єкту підприємницької діяльності, тому вище зазначений автомобіль є майном приватного підприємця.

          Згідно договору кредиту № 825/2-40/1/5-059  від 27.05.2005 року , ОСОБА_2 було надано кредит на придбання автомобіля «SEAT LEON », 2003 року випуску, тобто даний автомобіль було придбано в період шлюбу. Також сторонами не заперечується, що і автомобіль «PEUGEOT Boxer» було також придбано в період шлюбу, за спільні кошти подружжя. Отже дані автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя, але суд приходить до висновку, що дане рухоме майно не підлягає розподілу,   відповідно до ч.1, 2, 4 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя за його згодою, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України,  оскільки у судовому зсіданні ОСОБА_2 зазначив, а  ОСОБА_1 визнала, що їй було передано майно на суму 140 000 грн., суд приходить до висновку, що позивачка погодилася на отримання  компенсації у вигляді іншого майна,  яку вона вже отримала.

          Відповідно до свідоцтва про право на спадок по закону  від 26.12 1984 року, посвідченого державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Селютіною Л.П., спадкоємцями ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в рівних частинах є ОСОБА_7 та ОСОБА_1 Спадкове майно складається з половини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

          Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.10.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Селютіною Л.П.,  ОСОБА_7 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 заповідала своє майно ОСОБА_1 , а саме жилий будинок по АДРЕСА_2.

          Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.05.2008 року, власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності - є ОСОБА_1

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до вимог ч.1 ст. 60, ч. 1 ст. 68,  Сімейного кодексу України ч. 3 ст. 368 та ч.2,3 ст. 325 ЦК України ,  є майно, набуте подружжям за час шлюбу, та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу . Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Спільною сумісною власністю  можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст.. 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що за час спільного проживання було проведено капітальний ремонт в будинку по АДРЕСА_2 , на території домоволодіння було побудовано надвірні прибудови, а саме : сарай, погріб, два гаражі.  Тобто домоволодіння та нежитлові прибудови дійсно збільшилися у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя і тому визнаються судом об’єктом права спільної сумісної власності .

Суд не бере до уваги висновок спеціаліста № 1888 від 30 травня 2008 року, оскільки сторони повністю погоджуються з експертною оцінкою.

Згідно ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, частки майна дружини та чоловіка є рівним, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки домоволодіння та нежитлові прибудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2  визнано об’єктом права спільної сумісної власності, тому кожен з подружжя має право на Ѕ частину майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України , стороні, на користь якої ухвалено рішення , суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

                Згідно квитанції 4537.111.2  від  26.01.2010  року, ОСОБА_2 при пред’явленні позову до суду був сплачений судовий збір у розмірі 900,00 грн.

Згідно квитанції 4537.111.5 від 26.01.2010 року, ОСОБА_2 були сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі  120,00 гривень.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 39 від 27.01.2010 року, ОСОБА_2 за надання правової допомоги по цивільній справі були  сплачені кошти в сумі 5000 грн., але оскільки позивачем не надано розрахунку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України    № 590 від 27 квітня 2006 року „ Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” , тому в частині стягнення витрати понесених на оплату послуг з правової допомоги, суд вважає за необхідне відмовити.

Згідно ст. 60 ЦПК України “Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень”. Оскільки позивач  ОСОБА_1 не довела свої позовні вимоги в повному обсязі , а  позивач по зустрічному позову ОСОБА_2  довів  свої позовні вимоги частково, суд   в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення долі майна, що є у спільній сумісній власності , визнання права власності на це майно, виділення майна в натурі –відмовляє, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визначення часток у праві спільної сумісної власності,  задовольняє частково та зазначає що доведення позову є обов’язком позивача,  відповідно до засад змагальності процесу за ст.10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагальності процесу, роз’яснював  позивачам  їх  права та обов’язки.

   Рішення  виноситься  у межах заявлених вимог, на підставі пред’явлених доказів.

             На підставі викладеного, керуючись Постановою  Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року „ Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», ст..ст. 52, 325, 368 ЦК України, ст..ст.57,60-62, 68,61,70,71 Сімейного кодексу України, ст..ст. 3-11, 15, 57-60, 88 ,  209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про визначення долі майна, що є у спільній сумісній власності , визнання права власності на це майно, виділення майна в натурі –відмовити .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визначення часток у праві спільної сумісної власності –задовольнити частково .   

Визнати об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домоволодіння та нежитлові прибудови, розташовані по АДРЕСА_2

Визнати право власності за ОСОБА_2  на Ѕ частину домоволодіння та нежитлові прибудови , розташовані по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1  на користь  ОСОБА_2  судові витрати : судовий збір у розмірі  1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  у розмірі 120 грн.  

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

          СУДДЯ