Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

          17 листопада 2021 р.                                                  Справа №200/15714/21  

          приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського,  1

 Суддя Донецького окружного адміністративного суду Михайлик А.С., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

                                                        В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування рішення від 07.02.2020 про відмову в призначенні пенсії, зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 04.02.2020 та зарахувати до пільгового стажу роботи за списком № 1 періоди з: 27.04.1987 по 11.06.1987, з 04.08.1987 по 22.10.1987, з 15.08.1988 по 09.03.1988, з 20.06.1988 по 21.04.1995, з 03.06.2015 по 31.10.2015, з 01.02.2016 по 29.02.2016.

Відповідно до п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим  статтями 160,  161 цього Кодексу, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У призначенні пенсії позивачу відмовлено рішенням від 07.02.2020, до суду із даними позовом позивач звернувся 06.11.2021, тобто із пропуском 6-місячного строку звернення до суду.

До позову додано клопотання про поновлення строку звернення до суду, вмотивоване тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, не міг дізнатись своєчасно про порушення своїх прав, сподівався до останнього, що на його картковий рахунок в Ощадбанку надійде пенсія. До цього ж позивач вказав, що під час дії карантину, строки, визначені КАС України не можуть бути менші за строк карантину.

Щодо посилань позивача на карантинні обмеження суд зазначає, що строк звернення до суду може бути поновлений з підстав тривання карантину за умови підтвердження наявності обставин, що неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Обставина дії в Україні карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) само по собі не є безмовною підставою для поновлення процесуального строку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 21.05.2021 у справі № 160/8296/20.

Позивач не виклав у поданому клопотанні пояснень та не надав відповідних доказів наявності обставин, що обумовили беззаперечну неможливість звернення до суду у визначений строк через обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Стосовно доводів позивача про те, що під час дії карантину, строки, визначені КАС України не можуть бути менші за строк карантину, то редакція пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"  № 540-IX від 30.03.2020, яка була чинна в період з 02.04.2020 по 16.07.2020, передбачала продовження на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), зокрема, строку звернення до суду.

Разом із цим, пунктом 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-)», що набрав чинності 17.07.2020,  передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, останнім днем такого строку було 06.08.2020, проте у визначений строк позивач не звернувся до суду.

Станом на теперішній час редакція п. 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд також зауважує стосовно посилань позивача на незнання про порушення своїх прав, що необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених  її прав, свобод та інтересів.  

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем. Особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії або відмовлено у її призначенні, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових тощо.

Отже, не отримавши пенсійну виплату особа, яка зверталась за призначенням пенсія вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після звернення за призначенням пенсії, демонструючи свою необізнаність щодо підстав для невиплати пенсії звернулася б до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.  

Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

При цьому, звернення до позивача до відповідача зі спірного питання направлене ним лише у червні 2021 року, тобто через 1,5 року з моменту звернення за призначенням пенсії.

Наведене свідчить про відсутність в суду підстав  вважати, що позивач без зайвих зволікань, не отримавши пенсію, в розумний строк з моменту звернення за її призначенням, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із заявою про надання відповідної інформації.

Суд зазначає, що як також вказала Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру допомоги тощо.

Таким чином, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску звернення до суду не є поважними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час,  триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено: заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку».

Суд зауважує, що незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.

Юридична необізнаність не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки не тягне за собою неможливості вчинення певних процесуальних дій чи звернення зацікавленої особи за правовою допомогою.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 815/4480/16, від 31 липня 2018 року у справі № 311/32/17 (2-а/311/11/2017), від  03 травня 2018 року у справі № 826/6380/17.

При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1614/17.

На думку Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" (2006) необхідно досліджувати, чи можна вважати перебіг строку прогнозованим з точки зору заявника.

Отже, у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду слід відмовити.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву  про поновлення строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Наведене свідчить про те, що згідно частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України є підстави для постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на наведене та керуючись ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                                          У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом якого необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.

Роз`яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатися неподаною і буде повернута позивачу.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.  

          Суддя                                                                                  А.С. Михайлик