Справа № 22-ц/0390/87/11 Головуючий у 1 інстанції:Грушицький А.І.
Категорія:27 Доповідач: Мудренко Л. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 січня 2011 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Мудренко Л. І.,
суддів - Веремчук Л.М., Русинчука М.М. ,
при секретарі Семенюк О.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» про визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2010 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просив рішення скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Сторони в судове засідання не з’явились, хоч належним чином повідомлялися про дату судового засідання.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
При розгляді справи судом встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що 01 жовтня 2008 року між АТ «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10/21/08-кі, за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 221 000,00 доларів США з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2018 року (а.с. 23-28).
Посилання позивачки на те, що при наданні банком та отриманні нею кредиту у доларах США, а також здійснення останньою платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США порушено норми цивільного законодавства і банк не мав права укладати з нею кредитний договір в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії, а тому кредитний договір слід визнати недійсними, не заслуговує на увагу.
Згідно з ч.3 ст. 533 ЦК використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Банківською ліцензією № 99 від 16 січня 2003 року та отриманим 16 січня 2003 року дозволом № 99-3 АТ «Індустріально-експортний банк» надане право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2, п.п. 1-4 ч.2, ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 57,58).
Також у додатку до дозволу № 99-3 від 16 січня 2003 року записано перелік операцій, які має право здійснювати АТ «Індустріально-експортний банк» (а.с. 59).
Відповідно до цього банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Отже, надання відповідачем кредиту в іноземній валюті позивачці та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і не потребує отримання індивідуальної ліцензії.
Не заслуговують на увагу також доводи позивачки, що у зв’язку з підвищенням курсу іноземної валюти значно зросла сума боргу, а відтак значно погіршився її фінансовий стан, оскільки позивачка мала можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів. Крім того, їй ніщо не перешкоджало отримати кредит у національній валюті.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 щодо визнання кредитного договору недійсним і обґрунтовано відмовив у задоволені позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Рішення судом постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів –
у х ва л и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: