КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/14037/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021року місто Київ

справа №760/2322/16

Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Трусової Т.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія», Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) про захист прав споживачів, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив стягнути з ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» на його користь:

113,38 грн. - пені;

5000 грн. - на відшкодування моральної шкоди;

3500 грн. - витрат на правову допомогу.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у січні 2016 року він придбав два квитки на проїзд залізничним транспортом на швидкісний електропоїзд №732 «Інтерсіті+» по маршруту Київ-Дніпропетровськ вартістю 513,95 грн. та на швидкісний електропоїзд №731 «Інтерсіті+» по маршруту Дніпропетровськ-Київ вартістю 503,95 грн. на одну дату - 18 січня 2016 року.

Вказував, що послуги пасажирського перевезення за вищевказаним маршрутом надавало ДП «Українська залізнична швидкісна компанія».

Зазначав, що суттєвою обставиною при придбанні квитків саме на цей потяг був час його прибуття до міста Київ (22.49 год.), що дозволяло йому належним чином відпочити, поспілкуватись з сім`єю, вранці вчасно потрапити з дитиною до дитсадка та на своє робоче місце.

Посилався на те, що вибувши 18 січня 2016 року з міста Дніпропетровськ згідно розкладу, швидкісний електропоїзд №731 «Інтерсіті +» зупинився приблизно через одну годину та вже не зміг надалі самостійно здійснювати рух.

Вказував, що приблизно через дві години після зупинки електропоїзд було приєднано до тягача, який доставив електропоїзд із пасажирами на станцію П'ятихатки та вподальшому, приблизно о 02.00 год. 19січня 2016року пасажирам було запропоновано переміститись до електропоїзда іншого класу.

Зазначав, що до міста Києва даний електропоїзд прибув о 06.30 год., запізнення прибуття до міста Києва склало 7.30 год.

Вказував, що він звернувся до перевізника з метою отримання відшкодування збитків за незадовільне надання послуг та 27 січня 2016 року ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» визнало факт зупинки електропоїзда №731 «Інтерсіті+», але відмовилось компенсувати збитки посилаючись на наказ Міністерства інфраструктури України від 27 грудня 2006 року №1196 «Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», яким не передбачено компенсації пасажирам у разі затримки на шляху прямування.

Посилаючись на положення пункту 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач просив стягнути з ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» пеню за 7.30 год. прострочення виконання послуг з перевезення пасажирів в розмірі 113,38 грн.

Зазначив, що неналежне виконання ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» умов договору перевезення завдало йому глибоких психічних та фізичних страждань, компенсацію яких він оцінює в розмірі 5000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 113,38 грн., 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 7113,38 грн.

Стягнуто з ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

У позові ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що оскільки договір на перевезення між позивачем та ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» не укладався, а відповідно послуги з перевезення ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» не надавались, а тому ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» є неналежним відповідачем.

Вказував, що суд першої інстанції не зверну увагу на те, що відповідно до статті 922 ЦК України, оскільки запізнення електропоїзда сталося внаслідок непереборної сили (складних погодних умов), та інших обставин, що не залежали від перевізника, а тому перевізник звільняється від відповідальності за порушення вказаних вище умов договору перевезення.

Зазначав, що наслідки порушення договору перевезення пасажира та багажу перевізником установлені ст.ст.920, 922 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди. Не встановлює такої відповідальності й укладений між сторонами публічний договір перевезення пасажира та багажу, а відтак вважає, що правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

24 вересня 2021 року від позивачадо апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував на те, що скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з перевізника на користь позивача пені та відшкодування завданої моральної шкоди, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2016 року ОСОБА_1 було придбано два квитки на швидкісний електропоїзд №732 «Інтерсіті+» сполученням «Київ-Запоріжжя» по маршруту Київ-Дніпропетровськ на 18 січня 2016 року час відправлення з Києва 07.15 год. час прибуття до міста Дніпропетровськ 12.51 год. та на швидкісний електропоїзд №731 «Інтерсіті+» сполученням «Запоріжжя-Київ» по маршруту Дніпропетровськ-Київ на 18 січня 2016 року час відправлення з міста Дніпропетровськ 17.10 год., час прибуття до міста Києва 22.49 год., що не заперечується відповідачем та підтверджується наданими позивачем посадочними документами.

Електропоїзд №731 «Інтерсіті+» сполученням «Запоріжжя-Київ» відправився зі станції Дніпропетровськ Головний згідно розкладу 18 січня 2016 року о 17.10 год., проте о 18.26 год. здійснив вимушену зупинку на перегоні «Желєзнякова - П'ятихатки-Пасажирський».

З пояснень позивача, викладених у позовній заяві, та з публікації ПАТ «Укрзалізниця» на сайті www.railway.dn.ua вбачається, що пасажирів поїзда №731 на станції П'ятихатки-Пасажирський пересадили в допоміжний швидкісний поїзд, який прибув на станцію Київ-Пасажирський 19 січня 2016 року о 06.11 год.

Згідно з розкладом електропоїзд №731 мав прибути на станцію «Київ-Пасажирський» 18 січня 2016 року о 22.49 год., однак електропоїзд №731 запізнився на 07.30 год., що підтверджується довідкою довідкової служби вокзалу станції Київ-Пасажирський від 19 січня 2016 року.

22 січня 2016 позивач звернувся до відповідачів із заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неналежним наданням послуг перевезення, проте ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» листом від 27 січня 2016 року у задоволенні заяви позивача відмовило з посиланням на те, що Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 27 грудня 2006 року №1196, не передбачено компенсації пасажирам за затримку поїздів на шляху прямування.

Заперечуючи проти позову, відповідач ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» вказував на те, що запізнення електропоїзда сталося внаслідок непереборної сили (складних погодних умов) та інших обставин, що не залежали від перевізника, а тому відповідно до статті 922 ЦК України перевізник звільняється від відповідальності за порушення умов договору перевезення. Зазначав, що оскільки відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів залізничним транспортом регулюються ЦК України, Законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», положеннями нормативно-правових актів, які не містять умов про відшкодування моральної шкоди пасажиру - користувачу послуги з перевезення залізничним транспортом, і такої відповідальності не встановлено і укладеним між сторонами договором, правові підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні.

На підтвердження своїх заперечень відповідач ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» надав копію акту технічного стану (обстеження) електропоїзда ЕКр1 №001 виробництва ПАТ «КВБЗ» від 21 січня 2016 року, затвердженого в.о. заступника начальника з технічних питань філії «Українська залізнична швидкісна компанія», з якого вбачається, що зупинка поїзда №731 виникла в несприятливих погодних умовах (дощ, сніг, обледеніння контрактного дроту) внаслідок спрацювання захисту швидкодіючого вимикача через відмову тягових інверторів №3 та №4 вагону №01 та неможливістю зібрати електричну схему тяги вагону №09 у зв`язку з обледенінням заземлювача постійного струму у ввімкненому стані.

Також відповідачем було надано копію листа Державної служби України з надзвичайних ситуацій Дніпровського регіонального центру з гідрометеорології від 21 січня 2016 року, який був адресований технічному директору ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», якому було зазначено, що у період з 16 по 18 січня 2016 року на території Дніпропетровської області спостерігались складні погодні умови, які визначала серія південно-західних циклонів, що переміщувалася на територію України з Балкан, та їх атмосферні фронти.

За даними метеостанції Комісарівка П`ятихатського району за період з 16 по 18 січня 2016 року випало 58,7 мм опадів, що становить 143 % місячної норми.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За змістом частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Пунктом 37.3 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 27 грудня 2006 року №1196 встановлено, що перевізник зобов`язаний безпечно та своєчасно перевезти пасажира від пункту виїзду до пункту призначення, указаного в проїзному документі, надавши йому місце згідно з придбаним проїзним документом; своєчасно доводити до пасажирів та осіб, які зустрічають, інформацію про запізнення поїзда, зміну колії прибуття чи відправлення.

Відповідно до частини першої статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з статтею 8 Закону України «Про залізничний транспорт» перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах.

Частинами 4, 5 ст.22 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що перевізники зобов'язані забезпечувати: своєчасне якісне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти; розвиток інфраструктури залізничного транспорту загального користування, транспортних послуг; схоронність вантажів, що перевозяться; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу залізничного транспорту загального користування.

Відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспортування.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, спірні правовідносини виникли з договірних відносин щодо надання транспортних послуг з перевезення пасажирів.

Таким чином, придбавши квитки на швидкісний електропоїзд №732 «Інтерсіті+» по маршруту Київ-Дніпропетровськ, ОСОБА_1 уклав з відповідачем ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» договір перевезення пасажира.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що оскільки договір на перевезення між позивачем та ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» не укладався та відповіднопослуги з перевезення ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» не надавались, а тому ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» є неналежним відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються вищевикладеним.

Згідно з частиною 1 статті 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.

Статтею 611 ЦК України визначені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (пункт 3, 4).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

У свою чергу, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Тобто у сфері дії вказаного Закону перебувають у тому числі відносини між споживачами та надавачами будь-яких послуг (включаючи послуги з перевезення).

За змістом пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній нас час виникнення спірних правовідносин) споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

01 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі №216/3521/16-ц прийняла постанову, якій сформувала правовий висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №757/12721/17-ц.

Згідно з пунктом 5 статею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» як перевізник порушив умови договору перевезення, оскільки позивач прибув до міста Київ з запізненням на 07.30 год., що потягло завдання йому моральної шкоди.

Встановивши факт порушення відповідачем ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» прав споживача щодо наданої неякісної послуги з перевезення (своєчасне якісне перевезення пасажирів), що заподіло позивачу моральних переживань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладання на відповідача ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» відповідальності у вигляді стягнення пені у розмірі 113,38 грн., виходячи з розрахунку (ціна квитка 503,95 грн.*3%*7,5 год. - прострочення виконання договірних зобов`язань) та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Посилань на неправильність розрахунку розміру пені апеляційна скарга не містить, а наведений в оскаржуваному рішення суду розрахунок відповідає положенням ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості.

За таких підстав доводи апеляційної скарги відповідача ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» про те, що за виниклих між сторонами правовідносин законом не передбачене відшкодування моральної шкоди є неприйнятними.

Обставини, на які відповідач ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» посилається в обгрунтування своїх заперечень проти позову та доводів апеляційної скарги, вважаючи їх такими, що виключають його відповідальність за ст.922 ЦК України (а саме що затримка перевезення сталася внаслідок складних погодних умов), колегія суддів відхиляє, оскільки перевізником не надано доказів, які б вказували на існування обставин, які перешкодили його структурним підрозділам, що відповідають за організацію утримання та ремонт пасажирських вагонів, та проводять комплексну підготовку пасажирських вагонів у рейс, виконати свої функції з обстеження електропоїзда на предмет його готовності до виконання договірних зобов`язань з перевезення пасажирів у зимовий час.

Крім того, перевізником не надано доказів, які б свідчили про те, що неналежне виконання умов договору перевезення сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або в результаті подій, які він не міг передбачити.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн., виходячи з співмірності заявлених вимог зі складністю справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та врахувавши заперечення відповідача ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу наданим послугам.

За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, обґрунтовано виходив з наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: