ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2011 р. Справа № 37406/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Святецький В.В.
суддів Пліша А.М., Довгополова О.М.,
при секретарі судового засідання Золотому Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Львівській області про поновлення трудових прав,-
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Львівській області про поновлення трудових прав, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління юстиції у Львівській області щодо його звільнення з посади старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, скасувати наказ Головного управління юстиції у Львівській області за № 384-К від 20.05.2009 року про його звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, поновити його на посаді старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби з 20.05.2009 року, визнати недійсним запис про звільнення, внесений в його трудову книжку на підставі наказу № 384-К від 20.05.2009 року, стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 5000 грн..
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд не звернув належну увагу на ту обставину, що наказ про звільнення від 20 травня 2009 року був доведений до відома позивача лише 21 травня 2010 року, трудову книжку також не було видано в день видання наказу про звільнення, що є порушенням ст. 47 КЗпП України. Позивач з 21 травня 2009 року перебував на лікарняному, однак, суд належним чином не дослідив чи був позивач в той день на роботі і в зв’язку з якими обставинами він змушений був вийти на роботу. Судом не було досліджено чи пропонувалась позивачу інша посада, чи був позивач членом профспілки, не дана правова оцінка вказаним обставинам. Всупереч фактичним обставинам справи, суд дійшов до помилкового висновку про правомірність дій відповідача при застосуванні до позивача дисциплінарних стягнень.
З огляду не викладене, апелянт просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано порядок застосування до позивача дисциплінарних стягнень, оскаржуваний наказ прийнято у відповідності до вимог трудового законодавства, а тому він є правомірним. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність та необгрунтованність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони базуються на повному та всебічному з’ясуванні всіх обставин справи, які підтвердженні дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління юстиції у Львівській області за № 1195-К від 19.12.2008 року за неналежне виконання своїх посадових обов’язків старшому державному виконавцю Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 оголошено догану. Зазначений наказ позивачем не оскаржувався.
Наказом Головного управління юстиції у Львівській області за № 384-К від 20.05.2009 року за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором, ОСОБА_2 звільнено з займаної посади старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України 20.05.2009 року.
Даний наказ винесено на підставі подання начальника Сихівського відділу державної виконавчої служби Басараба Т.Ю. від 26.03.2009 року № 09-20/2768 про порушення ОСОБА_2 вимог статтей 4, 5, 24, 30, 50, 55, 74 Закону України «Про виконавче провадження» у ряді виконавчих проваджень; звернення ОСОБА_4 про порушення вимог статтей 5, 74 Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні виконавчого листа № 2-9175, виданого 18.11.2005 року Сихівським районним судом м. Львова; подання начальника Сихівського відділу державної виконавчої служби Басараба Т.Ю. від 18.05.2009 року № 09-20/5115 про суттєві недоліки в роботі ОСОБА_2 у ряді виконавчих проваджень.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Статтею 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1)догана;
2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
В пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз’яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Оскільки ОСОБА_2 після накладення на нього дисциплінарного стягнення за неналежне виконання посадових обов’язків, яке на час винесення оскаржуваного наказу не втратило юридичної сили, продовжував неналежно відноситись до виконання своїх посадових обов’язків, що призвело до порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем прийнято обґрунтоване рішення про його звільнення з роботи.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено усі наявні у справі докази та надано їм належну оцінку, а їх достатня кількість та взаємний зв’язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний та обґрунтований висновок про законність звільнення позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що наказ про звільнення від 20 травня 2009 року доведено до відома позивача на оперативній нараді 21 травня 2009 року. Даний факт підтверджується дослідженими в суді першої інстанції доказами, а саме: актом від 21.05.2009 року, поясненнями працівників Сихівського відділу державної виконавчої служби, журналом виходу на роботі працівників Сихівського відділу державної виконавчої служби із власноручним підписом позивача про вихід на роботу 21 травня 2009 року.
Листок непрацездатності серії АБЮ № 125475, виданий 22 травня 2009 року, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про його звільнення в період тимчасової непрацездатності.
На думку колегії суддів факт ознайомлення позивача з наказом про звільнення наступного дня після його видачі не є порушенням трудового законодавства, оскільки позивач працював в структурному підрозділі відповідача, який територіально віддалений від адміністративної корпусу відповідача - Головного управління юстиції у Львівській області.
Судом першої інстанції також обґрунтовано відхилено доводи представника позивача про незаконність звільнення позивача через відсутність згоди профспілкового комітету на його звільнення, оскільки з наданих суду доказів вбачається, що на час винесення оскаржуваного наказу позивач не був членом профспілкового комітету.
Відповідно до пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Мінсоцзахисту України та Мін’юсту України № 58 від 29.07.1993 року, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Таким чином, доводи апелянта про невручення позивачу трудової книжки колегія суддів знаходить безпідставними, оскільки відповідачем направлялось позивачу поштове повідомлення за № 08-38/542 від 22 травня 2009 року про необхідність отримання трудової книжки.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі № 2а-4367/10/1370 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді М.А. Пліш
О.М. Довгополов
Повний текст ухвали виготовлено 18 січня 2011 року .