Справа № 11-1/11Головуючий у 1-й інстанції  Шміло В.І.

Категорія - ч.2 ст.121 КК України Доповідач - Кунець І.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 січня 2011 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Кунця І.М.

Суддів -  Максимовича Ю.А., Стадника О.Б.     

з участю сторін -  прокурора — Семенця О.А.

представника потерпілого  — ОСОБА_2

засудженого — ОСОБА_3

захисника — ОСОБА_4,  

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на вирок Бережанського районного суду від 02 листопада 2010 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чесники Рогатинського району Івано-франківської області, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, одруженого, на утриманні  малолітня дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого АДРЕСА_1, не працюючого, раніше не судимого,-

засуджено за ч.2 ст.121 КК України на 8 років позбавлення волі.

 Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено попередню –грошову заставу.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь потерпілого ОСОБА_7 75 000 грн. моральної шкоди.

Вироком суду також вирішено питання стосовно речових доказів.

          Згідно з вироком суду ОСОБА_3 16 грудня 2009 року близько 18 год. 15 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись на сходах вхідних дверей власного будинку та на подвір’ї близько будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, умисно, неодноразово наніс удари ногами і руками в обличчя потерпілому ОСОБА_8, спричинивши останньому, згідно висновку судово-медичної експертизи №24/904 від 29 січня 2010 року, тілесні ушкодження у вигляді: масивної травми голови, у вигляді чисельних ушкоджень зовнішніх покривів обличчя (простора ділянка внутрішньо-шкірних покровів на чолі, на тлі, якої одне садно на правій половині чола, одне садно та дві рани на лівій половині  чола, синці повік обох очей, виразна припухлість та синець на правій щоці , ділянки внутрішньо-шкірних крововиливів на щоках, крилах та спинці носа, розлитий синець правої половини верхньої губи, просторий крововилив, садна та тріщини слизової оболонки нижньої губи, синець підборіддя) та закриту черепно-мозкову травму у вигляді просторих крововиливів під м’яку мозкову оболонку лівої та правої її облямівки з масивним крововиливом та дві тріщини слизової оболонки лівої та правої півкуль головного мозку, крововиливів у сіру та білу речовину головного мозку, вогнищевого крововиливу у м’які тканини правої тім’яної ділянки, які є слідами неодноразового прикладання травматичної сили, яка обумовила виникнення черепно-мозкової травми, тому вони, за цих умов, не можуть розглядатися окремо, і кожен удар в ділянку голови, незалежно від того, чим він наносився, посилював дію попереднього, призводив до настання чи відновлення внутрішньо-черепної кровотечі, травматизації головного мозку та його оболонок, і створював реальну небезпеку для життя і тому, за цією ознакою, вище вказані ушкодження голови, стосовно живих осіб, відносяться до тяжких, які в подальшому спричинили смерть потерпілого ОСОБА_8.

Смерть ОСОБА_8 настала від  закритої черпно-мозкової травми з чисельними крововиливами в речовину головного мозку та під його оболонки, яка супроводжувалася набряком-набубнявінням речовини головного мозку та ускладнилась тромбозом синусів твердої мозкової оболонки, що привело до інфаркту (розм’якшення) речовини головного мозку. Між спричиненням ОСОБА_8 черепно-мозкової травми та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв’язок.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок Бережанського районного суду від 02 листопада 2010 року,  та перекваліфікувати його дії на ч.1 ст.119 КК України, обравши покарання не пов’язане з позбавленням волі, оскільки судом невірно кваліфіковано  його дії за ч.2 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, так як наміру на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень  він не мав, лише захищаючись від нього, наніс йому один удар, внаслідок чого потерпілий впав і вдарився до сходів  будинку. На його думку, в даному випадку мало місце вбивство через необережність, тому його дії слід кваліфікувати за ст.119 ч.1 КК України.

Також в вироку суд 1 інстанції не взяв до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_9., ОСОБА_10 та при призначенні йому покарання не врахував, що його дружина є інвалідом і він має на утриманні малолітню дочку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_11, які підтримали подану апеляцію, просять перекваліфікувати дії засудженого з ч.2 ст.121 на ч.1 ст.119 КК України і призначити йому покарання не пов’язане з позбавленням волі, думку прокурора, пояснення потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_2, які вважають вирок суду законним і обгрунтованим, а апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, розглянувши матеріали кримінальної справи, дослідивши доводи апеляції, колегія суддів приходить до переконання, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, і підтверджені наведеними у вироку доказами, які суд належним чином дослідив.

Доводи засудженого ОСОБА_3 про те, що він не мав  умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 безпідставні, спростовані такими доказами.

Так, на стадії досудового слідства ОСОБА_3 звернувся з явкою з повинною 22.12.2009 року, в якій вказував, що ОСОБА_8, коли прийшов до нього, не був побитий. В процесі конфлікту ОСОБА_3 відштовхнув ОСОБА_8 та наніс йому удар ногою в обличчя, від чого той впав і обличчям вдарився до стіни будинку. Потім він, взявши потерпілого під руки, потягнув його від свого будинку на вулицю, де зустрів сусідів ОСОБА_12 та  його дружину ОСОБА_6, які йшли йому на зустріч. ОСОБА_3 їм сказав, що до нього додому прийшов п’яний та побитий ОСОБА_8 і треба викликати  швидку, що  вони і зробили по мобільному телефону.(т.1 а.с.34)

В поясненні в цей же день, на запитання дізнавача ОСОБА_3 відповів, що на обличчі ОСОБА_8 не був побитий, лише мав подряпину під лівою бровою. Кров в потерпілого пішла з обличчя, коли він вдарив його ногою туди і той вдарився до бровки фундаменту будинку.(т.1 а.с.35-36)

Ці свої пояснення ОСОБА_3 підтвердив  в процесі відтворення допиту, в якості підозрюваного і обстановки та обставин подій, що проводилося з його участю 22.12.2009 року.

Крім цього, вказав, що після того як ОСОБА_8 впав, він перетягнув його від свого будинку на другий бік вулиці від його хвіртки.( т.1 а.с.84-87, т.2 а.с.104-106)

На допиті в якості обвинуваченого 29 грудня 2009 року ОСОБА_3 вказав, що показання, які він давав раніше підтримує повністю і свою вину, в  пред’явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.121 КК України, теж визнав повністю.(т.2 а.с.121)

На додатковому допиті в якості обвинуваченого 19.02.2010 року ОСОБА_3 вину свою у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково, дані ним раніше показання підтвердив, доповнив, що в процесі конфлікту ОСОБА_8 намагався його вдарити кулаком, зачепивши верхню частину його лівої руки. Крім розсічення брови  ОСОБА_8 мав на обличчі інші тілесні ушкодження.(т.2 а.с. 142-143).

Ці свої показання ОСОБА_3 підтвердив в судовому засіданні.

Отже, стверджування ОСОБА_3 про те, що протягом досудового і судового слідства він давав однакові показання, не відповідає дійсності.

Вже із його показань вбачається, що він мав умисел на спричинення тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8.

Згідно висновку експерта №24/904 від 29 січня 2010 року та акту № 904 від 17 січня 2010 року на тілі ОСОБА_8 виявлено масивну травму голови у вигляді чисельних ушкоджень зовнішніх покривів обличчя та закриту черепно-мозкову травму.

Вищевказані ушкодження спричинені тупими предметами і вони утворились при життєво, незадовго до поступлення потерпілого на стаціонарне лікування, у відносно короткий проміжок часу, в один, і той самий термін, цілком можливо, 16 грудня 2009 року, як зазначено в постанові.

Така травма голови, в цілому, утворилася в результаті багаторазової дії тупих предметів з обмеженими травмуючими поверхнями (без відображення їх індивідуальних властивостей), що загалом характерно для побиття, наприклад, нанесення ударів в ділянку голови (в більшій мірі обличчя) руками, ногами чи іншими травмуючими предметами. Садно лівого коліна та садна тильної поверхні правої кисті, ймовірніше за все, утворилися при падінні потерпілого на площині.

Спричинення такої травми голови, в цілому, не властиво для утворення "тільки в результаті одноразового падіння на площину (травмуючу поверхню)" з висоти власного росту, хоча, в окремих ушкодженнях головного мозку (з огляду на їх локалізацію -полюса лівої скроневої та обох лобних часток) є ознаки інерційної травми, яка цілком могла утворитися при падінні на площину з попереднім наданням тілу прискорення.

Зазначене свідчить, що весь комплекс ушкоджень у гр-на ОСОБА_13 цілком міг утворитися за обставин та в послідовності! на які вказує підозрюваний ОСОБА_3 під час відтворення з ним обстановки і обставин події, а саме - при нанесенні удару ногою в праву половину обличчя ОСОБА_8, який  стояв на сходах обличчям до підозрюваного, з послідуючим падінням потерпілого на підлягаючу поверхню та неоднорозовими ударами до неї головою (лівою  половиною голови до бетонної бровки та передньою поверхнею обличчя до кута сходини).Таким чином, спричинення травми голови ОСОБА_8 за механізмом утворення цілком відповідає показам підозрюваного ОСОБА_3, хоча не цілком відповідає вказаній кількості нанесених ним ударів.

Тілесні ушкодження голови (садна, синці, тріщини, рани, крововиливи) є слідами неодноразового прикладання травматичної сили, яка обумовила виникнення черепно-мозкової травми (крововиливи у речовину та під оболонки головного мозку), тому вони, за цих  умов, не можуть розглядатися окремо. Кожен удар в ділянку голови, незалежно від того, чим він наносився (рукою, ногою чи іншим травмуючим предметом), посилював дію попереднього, призводив до настання чи відновлення внутрішньочерепної кровотечі, травматизації головного мозку та його оболонок і створював реальну небезпеку для життя, і тому, за цією  ознакою, вказані вище тілесні ушкодження голови, стосовно живих осіб, відносяться до тяжких.

Виявлені на трупі ОСОБА_13 ушкодження не властиві для утворення за умов можливої боротьби чи самооборони.

Смерть ОСОБА_13 настала від закритої черепно-мозкової травми з чисельними крововиливами в речовину головного мозку та під його оболонки, яка супроводжувалася набряком-набубнявінням речовини головного мозку та ускладнилась тромбозом синусів твердої мозкової оболонки, що привело до інфаркту (розм'якшення) речовини головного мозку.

Таким чином, між спричиненням потерпілому черепно-мозкової травми та настанням його смерті, існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Як видно із висновку експерта всі тілесні ушкодження, спричинені ОСОБА_8, в тому числі, і внаслідок нанесення ОСОБА_3 удару ногою в обличчя потерпілого, що він визнає, відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції правильно критично оцінив показання підсудного ОСОБА_3 в частині нанесення потерпілому одноразового тілесного ушкодження, вважає їх не правдивими та такими, що направлені на ухилення від відповідальності за вчинення тяжкого злочину, що спричинило смерть потерпілого, оскільки кількість ударів нанесених потерпілому, а відтак і кількість тілесних пошкоджень отриманих потерпілим, внаслідок злочинних, умисних дій підсудного була предметом ретельного дослідження під час проведення судового слідства по вказаній кримінальній справі, була призначена по справі ще й комісійна  судово-медична по вказаній кримінальній справі, була призначена по справі ще й комісійна судово-медична експертиза, у висновках якої зазначено категорично, що ушкодження потерпілому ОСОБА_8 були заподіяні протягом короткого проміжку часу, і могли вони бути спричинені протягом 15-30 хв.. Крім цього у висновку було також зазначено, що між отриманою 16.12.2009 року ОСОБА_8 черепно-мозковою травмою з гострою субдуральною гематомою, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та несприятливим кінцем-смертю потерпілого-вбачається прямий причинно-наслідковий зв’язок.

Про це свідчить поведінка ОСОБА_3 після побиття ОСОБА_8, який з метою скриття вчиненого ним злочину перетягнув його від свого будинку на дорогу, що побачили сусіди і викликали швидку допомогу.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 бачили як ОСОБА_3 тягнув нерухомого ОСОБА_8 з подвір’я на дорогу. Коли на дорозі вони підійшли до нього, то він їм сказав, що потерпілого не знає. Свідку ОСОБА_15 пояснив, що той приходив до нього на розбори, а свідку ОСОБА_14 сказав, що той впав біля його хвіртки обличчям до землі.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показала, що в лікарні ОСОБА_3 говорив їй, що  потерпілого не знає.

В судовому засіданні дружина засудженого ОСОБА_6, будучи допитаною в якості свідка, показала, що тоді, повернувшись додому, чоловік сказав їй, що до них приходив сусід ОСОБА_8, який будучи в стані алкогольного сп’яніння, впав біля їх будинку і він підняв його та вивів на вулицю.

Така поведінка ОСОБА_3 після вчинення злочину теж свідчить про те, що він скривав фактичні обставини справи, що в сукупності підтверджує висновок суду стосовно критичного ставлення до його показань.

Стверджування ОСОБА_3 в апеляції, що суд не дав оцінки показанням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не відповідають дійсності. В вироку  вказано, що суд критично оцінює показання, допитаних в судовому засіданні за ініціативою захисника підсудного, свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, але ці свідки  допитувалися на досудовому слідстві, і були включені в список осіб, яких необхідно викликати в судове засідання. За ініціативою захисника в залі судового засідання допитувалися свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, і саме показанням цих свідків суд  дав оцінку в вироку, помилково вказавши інші прізвища, що дало підстави засудженому стверджувати зворотнє.

Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою показань свідків  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і вважає, що вона підтверджується ще і тим, що про цих свідків було заявлено лише в процесі судового розгляду справи  та в результаті проведеної перевірки судом їхні показання не знайшли свого підтвердження.

Дослідивши всі наведені в вироку докази і оцінивши їх в сукупності суд 1інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що дії ОСОБА_3 були спрямовані на умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто, умисне тілесне  ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого і вірно  кваліфікував його дії за ч.2 ст.121 КК України, оскільки в його діях був умисел на  спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому і необережність відносно смертельного наслідку, що настав, і між спричиненими винним тілесними ушкодженнями і наслідком, що настав, мається причинний зв’язок.

Підстав перекваліфіковувати дії ОСОБА_3 на ч.1 ст.119 КК України, як про це він просить в апеляції, колегія суддів не вбачає.

Покарання засудженому ОСОБА_3 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України, у межах, встановлених санкцією ч.2 ст. 121 КК України, відповідно до положень  Загальної частини цього  кодексу, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують відповідальність, в тому числі і тих, на які посилається апелянт, тому колегія суддів не вбачає підстав для його пом’якшення.

Таким чином, колегія суддів не вбачає будь-яких, передбачених ст.367 КПК України, підстав для скасування чи зміни вироку суду щодо ОСОБА_3.

Виходячи із наведеного, керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів.

УХВАЛИЛА:

Апеляцію ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Бережанського районного Тернопільської області суду від 02 листопада 2010 року  щодо нього-без зміни .

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду
Тернопільської області І.М. Кунець