Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2-2841/11

провадження № 61-8594св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року у складі судді Мусієнко Н. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2010 року Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» (далі - ТОВ «Олком-Лізинг»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що 12 грудня 2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 3-6375-127К, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 280 000,00 грн, зі сплатою 17 % річних, строком повернення до 12 грудня 2022 року.

Додатковою угодою від 21 травня 2008 року до кредитного договору сторони узгодили нову відсоткову ставку - 18,5 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127П та укладено додаткову угоду до договору поруки відповідно до нової відсоткової ставки.

Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між

АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір

від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127І, відповідно до якого останній надав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1995 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2322184903:06:001:0457, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 26 листопада 2007 року. Узгоджена вартість іпотеки становить 406 760,00 грн.

Позивач зазначав, що взяті зобов`язання з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, в обумовлені кредитним договором строки, відповідачі належним чином не виконали, і станом на 01 квітня 2011 року мають заборгованість у розмірі 662 635,28 грн, яка складається з: суми непогашених процентів -

114 853,42 грн; суми заборгованості за тілом кредиту - 264 417,65 грн, суми непогашеної пені за процентами - 283 364,21 грн.

Уточнивши позовні вимоги, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» остаточно просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 662 635,28 грн, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127К звернути стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку площею 0,1995 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2322184903:06:001:0457, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у межах та у рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 02 червня 2011 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки в частині звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,1995 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без розгляду.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада

2011 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 662 635,28 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином взяті на себе зобов`язання, а враховуючи, що ОСОБА_2 відповідно до умов договору позики несе солідарний обов`язок за кредитним договором, заявлена позивачем заборгованість підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом, оскільки боржником неналежно виконувалися взяті на себе зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції строку позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, проте від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таких заяв під час розгляду справи в суді першої інстанції не надходило, а заявлені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вимоги про застосування позовної давності не беруться до уваги, оскільки нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18),

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18),

від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У липні 2021 року ТОВ «Олком-Лізинг» подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

12 грудня 2007 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 3-6375-127К, відповідно до якого остання отримала

280 000,00 грн, з процентною ставкою - 17 % річних, строком до 12 грудня 2022 року.

Відповідно до пункту 3.4 кредитного договору, банк має право припинити видачу кредитних ресурсів, відмовити позичальнику у продовженні строку дії цього договору, а також вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки, відповідно до умов кредитного договору у випадку якщо позичальник у період дії цього договору порушував будь-які умови кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 3-6375-127К,

між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений договір поруки

від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127П.

Пунктом 2.1 договору поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пункту 2.2 договору поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки за основним боргом та процентами, а також за відшкодування всіх збитків.

Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127І, відповідно до якого останній надав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1995 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий № 2322184903:06:001:0457, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку

від 26 листопада 2007 року. Узгоджена вартість іпотеки становить 406 760,00 грн.

21 травня 2008 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127К, за умовами якої, сторони змінили відсоткову ставку на 18,5 % річних.

Також, 21 травня 2008 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки від 12 грудня 2007 року

№ 3-6375-127П та додатковий договір до іпотечного договору від 12 грудня 2007 року № 3-6375-127І.

АТ «Банк «Фінанси та Кредит» у повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

15 вересня 2008 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направило на адресу

ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредиту, в якій зазначено, що станом на 15 вересня 2008 року її заборгованість з повернення суми кредиту становить 269 443,17 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитними ресурсами становить 1 696,69 грн, а всього - 274 467,57 грн. Зазначену суму боржник повинна сплатити в строк, передбачений пунктом 4.5 кредитного договору, а саме протягом трьох банківських днів з моменту отримання дійсної вимоги (т. 1, а. с. 22).

Із копії повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що вищевказану вимогу ОСОБА_1 отримано за довіреністю 18 вересня 2008 року

(т. 1, а. с. 22, зворот).

15 вересня 2008 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направило на адресу

ОСОБА_2 , як поручителю вимогу про сплату заборгованості за кредитом у розмірі 274 467,57 грн, яка складається з: основного боргу в сумі 269 443,17 грн, заборгованості за процентами - 1 696,69 грн. Запропоновано протягом двох робочих днів з дати отримання повідомлення виконати свої зобов`язання за договором поруки та сплатити заборгованість, яка виникла за кредитним договором станом на 15 вересня 2008 року на загальну суму 274 467,57 грн.

Із копії повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що вищевказану вимогу ОСОБА_2 отримав 19 вересня 2008 року

(т. 1, а. с. 21, зворот).

ОСОБА_1 свої зобов`язання виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим, станом на 01 квітня 2011 року має заборгованість у сумі 662 635,28 грн, яка складається із: суми непогашених процентів - 114 853,42 грн; суми заборгованості за тілом кредиту - 264 417,65 грн, суми непогашеної пені за процентами -

283 364,21 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя.

Верховний Суд у повній мірі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертої статті 559 ЦК України, у редакції чинній на час дії спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа

№ 310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов та стягуючи з відповідачів заборгованість у визначеному банком розмірі не звернули увагу на те, що кредитор направив позичальнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, яке згідно із цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та штрафні санкції, передбачені кредитним договором. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, нарахування процентів та неустойки після закінчення строку кредитування договором не передбачено, тому такі вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Крім того,пунктом 5.1 договору поруки передбачено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Кредитор 15 вересня 2008 року направив позичальнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, яке повинно було бути виконано протягом трьох банківських днів, тобто до 24 вересня 2008 року, проте банк звернувся до суду з позовом до поручителя у квітні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості із поручителя, у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя внаслідок припинення поруки.

За таких обставин з позичальника підлягає стягненню заборгованість за тілом у кредиту у розмірі 264 417,65 грн, оскільки відповідачами не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту. Вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами не підлягають задоволенню, оскільки на час висунення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту (15 вересня 2008 року) за боржником рахувалась заборгованість за процентами у розмірі 1 696,69 грн, які сплачені позичальником 22 вересня 2008 року, отже, станом на 24 вересня 2008 року, така заборгованість у межах строку дії договору була відсутня, а вимоги щодо стягнення процентів, нарахованих поза межами строку дії договору є безпідставним. Крім того, у межах строку дії договору, підлягає стягненню пеня у розмірі 1 508,09 грн, а всього з боржника підлягає стягненню заборгованість у розмірі 265 925,74 грн.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На момент подання позовної заяви діяв Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Згідно з статтею 3 вказаного Декрету ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: а) із позовних заяв - 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1 700,00 грн).

Отже, судовий збір за подання позовної заяви, з урахуванням граничного розміру становив 1 700,00 грн.

Відповідно до Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов`язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня

2005 року № 1258, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи у спорах майнового характеру становив 120,00 грн.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення у цій справі становив 2 550,00 грн (1 700,00?150%).

Оскільки ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 1 576,44 грн, тому з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає достягненню судовий збір у розмірі 973,56 грн.

За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Отже, судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду у цій справі становив 3 400,00 грн.

Оскільки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заявлені позовні вимоги на загальну суму 662 635,28 грн, але суд задовольняє ці вимоги частково, а саме у сумі 265 925,74 грн, (40,13 % від заявлених вимог), тому розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог, а саме: з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір та витрати з інформаційно-технічного забезпечення за подання позову у розмірі 730,37 грн, за перегляд справи в апеляційному порядку - 1 023,32 грн, з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 за перегляд справи в апеляційному порядку - 1 576,44 грн, за перегляд справи у касаційному порядку - 2 035,58 грн, з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 973,56 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»заборгованість за кредитним договором у розмірі 265 925,74 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації:

АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 60, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ: 09807856) судовий збір у розмірі 1 753,69 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 60, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ: 09807856) на користь ОСОБА_2 (адреса реєстрації:

АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3 612,02 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 60, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ: 09807856) на користь держави судовий збір у розмірі 973,56 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко